Після повномасштабного вторгнення я опинилася в Італії й тепер працюю офіціанткою в невеликому сімейному кафе. Це не було моєю мрією — але це робота, яка допомагає триматися на плаву. І жити далі.
Сьогодні до кафе зайшла мама з донькою. Вони сіли за столик біля вікна й замовили дві порції пасти з томатним соусом, пляшку води та тірамісу.
Коли я принесла десерт, дівчинка подивилася на нього з такими сяючими очима, що мені перехопило подих, і тихенько сказала:
— Мамо, ну будь ласка… скуштуй і ти. Це ж мій день народження.
Мама усміхнулася, але в її очах була вся втома життя — знайома мені до болю:
— Сонечко, це твій десерт. Їж ти. Коли я отримаю зарплату, ми ще раз відсвяткуємо. Сьогодні я просто хочу бачити тебе щасливою.
Ці слова влучили мені прямо в серце.
Я стояла з тацею в руках і раптом подумала про себе. Про те, як війна забрала в нас звичне ��иття. Про те, як багато матерів зараз віддають останнє своїм дітям — ��овчки, без скарг.
Я повернулася до роботи, але відчувала: я не можу просто дозволити їм піти так.
Я забігла на кухню, взяла невеличкий шоколадний торт, поставила на нього свічку й винесла до їхнього столика, сказавши:
— Один із гостей помітив, що сьогодні у вас особливий день, і захотів зробити подарунок.
Мама завмерла.
Її очі наповнилися сльозами.
А дівчинка засміялася від щастя й вигукнула:
— Це моя справжня тортинка на день народження!
Коли вони вже виходили, дівчинка підійшла до мене й поклала мені в руку монетку в 2 євро:
— Це тобі чайові.
Я не змогла стриматися — просто міцно її обійняла.
Власник кафе, який спостерігав за всім здалеку, покликав мене. Він мовчки простягнув конверт зі 100 євро й сказав:
— Віддай це дитині.
Я вибігла надвір, непомітно поклала конверт дівчинці в кишеньку й прошепотіла:
— Це подарунок тільки для тебе. Відкрий його, коли будете вдома.
Вона кивнула, а в очах блищали сльози.
Та вона цього не знає.
Але сьогодні саме вона зробила подарунок мені.
Вона нагадала мені, що навіть після війни, втрат і вимушених доріг справжня людяність нікуди не зникає.
Що щастя народжується з простих жестів.
І що добро — завжди сильніше за темряву.
Її усмішка назавжди залишиться в моєму серці.
Так само, як і надія, з якою ми всі вчимося жити далі.
Н.М.
Продовжуємо згадувати наших Героїв-захисників України
Нещодавно минули треті роковини з дня загибелі українського артиста й захисника, який проміняв балетне взуття та славу на бронежилет і гідність, Олександра Шаповала.
Олександр Шаповал — ім’я, яке назавжди залишиться в історії української культури та боротьби. Майже три десятиліття він виходив на сцену Національної опери України. Заслужений артист, педагог, наставник. Людина, яка вірила в силу мистецтва — і у відповідальність перед своєю країною.
Артист, що жив балетом
Народився і виріс у Києві, закінчив хореографічне училище, а вже наступного року став частиною трупи Національної опери. За 28 сезонів він виконав понад 30 партій: від Принца в «Лебединому озері» до Маестро в «Каприсах долі», від «Дон Кіхота» до «Кармен-сюїти». Його талант підкорював не лише глядачів, а й журі міжнародних конкурсів.
Воїн, що обрав гідність
24 лют��го 2022 року — день, коли його життя змінилося назавжди. Він міг залишатися у комфортному світі мистецтва, але зробив інший вибір. У перші дні великої війни став добровольцем тероборони Києва, а згодом — гранатометником 112-ї бригади ЗСУ.
Він не мав бойового досвіду, але мав характер. На фронті його знали як дисциплінованого, уважного, завжди готового підтримати побратимів. Там, у окопах, він залишався тією ж людиною, що й на сцені — чесною, відданою, без фальші.
12 вересня 2022 року під Майорськом на Донеччині життя Олександра обірвалося під час мінометного обстрілу. Йому було 47 років.
Світла памʼять Герою
Very sad day. My 2016 4Runner in Kiev, Ukraine after russian missile attack. It was my dream car and after 5 years I saved a money to buy it and import.
This car still Run and Drive after missile attack! I love my Toyota. Toyotas very tough!
..Жили собі люди.
...Жили собі в мирі.
...Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
...Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
а хтось у селі від тих міст недалечко...
...Хтось хліб випікав.
...Хтось дітьми опікався.
...Хтось дім будував. Одружитись збирався.
...Хтось мріяв про море, про подорож літом,
а хтось для окраси висаджував квіти...
...Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
свої виставляв кольорові картини.
...Хтось думав про вічне блукаючи парком,
а хтось все крутився знаходячи шпарку.
...Хтось серце старе запускав по новому,
а хтось добирався до рідного дому.
...Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
...Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
...Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
...Хтось справи вирішував всі полюбовно.
...Хтось палко кохав.
...Хтось не знав ще кохання,
а хтось від невдачі приймав покарання.
...Хтось вірив, хтось знав, бо на��ію мав зримо, а хтось вже роки рахував за плечима.
...Хтось бачив себе у маленьких онуках,
а хтось тамувався в сердечних розлуках.
...Хтось мчав на авто у незвідані далі,
а хтось залюбки напирав на педалі.
...Стежками рідненькими рідного краю
...І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...
...Хтось дім залишав. Переборював втому.
...А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
...Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
...Комусь народитись на світ не судилось.
...Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
а чобіт ворожий топтався по квітах...
...Хтось Богу молився за брата, за тата.
...Хтось сина свого прово��жав воювати.
...Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
а хтось малював в чорних фарбах картину.
...Хтось все необхідне складав для потреби, тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
...Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
свій краєць, чужому синочку і доні.
...Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито, а хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
...Хтось сіяв життя на смертельнім
плацдармі.
...Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
витягував з пащі смертельної долю того, хто боровся за віру і волю.
...За нашу любов до чарівного краю,
бо кращого в цілому світі немає..!
Прийде пере��ога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну
Той сам від ненависті своєї загине..!
Людмила Григоренко
— Как же вы не заметили? Мы же сегодня над моей Украиной дрались…
— А как тут заметишь? Те же поля, дороги, села…
— Э, нет! А воздух? Друг��й. А небо — голубее. И земля зеленее!
Помним Вас - Актёр, Режиссер, Великий Патриот Украины - Леонид Фёдорович Быков!
Слава Украине! 🇺🇦
Самый большой страх “русских” после развала Империи, это признать, что “русский” язык произошел от украинского? Не верите, а как вы тогда объясните такое количество украинизмов “русского”?
Почему стрельцы, а не стрелки?
Почему повстанцы, а не восставцы?
Почему кочаны капусты, а не головки?
Почему триколор, а не трицвет?
Почему Госдума, а не Госмысль?
Почему колобок, а не круглобок?
Почему прапорщик, а не флаговщик?
Почему очки, а не глазники?
Почему прачечная, а не стирочная?
Почему Вербное воскресенье, а не Ивовое воскресенье?
Почему блин, а не налистник?
Почему пасека, а не ульярня?
Почему вершки и корешки, а не верхушки и коренья?
Почему шкварки, а не жарки?
Почему торба, а не мешок?
Почему вареники, а не тестокартофельки?
Почему кошмар, а не страшный сон?
Почему казак, а не вольный воин?
Почему вертеп, а не ясли-театр?
Почему пытка, а не мучение?
Почему батрак, а не крестьянин-наёмник?
Почему буряк, а не свекла?
Почему гопник, а не уличный хулиган?
Почему дрын, а не толстая палка?
Почему дурень, а не глупец?
Почему жупан, а не длинный кафтан?
Почему забава, а не развлечение?
Почему кулек, а не пакет?
Почему ласточка, а не быстрокрылка?
Почему лейка, а не поливалка?
Почему люлька, а не подвесная кроватка?
Почему малыш, а не ребёночек?
Почему медведь, а не медоед?
Почему оберег, а не амулет?
Почему округа, а не район?
Почему окуляры, а не глазники?
Почему олень, а не рогатый зверь?
Почему плуг, а не землерыхло?
Почему побратим, а не брат по оружию?
Почему ремесло, а не мастерство?
Почему рыбалка, а не ловля рыбы?
Почему скрипка, а не струнный инструмент?
Почему степь, а не равнина?
Почему сторож, а не ночной охранник?
Почему сюртук, а не длинный пиджак?
Почему табор, а не лагерь?
Почему тесля, а не плотник?
Почему узвар, а не компот?
Почему ��утор, а не малая деревня?
Співак Стінг заспівав пісню "Shape of My Heart" під акомпанемент бандури, на якій грав український військовий бандурист Тарас Столяр. Про це повідомив начальник групи комунікацій 128-ої окремої бригади ТрО Олександр Курбатов.
���: Олександр Курбатов / Facebook
Тальков актуален, как никогда...
Сегодня Игорю было бы 68...
Покажите мне такую страну,
Где славят тирана,
Где победу в войне над собой
Отмечает народ.
Покажите мне такую страну,
Где каждый - обманут,
Где назад означает вперед,
И наоборот...
Чудовий пост від засновника компанії Ajax Systems пана Конотопського про "ПОДАТКОВУ РЕФОРМУ" імені Гетманцева-Марченка-Єрмака-Зеленського
До речі, Ajax Systems - це одна з небагатьох українських компаній, яка виробляє електроніку дійсно світового рівня (а саме системи безпеки)
.