Якщо загину, будь-хто з вас може прийти на поховання, навіть ті кому я неприємний, а після можна навіть сказати якусь гадость, але ж і незлим тихим словом тоже пом'яніте
Нагадую, що діди з часів УПА або офіцери УНР про таку розкіш як:
1. Власна держава
2. Власна сильна армія
3. Можливість на рівних протистояти росії
і мріяти не могли.
Все інше дрібниці, які мене бісять, як і вас, але в наших силах то змінювати.
Що є в голові в сміливця, який із дерев’яним щитом і палицею йде битися проти екіпірованих бійців із вогнепальною зброєю?
Коли ця людина бачить, що загинув її друг, і продовжує йти? Що змушує її продовжувати шлях, коли вона ба��ить смерть 10–20 людей?
Що може відродити в митцеві, будівельнику, студенті, викладачеві, айтішнику відчуття презирства до смерті, характерне козакові, берсерку чи самураю?
На ці питання ми відповідаємо по-різному. Люди зі шлунком замість голови ніколи не зможуть зрозуміти мотивацію героя. Максимум їхніх рефлексій – нити щось про те, що політики обманули бідних і голих-босих хлопців, які вмерли ні за що. Традиційне хіхляцьке ниття.
Ми ж розуміємо, що їхній чин був проявом духу одвічної стихії, яка прокидається раз на століття й веде народи до величі. Імпульс, заданий тоді на Майдані, досі тримає націю в протистоянні агресору. Ми зросли технологічно – від коктейлів до дронів, організаційно – від сотень самооборони до полків, бригад та армійських корпусів. Але голов��им є дух.
Сьогодні, коли вшановуєте пам’ять Героїв Небесної сотні, не д��майте про голих-босих, кинутих на убій.
Згадуйте дух цих людей, який переміг. І переможе знову.
Сьогодні ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні. Тих, хто пішли в бій за нашу свободу зі щитами в руках, віддавши за неї свої життя, і назавжди ставши нашою совістю та нашою гідністю.
Їхній подвиг на зламі 2013-2014 років став фундаментом нашої сучасної боротьби.