Понеділок. Світанок. Сповзаю з ліжка, готую сніданок, збираюсь на роботу, дитину в садок.
Понеділок. Ранок. Сиджу на роботу, вже втомлена, розчарована від малої зарплатні. Приліт. Знову. І ще. Охмадтит. Читаю новини. Плачу. Боюсь за свою дитину.
Ненавиджу непунктуальних людей.
Вчора домовились з подругою,що поїдемо кататись на катамаранах з малим.На 18:30.Тобто мені треба з роботи встигти в садок, потім додому, а потім аж на річку. Ок, жопа в милі, але встигла. Її нема.
Дзвоню: "Ти скоро?"
"Я на манікюрі, ще хвилин 40"
Діалог:
Я:Мені тут запропонували роботу,пакувальником на хлібзавод
Він:Воно тобі не треба,там зарплата мізер
*проходить місць*
Він:Ти чого зла?
Я:Не виспалась
Він:Ну я теж не виспався,але ти можеш себе втішати, що тобі хоч не треба працювати.А мені от треба вставати і їбашити
🥴
Я посміхаюсь незважаючи на порожнечу всередині...
На вулиці зима,сніг,гарно...
Я хочу просто піти в нікуди... І при цьому хочу лишитись... Але навіщо? Не знаю.
Почуваюсь так,ніби просто існую,а не живу...
Стомилась бути для всіх корисною та зручною...
Стомилась бути самотньою.
2)
Вирішила почати власний бізнес -> створила сторінку, контент, потратилась на рекламу -> одне замовлення за майже рік існування
Що я роблю не так?! 🤧
Відчуваю себе бездарною(
1)
Вирішила навчитись водити машину -> отримала права -> в'їбала машину сусіда в перші дві години 🤦
Вирішила піти на роботу -> лагідно попросили звільнитись, бо в мене мала дитина і вона, жах який, хворіє -> звільнили і я тепер безробітна
Знаєте оце відчуття, коли ти дов��о хотів попасти на якусь круту подію, бо тобі сподобався вайб по фото і відео? І ти туди попадаєш і думаєш, що "Вау, зараз буде класно" . Так от. Зі мною це не працює. Бо я попала на такий івент, все було ніби класно, але очікування не виправдані(
Бляха, захотілось почитати сопливого любовного фентезі на БукНет. Практично кожна книга про те, як дівчина потрапила в тіло іншої в іншому світі, де є магія ��в неї закохався шикарний маг/дракон/демон/тощо.Заїбало.Хочу не про попаданок, а про жителя того світу, який описує автор!
Мене звільняють.
Бо їм незручно, що я ходжу на лікарняні та у відпустки.
Я дуже звикла до цього колективу. Як друзі були. Але.
Боляче.
Не варто прив'язуватись до людей, вони роблять боляче.
Прощай, чергова сторінка мого життя - робота в SenseBank
Знаєте, як це виховувати Тільця? Це коли ти йому розповідаєш про єдинорогів та ��аррі Поттера і у відповідь чуєш, що перше неможливе, а друге - це фізика.
🤭
Ще рік тому, я казала, що ніколи, НІКОЛИ, не заведу ще якусь тваринку. І так двоє котів-переростків. Але сьогодні, в 7:00 ранку я подумала "А чому б і ні?" і полізла в інтернет шукати тваринку, яку віддають в добрі руки 🙈 Не факт,що прямо сьогодні я її візьму, але факт пошуку є
Я трудоголік. Якщо працюю,то забуваю про відпустку. Мені нагадують колеги про неї за 2-3 дні до її початку. Але варто хоча б день побути у відпустці і я вже хочу звільнитись, бо з'являється купа часу та інших справ. Отака от дилема: працюю бо треба гроші, але і працювати не хочу
І тепер мені важко прокидатись вранці, бо день буде схожим на вчора. Мені важко приймати рішення, бо я завжди неправа. Мені важко вчитись чомусь н��вому, бо "воно тобі не треба, все рівно ти цього не вмієш". Ще трохи і буде лише одне бажання -- вийти у вікно 😔 (3)
#роздуми перед святом
Сьогодні почула таку фразу від мами: "Ой,ну нащо ото ти будеш ті паски пекти?Ти все рівно нічого в тому не тямиш,тільки продукти переводиш.Краще піди й купи готову!"Мені 33 роки.І кожен раз,як я хочу чомусь навчитись чи щось зробити, ось така реакція 😔 (1)
Колись я хотіла стати кондитером, потім кравцем, потім програмістом. В результаті я відучилась на фіз-маті в педагогічному університеті і працюю в банку звичайним оператором. Бо не знаю, ким мені бути. Бо кожне моє бажання розвиватись знищували. 😔 (2)