Польща… Знаєте, я вже багато років спостерігаю за однією й тією самою моделлю поведінки української держави та партії війни.
З ким би Україна не намагалася дружити, від кого б не хотіла щось отримати — гроші, кредити, газ, зброю, політичну підтримку чи відкриті кордони — вона дуже часто демонстративно ігнорує інтереси та чутливі теми тієї сторони, від якої залежить.
Сьогодні ми значною мірою залежимо від Польщі. Від польського кордону. Від польських рішень. Від голосувань щодо до��омоги Україні в ЄС. Від грантів, озброєння, логістики і навіть від того, як Польща поводитиметься у питанні нашого можливого вступу до Європейського Союзу.
І при цьому українська влада дозволяє собі плювати на позицію поляків щодо ОУН-Б, УПА та Бандери — теми, яку значна частина польського суспільства сприймає як болючу історичну травму.
Хочете прославляти кого завгодно? Будьте спочатку повністю незалежними. Не беріть у Польщі гроші, не залежте від польського кордону, польської логістики, польської підтримки — і тоді вже будуйте свою історичну полі��ику так, як вважаєте за потрібне.
Але коли ти залежиш від іншої держави, поводитися з нею зверхньо, хамськи і невдячно — це не патріотизм. Це політична безвідповідальність.
Те саме, до речі, Україна роками робила і з Росією. Ми хотіли дешевий газ, кредити, ринки, заробітки, домовленості — і водночас постійно сварилися на темах історичної памʼяті, зокрема через Бандеру, УПА та інших суперечливих героїв.
І дуже часто ці конфлікти розкручували політики, які працюють не на всю державу Україна, а на свою регіональну аудиторію. Особливо це стосується частини опозиційних народних депутатів зі Львова, які мислять категоріями власного електорату, а не інтересами всієї країни.
Хочете мати окремих регіональних героїв — робіть це на своєму рівні. Але не треба тягнути всю державу в конфлікти, за які потім платять усі українці.
А Зеленськ��й у цій історії виглядає не як державник, а як політичний пристосуванець. Його поведінка щодо Польщі — це приклад недипломатичності, невігластва і невдячності до польського народу та польської держави.
Найгірше навіть не це. Найгірше те, що майже ніхто з народних депутатів не засуджує його за такі дії. Навпаки — вони мовчать або підтримують цю лінію.
І саме так сьогодні, на жаль, виглядає українська держава: залежна від допомоги партнерів, але часто нездатна поводитися з ними відповідально, дипломатично і з повагою.
Ми колонія. А колонія має НЕ ВИ..ОБУВАТИСЬ.