У свій 30-й день народження загинув захисник з Івано-Франківщини Юрій Мацьків.
Про це повідомив місь��ий голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, передає "Думка".
За даними міського голови, народився Юрій 6 червня 1996 року. Проживав у місті Надвірна Івано-Франківської області.
6 червня 2026 року воїн отрим��в смертельне поранення на Харківщині під час вогневого контакту з ворогом. Саме в цей день йому виповнилося 30 років.
Деталі його останнього бою вдалося з’ясувати тільки зараз - до цього захисник вважався зниклим безвісти.
У середу, 26 серпня, відбудеться прощання з Героєм.
При Байдені С-17 возили допомогу для України в аеропорт Ряшева, але в Україну не прилітали.
Офіційна позиція Вашингтону: військові не літатимуть в Україну, щоб уникнути зіткнення між США (НАТО) та Росією.
Американські військові в Москві - інша справа.
Восемь раз в Москву, ни разу — в Киев
Два павлина в дорогих костюмах восемь раз смотались в Москву. Восемь. К хуйлу. Лыбились, в дясны целовались, наверное, кивали, записывали требования. А в Киев — не-а. Страшно. Российские удары, видите ли. Бомбы падают, дроны жужжат, небезопасно.
Ага. Небезопасно для кого?
Дюжина европейских президентов и премьеров — те приехали. Поездом, самолётом, под сиренами, под теми же самыми бомбами. И ничего, не рассыпались. А эти двое — посредники мира, блядь, — не могут. Потому что агрессор может их бомбить. Они боятся бомб от того пидараса, с которым восемь раз пили чай.
Это же, сука, не дипломатия. Это — выбор стороны. Ты едешь туда, где тебе комфортно. Ты садишься за стол напротив того, кто бомбит. И ты не можешь навестить того, кого бомбят. Потому что, ну, вдруг по тебе прилетит. А вдруг. И что тогда? Тогда придётся признать, кто ты есть.
Я тебе скажу, кто ты есть. Ты — не посредник. Ты — курьер. Ты возишь требования. Ты привозишь их обратно, завёрнутыми в красивую бумагу «мирного плана». И ты даже не потрудился посмотреть на страну, которую решаешь. Не понюхал дым. Не услышал сирену. Не увидел, как выглядит настоящая войн��, а не кремлёвский кабинет с паркетом.
И вот ещё красота. Пока директор ЦРУ в Москве — не бейте по Москве, пожалуйста. Осторожнее. А по Киеву — можно. По Киеву — сколько угодно. Киев пусть горит, лишь бы у нас тут всё было гладко.
Восемь раз в Москву. Ни разу — в Киев. Эту войну не поймёшь, если ты видел только одну её сторону — сторону того, кто её начал. И нельзя быть честным посредником, если тебе удобно сидеть напротив агрессора, но страшно навестить жертву.
Европа приехала. Показала, что такое солидарность. А Вашингтон показал, что такое трусость. Что такое трампизм. И самодовольство. Самодовольство — это когда ты уверен, что бомбы — это для других. Для маленьких. Для тех, кто не носит кост��м за три тысячи.
И скажу тебе просто, без метафор. Если ты восемь раз ездил к агрессору и ни разу — к жертве, ты не посредник. Ты — часть проблемы. Ты такое же хуйло и пидарас. Такой же. Ты — тот, кто сидит за столом с убийцей и делает вид, что это нейтралитет. А нейтралитет — это когда ты не боишься. Нейтралитет — это когда ты едешь в Киев, под бомбами, и смотришь людям в глаза.
Они этого не сделают. Им страшно. А страх — это не дипломатия. Это — признание, на чьей ты стороне.
Восемь раз в Москву. Ни разу — в Киев. Запомни это, блядина лощёная... Это всё, что нужно знать.
Вчергове зазначаю!
Ми – Народовладдя виступаємо за виключення з КПК альтернативи у вигляді застави підозрюваним у вчиненні топ-корупційних злочинів. Корупціонери мають сидіти за ґратами, а не виходити під заставу за частку вкрадених ними грошей!
ЄСПЛ базує свою практику на Європейській Конвенції з прав людини. Там немає обовʼязку випускати із СІЗО особу, яка звинувачується у тяжкому, або особливо тяжкому злочині. Там цього НЕМАЄ! А ще ця Конвенція вказує про те, що в розумних межах можна відходити від деяких норм якщо в країні війна. Тому скасувати норму про грошову заставу для топ-корупціонерів абсолютно норм!
❤️ Прощальний вальс: лелеки цими днями влаштовують просто неймовірне видовище в українському небі.
В Мережі ширяться неймовірні кадри, які називають "небесною магією". Невдовзі ці птахи відлетить у вирій зимувати і повернуться аж у березні.
Для мене символом дня сьогодні, став не парад дронів у Києві і не купа привітань.
Коли я вийшов сьогодні з дому, я побачив як на лавочці у сусіднього під'їзду сидя спить зайобаний солдат в екіпіровці, поряд з ним був огромний рюкза�� а в руці кола, а замість гомілки був протез...
На Савур-Могилі в нього випустили цілий ріжок набоїв, але він міцно тримався на ногах — непохитно, мов могутній дуб…
Цей чоловік у балаклаві на першому фото — Темур Юлдашев, під час обміну тілами загиблих. Тоді ці обміни були ще тими квестами, не те що зара��! Треба було вміти говорити по-пацанськи, а деколи й прийняти бій, бо сапери часто робили підстави.
Темур Юлдашев — уродженець Луганщини, чемпіон світу та триразовий чемпіон Європи з пауерліфтингу, майстер спорту міжнародного класу.
Вже навесні 2014 року він очолив Штаб народної самооборони Луганська. Брав участь у затриманні відомого колабораціоніста А. Клінчаєва. У квітні почав формувати добровольчий батальйон «Тимур».
28 квітня група з 30 добровольців прибула до Щастя, де мала пройти підготовку в Навчальному центрі ГУМВС. Але замість тренувань на них чекала пастка — місцеві колаборанти заблокували групу.
Тоді Юлдашев запропонував себе як заручника, аби врятувати своїх людей.
35 днів він провів у полоні російських окупантів у будівлі СБУ Луганська. Болотов особисто намагався схилити його перейти на бік «ЛНР», але Темур не зрадив ні своїх переконань, ні України. 2 червня він вислизнув із полону й одразу повернувся на фронт.
Згодом став добровольцем у групі полковника Гордійчука, яка обороняла Савур-Могилу.
24 серпня Темур загинув, евакуюючи поранених побратимів. Того дня його група прорвалася через Петрівське на автомобілі з донецькими номерами. Вони забрали поранених та вже на зворотньому напрямку машину розстріляли.
��ін прийняв на себе цілий ріжок набоїв, а все не падав… але навіть супермени не безсмертні…
Він міг обрати інший шлях. Міг залишитися у спорті, тренувати важкоатлетів, жити спокійним життям — в ��країні, Росії чи навіть на окупованих територіях. Але Темур обрав не комфорт і не власну безпеку. Він обрав Україну.
За мужність його нагородили орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «Народний Герой України».
Без батька залишилося 5 дітей і любляча дружина…
Його старший син Георгій продовжує захищати Україну. Молодший син Аристарх навчається у військовому училищі.
Сьогодні річниця загибелі Темура Юлдашева.
Тому згадаймо його ім’я.
Бо Герої не мають зникати з нашої пам’яті. Особливо ті, хто віддав життя за Україну в день, коли вся країн�� святкувала свою Незалежність.
Командування та особовий склад 427-ї ОБрБпС «Рарог» вітають Олексія Анатолійовича Халабуду з присвоєнням звання бригадного генерала!
Заслужене звання — результат професіоналізму, бойового досвіду та лідерств��.
Сил, витримки й нових здобутків у службі Україні. Честь!
Від нових плівок НАБУ стало прикро 🥲
Не лише від того, як фігуранти всім селом рятували «Фореста» та вигадували, як пропхати через банк чотири мішки грошей. І не від чергового рейдерства у Києві з багатомільйонними цифрами.
Прикро стало від того, що ключові «герої» записів – наші давні фігуранти 🫠
Один із них – Максим Микитась, справжній колекціонер підозр, який залітав на СІЗО чи не після кожної з них, але виходив і знову починав мутити схеми. Інший – Вадим Столар, який роками магічним чином цих підозр уникає.
Тож у новому відео @lana_stetsenko розібрала:
👉 ЩО відбувається на свіжих плівках?
👉 ЧОМУ все відбувалося саме так?
👉 ЧИ МОГЛИ цих фігурантів посадити і не допустити «Форест Гампа» та «Феміди»?
Відео вже на каналі: https://t.co/Q0fLskW6PQ
Офіцер, командир групи спецпризначення Нацгвардії із Одеси виявився агентом військової розвідки рф
За 1000 баксів він надав спецслужбам рф доступ до системи «Дельта», де зберігаються розвіддані та закрита інфа, зокрема і про заходи з планування, підготовки та здійснення бойових операцій.
Пізніше зрадник мав ще й виготовити вибухівку для здійснення теракту. Крім того, він фіксував на відео результати диве��сійних дій рф в Одесі та підпалював військові авто.
Весь світ спостерігає, як одна шалена падаль, п'ятий рік тероризує Україну і вбиває її жителів.Немає ні ООН, ні гаранта США, ні ПАРЄ. Усі засунули голову в дупу,типа, це не наша війна. Немає нічиєї війни, війна завжди, це між добром і злом.Це зло прийде і за вами,якщо переможе.
Вони прийшли, щоб красти. Вся гниль, яка піднялася з дна суспільства. Вони будуть триматися за владу, мільйонами будуть гнати українців на забій, заради власного збагачення. Нардепка Піпа взала 2 тис. підтримки, купила авто та квартиру | Українські Новини https://t.co/XhMp2T8vwh
Один ліквідував ворожий КСП
Прикордонник БпС «Апекс» бригади «Форпост» на псевдо Душман дізнався про загибель рідних на окупованій території.
Він сам дістався позицій ворога, зайшов у ворожий окоп, ліквідував командно-спостережний пункт та неушкодженим повернувся до побратимів.
Скинув на росіян понад 200 авіаційних бомб: пам’яті пілота Олександра Мигулі, який мріяв про небо з дитинства й загинув, захищаючи Україну.
Олександр Мигуля народився в Мені на Чернігівщині. Його дід у 1950-х милувався літаками, але сам у небо так і не ��іднявся - мрію переказав доньці, та синові.
Олександр в 2015-му пішов на льотчика в Харківський університет Кожедуба, заявивши мамі: "А не пустиш - взагалі нікуди не вступатиму".
Служив у 40-й бригаді тактичної авіації у Василькові. Із перших днів повномасштабного вторгнення прикривав небо над Києвом і центром України - став одним із легендарних "привидів Києва".
На його рахунку понад 200 скинутих на ворога авіабомб, 160 бойових вильотів і майже 450 годин у небі.
Знищував живу силу, колони техніки та ворожі штаби. Дослужився до командира ланки й звання кап��тана (майора дали посмертно).
Загинув 12 серпня 2024-го поблизу Костянтинівки на Донеччині. Уже виконавши завдання, на малій висоті в літак влучила ракета. Катапультуватися не вдалося.
Його мама Валентина досі не сприймає втрати. Про більшість справ сина дізналася вже після смерті - за життя він беріг військову таємницю і був небалакучим.
Вдома бував рідко: за два з половиною роки - двічі. Спілкувалися коротко: "Мам, усе добре" - і вона могла спати.
Поховали Олександра в рідній Мені. Його труна була закрита - брат, який упізнавав тіло, сказав лише одне: "вугілля".
Мама рідко ходить на цвинтар і каже: "Час нічого не лікує. Ховати сина, який мріяв про сім'ю, - нестерпно. Я ховала батьків - це бол��че, але природно. А сина - ні".
За бойові заслуги Олександр Мигуля нагороджений орденами "За мужність" II та III ступенів.
Вічна пам'ять і слава Герою!
Ємелі раби куди ви полізли ? Ви полізли в країну де в генах айтішніка, тракториста, водія, шахтаря, фермера, будівельника закладені гени воїнів козаків.На що ви сподівалися ? Що вони не будуть захищати свої домівки, свою країну ? Для вас це тільки початок ваших проблем. Далі буде