Після російських ударів усім непросто. Але навіть у такі дні люди знаходять спосіб підтримати одне одного 💛
Одного ранку Ростислав побачив двох працівниць комунальної служби, які сіли відпочити після роботи. Надворі було прохолодно, тож він запропонував їм зігрітися та пригостив гарячим напоєм.
Якщо знаєте інші історії підтримки та людяності — пишіть у коментарях.
📹: @lucerna_bar_and_coffee/Instagram
🇺🇦 У СБС формують дві нові бригади — 445-ту та 446-ту
Обидва підрозділи наразі набирають військовослужбовців на широкий спектр посад — від штабних до бойових
https://t.co/ak8MgtaLls
У травні 1945 року українське та польське підпілля змогли зробити те, що багатьом сьогодні здається неможливим. Після років кровопролиття вони домовилися припинити взаємну боротьбу та зосередитися на спільній загрозі - радянському імперіалізмі (Перемир'я в селі Руда-Ружанецька).
Пізніше були й спільні операції УПА та польського антикомуністичного підпілля проти комуністичних репресивних структур. Це реальна сторінка нашої спільної історії.
Тому сьогодні варто згадувати не лише трагедії українсько-польських відносин, а й приклади примирення та політичної мудрості. Бо майбутнє будують не на нескінченному перераховуванні старих образ, а на здатності робити висновки.
Так, серед поляків є люди, які засуджують українців або український погляд на історію. Це їхнє право. Але варто звернути увагу на інше: дуже часто ті самі наративи про «неправильних українців», «неправильну пам'ять» та «неправильну державу» сьогодні просуває і російська пропаганда. Не тому, що її хвилює історична правда. А тому, що її стратегічна мета - посварити українців і поляків.
Перебуваючи в російському полоні, я неодноразово чув від росіян відверту ненависть саме до Польщі. Якщо Україну вони часто намагаються подавати як «заблудлого брата», то Польщу їхня пропаганда роками малює одним із головних ворогів росії.
Тому коли хтось починає розповідати, що головна загроза для польсько-українських відносин - це виключно українська історична пам'ять, варто поставити собі просте питання: кому це вигідно найбільше?
Сьогодні саме Україна стримує росію. Українські військові фактично тримають фронт, який захищає всю східну частину Європи. У тому числі Польщу. У тому числі ті країни, які сьогодні можуть дозволити собі жити мирним життям, тому що українці воюють з однією з найагресивніших держав світу.
При цьому Україна не розповідає іншим націям, яких героїв їм шанувати, якою мовою навчати дітей у школах або як їм трактувати власну історію. Ми можемо погоджуватися чи не погоджуватися з чужими поглядами, але право народу самому визначати свою ідентичність - це базовий принцип свободи.
Саме тому дивно бачити, коли окремі політики намагаються будувати рейтинги на історичних претензіях до сусідів. У кожного є свій електорат. У кожного є спокуса заробити кілька додаткових відсотків на гучних заявах. Але саме так закладається фундамент майбутніх конфліктів. Маленькі політичні вигоди сьогодні дуже часто стають великими проблемами завтра.
Особливо дивно це виглядає зараз, коли Україна протистоїть не просто росії, а фактично бореться за сам принцип того, що великі держави не мають права вирішувати долю менших. Коли деякі країни, які свого часу гарантували безпеку Україні в обмін на відмову від ядерної зброї, дедалі частіше керуються не принципами, а політичною кон'юнктурою.
Для когось це лише бізнес і політика. Для нас - це життя наших людей, безпека наших родин і саме право України на існування.
Тому я переконаний: чим швидше наші союзники відмовляться від імперських амбіцій, старих образ і спроб повчати інших, тим швидше ми зможемо перейти від боротьби за виживання до побудови справді міцного миру.
Історія рідко пам'ятає тих, хто просто підлаштовувався під настрої натовпу. Вона пам'ятає тих, хто мав сміливість дивитися далі за наступний рейтинг, наступні вибори чи наступний заголовок у пресі. Бо справжній лідер думає не про те, як сподобатися людям сьогодні. Він думає про те, в якій країні їхні діти житимуть завтра. Мир і процвітання між народами завжди починаються з відповідальності, а не з популярності. Саме тому справжні лідери будують мости навіть тоді, коли набагато простіше будувати стіни.
Москва буде палати доти, доки ціна цієї війни не стане для неї неоплатною. Це не популізм, це холодний розрахунок.
Є лише два сценарії, за яких ця війна реально закінчиться. Перший — повний розвал Росії як імперії, що буде нездатна далі загрожувати сусідам. Другий — повна і безумовна капітуляція. Третього не дано.
Усе інше, що нам пропонують під виглядом «миру» — це не закінчення війни, а пауза в ній. «Заморозка», «перемир'я», «компроміс по територіях», «нейтральний статус» — усе це Кремль використає рівно для одного: перевести дух, перезброїтись і вдарити знову. Уже сильніше, уже з урахуванням помилок, можливо — по Європі, щоб оточити Україну, розуміючи важкість війни з нами.
Так було завжди. Історія не залишає місця для ілюзій.
У 1783 році Росія підписала з Грузією Георгіївський трактат — договір про протекторат із гарантіями захисту грузинського царства. А коли у 1795 році на Грузію напала Персія, російські війська просто пішли, кинувши союзника напризволяще. Тбілісі був спалений вщент. Згодом Росія взагалі ліквідувала грузинську державність і анексувала царство. Гарантії безпеки на папері обернулись знищенням держави, яку ці гарантії мали захищати.
У 1918 році совєтська Росія підписала з УНР мирний договір, визнала незалежність України де-юре. Минуло кілька місяців — і та сама Росія знову зайшла зі зброєю. Договір був для них просто способом виграти час і перегрупуватись.
Чечня пройшла цей шлях ще наочніше. У 1996 році підписали Хасав'юртівські угоди — фактичне визнання поразки Росії, виведення військ, відкладений статус Ічкерії. Чеченці святкували перемогу. Минуло три роки — і Москва повернулась у Другу чеченську. Підсумок: зруйнований вщент Грозний, знищена незалежність, понад двадцять відсотків населення вбито. Хасав'юрт не зупинив війну. Він просто дав Росії час підготуватись до знищення супротивника.
Цей механізм незмінний століттями. Імперія, яка живе за рахунок поглинання сусідів, не зупиняється від підпису на папері. Вона зупиняється тільки тоді, коли фізично перестане існувати у таких рамках.
Тому ціль зрозуміла, і вона не змінюється від політичної кон'юнктури в чужих столицях. Не «прийнятні умови». Не «гідний мир». А знесилення Росії до стану, коли вона більше не зможе вести агресивні війни в принципі. Через її економіку, її армію, її здатність виробляти зброю і фінансувати фронт.
Кожен спалений НПЗ, кожна знищена нафтобаза, кожен уражений завод і термінал — це не помста і не символічний жест. Це методичне вибивання ресурсу, на якому тримається ця війна. Це й означає «зробити ціну неоплатною».
Ми не повинні домовлятись з імперією. Ми повинні зробити так, щоб вона більше не змогла бути імперією. Це єдина гарантія безпеки, яка реально працює.