@EgenyBuchy В Хуязі! Все це "зробили разом", тому "Україна - це ти". Вибачте, але що його сказать, коли воно канєшно. Правова держава закінчилась в 2019.
@babaikit Людина, мислиння якої виходить за межі континенту, за межі материка, за межі планети, за межі сонячної системи, за межі галактики, за межі всесвіту, за межі здорового глузду!
@obozrevatel_ua В Берегово таблички на адмінбудівлях "Прокуратура", "СБУ", "Суд" тощо дублюються угорською! Захист від чого і кого? Явно не від ракет і шахідів, які просто не перелітають гори. Єдина область де немає комендантської години...
Сім років правління тупого, жадібного, крадійкуватого, самозакоханого довбойоба - дзеркала або рольової моделі для більшості вкраїнчиків.
Сім пройобаних років для країни, сім років іспанського сорому для мислячої частини суспільства.
І кінця цього пиздеця не видно.
Здобули.
А ось і підтвердження від Портникова щодо моєї тези про те, що Зеленський і його виборці несуть відповідальність за смерті, території та загалі все, що відбувається в Україні.
This morning Russia attacked medical centres in Odesa!
A maternity hospital was severely damaged as a result of attack, several medical centres, including children's clinic and inpatient department.
That's the terror Ukraine protects whole Europe from.
This is Vitaliy Skakun, a Ukrainian marine combat engineer. He was 25 years old.
On February 24, 2022, for reasons still unknown, Vitaliy Skakun and his comrade Oleksandr Tkach were unable to remotely detonate the explosives planted under the bridge in the city of Henichesk, Kherson region.
The soldiers ran along the wire to check for possible breaks, but it was intact.
Then Vitaliy took the detonator, smiled at his comrade, and walked away.
He blew up the bridge at the cost of his own life.
For his heroism, he was posthumously awarded the title Hero of Ukraine and received the Order of the Gold Star — the country’s highest state honor.
Never forget his sacrifice — and the sacrifices of all our defenders.
О четвертій годині ранку 24 лютого 2022 року свіже морозне повітря нашої мирної країни, що спала, розрізав страшний гуркіт ракет і бомб ворога. Цей ворог прийшов нас вбивати. Ще до цього, майже 10 днів, тисячі їхніх снарядів в умовах заборони на ведення вогню і швидкого миру перекопували наші позиції разом із захисниками на території Донецької і Луганської областей. Україна з її жінками та дітьми під розриви ракет і бомб та гуркіт танків прокидалася. Так починалася наша війна.
Справжня історія саме цієї війни ще буде написана. Вона того варта, бо буде наповнена історіями мужніх і мудрих людей, які врятували не лише життя багатьох, а й цілу державу, що не давала спокою як споконвічним ворогам, так і байдужим, зрадникам та корупціонерам, які роками використовували її як місце наживи, живучи в режимі "какая разница" і чекаючи "русского мира".
Ключовим героєм цієї війни, звісно, є наш український народ та наші Збройні Сили, які попри зневіру, обман і політичні маніпуляції, що вміло проводяться рукою ворога, продовжують боротьбу вже не тільки за своє майбутнє, а й за свою історію.
На нашу біду, попри шалений спротив усе тих же ворогів, долаючи ворога у битвах, ми отримали нову війну, що стала наслідком страху старого світу проти нової чуми. Ця війна, не вгамувавши своїх апетитів, відкриває все нові й нові фронти - від енергетики та власної історії до фронту за спокій на вулицях. Ворог, як і все та ж п’ята колона, не має ні честі, ні совісті і, на жаль, страху.
Хтось у цьому світі, як і 100 років тому, вважає, що зло можна накормити і заспокоїти. Проте нас вже не зламати і не обдурити, бо вибору в нас немає. Наша головна зброя - наша єдність.
Нам ще буде важко, проте точно вже не буде соромно.