Alex Nits

[Alex Nits @AlexNits1]

@PavloKlimkin Возьмите...выборность районных шерифов,судей,прокуроров,графств,губернаторов,сенаторов от штата,нижней палаты от округов...при свободе огнестрельного оружия,конечно...Страшно Вам всем...Вы Народа боитесь больше чем Бога...Глас Народа - Глас Божий...не про Вас...(((

[Олег Володарський @volodarskijo]

ВОНА ВИТЯГЛА ЛІКАРЯ З ПАЛАЮЧОЇ МАШИНИ, КОЛИ САМА БУЛА ПЕРЕЛАМАНА. ЛІКАРІ ПОТІМ СКАЗАЛИ, ЩО ВОНА, МОЖЛИВО, НІКОЛИ НЕ СТАНЕ МАМОЮ. АЛЕ ВОНА ЇМ НЕ ПОВІРИЛА…

18 березня 2022 року. Харківщина.

Вікторія Зуєва, позивний «Мишка», їхала разом з екіпажем на евакуацію поранених.

Попереду була звичайна для війни дорога.

А потім — обстріл.

Машина спалахнула.

Водій загинув одразу.

Лікар лежав непритомний.

А Вікторія сама була тяжко поранена.

Перелом руки.

Перелом ноги.

Перелом таза.

Поранене обличчя.

Але вона бачила перед собою лише одну людину — лікаря, якого ще можна було врятувати.

І вона поповзла до нього.

ВИТЯГЛА ЙОГО З ПАЛАЮЧОЇ МАШИНИ.

Навіть тоді, коли кожен рух завдавав їй нестерпного болю.

Навіть тоді, коли, витягуючи його, вона ще більше травмувала власну стопу.

Чотири години вони залишалися під вогнем.

Чотири години між життям і смертю.

Їх урятували.

Але військовий, який тримав Вікторію за руку й заспокоював її, загинув через три дні…

Потім були лікарні.

Операції.

Довгі місяці болю.

І одного дня лікарі сказали їй слова, які могли знищити останню надію:

через важкі травми таза шанс стати мамою був мінімальним.

А ВОНА ПРОСТО НЕ ПОВІРИЛА.

Вікторія повернулася до служби.

Стала інструкторкою з тактичної медицини.

Вона навчала інших рятувати життя, хоча сама заплатила за це власним здоров’ям.

Поруч із нею був Дмитро.

Чоловік, який одного дня, їдучи на завдання, зробив їй пропозицію.

Він сказав, що хоче, аби вона знала: свою долю він бачить тільки з нею.

А потім сталося те, у що багато хто боявся повірити.

ПОПРИ ВСІ ПРОГНОЗИ ВІКТОРІЯ СТАЛА МАМОЮ.

23 лютого 2024 року народилася її донечка Марійка.

Вікторія дуже боялася, щоб день народження дитини не припав на дату початку повномасштабної війни.

Марійка народилася на день раніше.

Встигла.

Потім були ще чотири операції на тазі.

І коли нарешті зняли апарат зовнішньої фіксації, Вікторія сказала:

«Виносимо з дому ходунки, милиці, крісла колісні — більше не хочу на них навіть дивитися».

І знову повернулася до служби.

За станом здоров’я вона могла б залишити армію.

Але не залишила.

Бо ця жінка вже одного разу довела найголовніше:

ЇЇ МОЖНА БУЛО ЗЛАМАТИ ФІЗИЧНО.

АЛЕ ЗЛАМАТИ ЇЇ ДУХ — НІ.

І знаєте, що найдивовижніше?

Попри все пережите Вікторія не мріє про трагічну роль у театрі.

Вона хоче зіграти комедію.

Бо трагедій у нашому житті зараз і так достатньо.

Якщо ця історія змусила вас зупинитися хоча б на хвилину — напишіть для Вікторії кілька теплих слів.

Побажаймо їй, її чоловікові Дмитру та маленькій Марійці щастя, здоров’я і мирного майбутнього.

І, будь ласка, поширте цю історію.

Нехай про незламну Вікторію «Мишку» дізнається якомога більше людей.

[ЄС Рівненщина 🇺🇦 @ESrivnenshchyna]

🔥Порошенко завітав у Дніпрі до оновленого офісу дніпровської команди «Європейська Солідарність». Попередній зруйнувала російська ракета під час однієї з атак на місто.
#петропорошенко

[Ігор Гаєнко @iggae]

ГЕТЬ❗️

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Війна забирає найкращих синів і доньок України, які віддали своє життя за свободу та незалежність держави, пише «Наше місто» з посиланням на Криничанську територіальну громаду.

6 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ольгівка Ізюмського району Харківської області загинув військовослужбовець із Криничанської громади Богдан Штурхецький.

Богдан Штурхецький народився 4 жовтня 1998 року. До лав Збройних сил України його призвали 12 березня 2025 року. Військову службу проходив на посаді розвідника-сапера одного з підрозділів ЗСУ.

У загиблого захисника залишилися мати та брат.

[Букви @Bykvu]

Солдат Леонід Кнут народився 2001 року в селищі Макошине на Чернігівщині. Займався спортом, був учасником циркового колективу «Юність».

Навчався в Академії Державної пенітенціарної служби за спеціальністю «Правоохоронна діяльність». Працював у Менській виправній колонії та «Муніципальній охороні» Києва.

У червні 2025 року приєднався до Сил оборони. Служив гранатометником у 12-й бригаді «Азов», мав псевдо Брут.

«Леонід прагнув до кращого, був відданий своїй роботі та усі випробування долав з усмішкою», – написав побратим.

Леонід поліг 10 грудня 2025 року в Софіївці на Донеччині під час стрілецького бою. Йому було 24 роки.

«Був веселим, дружелюбним і добрим. Любив це життя та завжди усміхався», – написала племінниця Анна.

Захисника поховали в рідному селищі. У нього залишилися батьки, брати, сестри та племінниця.

💔 Букви спільно з Платформою Пам’яті @memorialua вшановують пам’ять загиблих військових.

[Serhii Sokolov @Serhii_Sokolov]

Ні, не тільки гроші тримають zеленського в Україні, але і Оман.
Так, саме Оманські домовленості/обіцянки, які дав зрадник, перетворившись саме тоді в ВОРОГА України та українців. І ніяке бабло так тримати не буде, як рука хуйла в дупі у пожнича.
👇
Матвій Перция:
"Денег нет, но вы держитесь", чи Чому він не втік.
Я весь час гадаю: ну чому він не втік? Адже далеко не сміливець, мало того - боягуз відчайдушний. Що йому загрожує небезпека у разі взяття орками Києва – безперечно. Але й у разі втечі до свого лондонського чи італійського маєтків, йому б теж не пробачили здачу південного сходу країни. Скрізь клин!
Але на тлі сьогоднішнього мародерства, про яке повідомляють чи не кожен новий день, і вже хронічної нестачі мільярдів гривень у бюджеті, мене стали відвідувати погані думки. Та й подальше керівництво Верховного головнокомандувача наповнене такими проьобами, за які в "хороші часи" голова летіла б попереду тіла на метри.
То що ж змусило нашого героїчного президента, що літає 100500 днів на рік куди треба і не треба і говорить там теж що треба і не треба, залишитися на Банковій і вести там, за його словами, разом з Татаровим та Єрмаком "тяжкі оборонні бої з чеченцями"?
Напрошується одна відповідь – гроші. Сказати, що наш Верховний жадібний – це нічого не сказати. Маленький штришок - 40 мільйонів доларів, "пожертвуваних" Коломойським із рахунків "Приватбанку" (тобто наших з вами грошей) на офшорні рахунки Зеленського, так і лежать, бідні, не рухаються і не жертвуються ані армії, ані державі. Своя сорочка ближча до тіла!
І, мабуть, Єрмак (а може, ще хтось розумний) пояснив недотепі, що у разі еміграції він може за позовом України втратити все, та ще й "велике крадівництво" йому нагадають.
Ось ви тільки гляньте: одних і тез людей він пересував з однієї "хлібної" посади на іншу, не зважаючи ні на досвід, ні на освіту, ні на раніше накрадені гроші - так Шевченко був призначений до Нацбанку з вкраденими в попередньому банку 200 млн грн. Галущенко, Чернишов, Кравченко - нема їм числа - пересідали з одного місця на інше, іноді спеціально для них створене, аби мільйони йшли повз касу в кишені всіх "династій".
І я вам нагадаю, що, наприклад, офіційно у Путіна за душею немає мільйонів, хоча всі знають, що кількість мільярдів у нього більша, ніж волосся на халві Трампа.
А наш чим гірший? Нічим! Це і тримає нашого бойового Боневтика у стійлі – і не дає ні уряду Нац. порятунку призначити, ні самому піти. Влада та гроші гублять Україну. Але президентові від цього ні холодно, ні спекотно – похер.
Той, що на роялі

[Петро Порошенко @poroshenko]

Завітав у Дніпрі до оновленого офісу нашої дніпровської команди «Європейська Солідарність». Попередній зруйнувала російська ракета під час однієї з атак на місто.

Фронт рухається, і місто, яке раніше було важливим логістичним вузлом, сьогодні стає прифронтовим. По Дніпру б’ють систематично: ракети, «Шахеди», безсонні ночі, ранки, які починаються з новин про чергові руйнування.

Для наших партійців Дніпро — їхнє місто і їхній дім. Тут їхні рідні, сусіди, друзі, люди, яким щодня потрібна допомога. Тому вони залишаються тут і продовжують робити свою справу.

А справ у них багато. З перших днів повномасштабного вторгнення наша команда допомагає переселенцям і мешканцям міста, постраждалим від обстрілів. Вони збирають і доставляють необхідне для військових, підтримують родини захисників, долучають до волонтерства небайдужих містян. Усе це стало для них щоденною роботою.

Ми довго говорили з ними про те, які потреби є у військових. Про те, як допомагати людям у місті. І, звичайно, про плани на найближчі місяці, бо скоро зима, яка точно не буде легкою.

Я щиро пишаюся ними. Прифронтове місто тримається на таких людях. Вони дбають про своїх, допомагають армії і щодня рухають Дніпро вперед. Дякую вам, друзі! Ви робите дуже важливу справу.

[ЄС Рівненщина 🇺🇦 @ESrivnenshchyna]

#петропорошенко

[es_mk @es_myko]

Маруся Звіробій:
❗️Петро Порошенко це Президент України здорової людини. Вітаю з Днем народження Петро Олексійович! Дякую за терпіння, боротьбу і за відчуття, що хтось з дорослих ще є в цій, спаленій безголовими підлітками, хаті. Здоров'я вам побільше, обіймаємо всією родиною.

[Borislav Bereza @UkrBereza]

Зеленський обіцяв українську балістику восени, масове виробництво ракет, демобілізацію та виплати військовим на рівні 200–400 тисяч гривень. Осінь уже настала, а відповідей на головні питання досі немає. Натомість Fire Point активно просувають, ракет немає
https://t.co/S2II7X8heP

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він загинув, боронячи Україну.
ОЛЕКСАНДР МАЛИГІН
27 назавжди.

Народився 1 лютого 1995 року в місті Шептицький (на той час Червоноград) на Львівщині. Проживав із родиною у сусідньому селі Бендюга.
Закінчив Червоноградський гірничо-економічний коледж, здобувши диплом за спеціальністю «Менеджмент».
До початку великої війни працював гірником на шахті ПрАТ «Шахта "Надія"».

У 2016 році пройшов строкову службу в лавах Збройних Сил України.
У 2017–2019 роках брав безпосередню участь в Антитерористичній операції на сході країни. Служив у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу.
З перших днів повномасштабного вторгнення рф у 2022 році повернувся до лав армії. Його зарахували до складу 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила на посаду стрільця-санітара.

Загинув 24 квітня 2022 року під час ворожого артилерійського обстрілу в селищі Катеринівка Попаснянської громади Луганської області. Олександру було 27 років.
Захисника поховали на цвинтарі в селі Бендюга на Львівщині.

«Олександр був люблячим чоловіком і турботливим батьком трьох хлопчиків. Найменший востаннє бачив татка, коли йому був рік і 5 місяців. Він був щирий, добрий, веселий, вірний та справедливий. Був найкращим сином, підтримкою та опорою для мами та всієї сім’ї. Відважний, мужній, впертий та сміливий. Мріяв повернутися додому. Він назавжди залишиться в наших серцях і пам’яті як Герой, який віддав найдорожче – своє життя», – написала дружина Марта.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету, Олександр Малигін відзначений:
орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), орденом «Хрест Героя, нагрудним знаком «Ветеран війни, званням «Почесний громадянин міста Шептицького» (посмертно).

Вдома на нього чекали дружина Марта, сини Ілля, Тимур і Даниїл, мати Ольга, брат Дмитро, бабуся Аня, друзі та інші рідні.

Захищав Україну, бо так веліла його душа.
Назавжди сміливий Герой.
Схилімо голови…

[Олег Володарський @volodarskijo]

З великим сумом і глибоким смутком повідомляємо, що, захищаючи територіальну цілісність України від російської агресії, героїчно загинув наш земляк, житель села Вільна Терешківка Івахно Валерій Миколайович.
Валерій Миколайович народився 18 листопада 1971 року. Здобув середню освіту у Вільнотерешківській середній школі, по закінченні якої працював на різних підприємствах міста Кременчука.
07 лютого 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу на посаді матроса (в/ч А4123, в/ч А4895).
Мужньо виконуючи свій військовий обов'язок та бойове завдання поблизу населеного пункту Степове Синельниківського району Дніпропетровської області, з 04 грудня 2025 року вважався зниклим безвісти. Наразі підтверджено його загибель...
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і всім, хто знав та шанував Валерія Миколайовича. Світла пам’ять про мужнього Захисника України назавжди залишиться в наших серцях.
Прощання з Валерієм Івахном відбудеться завтра, у п’ятницю, 25 вересня:
10:00 — прощання у Кременчуцькому Міському Палаці Культури;
11:00 — панахида у Свято-Миколаївському соборі;
12:00 — виїзд до Свіштовського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Герою!

[Світлана Назарчук-Лядова - 25% ЄвроУкра @STELS5555]

Як кортежі Зеленського знищили українську "Мрію"... Просто. Дешево і сердито. Взяли і знищили. Дякуючи вам, залишки 73% виборців Зеленського. Краще би вас мати на кропиву вистяла, аніж ви отак нагло знищили українську мрію і свої власні мрії також, не думаючи про наслідки вибору.

[Pandamonium ☕ @RudijLis]

Дрони Арахнидії по 4 млн за штучку пошкодили скління кацапського воєнного заводу 🥴
...Не дивуйтесь, чому все так хєрово в нас

[Джізус Троєщинського Патріархату (аніме блогер)) @FOP_JSS]

Наскакалі кастрюлі. Вот січяс порядочєк будіт

[Yrii Kischuk @KischukYrii]

Маруся Звіробій

Петро Порошенко це Президент України здорової людини. Вітаю з Днем народження Петро Олексійович! Дякую за терпіння, боротьбу і за відчуття, що хтось з дорослих ще є в цій, спаленій безголовими підлітками, хаті. Здоров'я вам побільше, обіймаємо всією родиною.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Навіки 33!
Майже рік вважався зниклим безвісти
На Волині поховали Героя Володимира Теслюка
Загинув у населеному пункті Козацьке Покровського району Донецької області
Нехай Господь прийме душу Володимира у Своє Царство!
Пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав!
Вічна пам’ять і вічна слава Герою!

[Петро Порошенко @poroshenko]

Я щаслива людина, бо з кожним роком у мене тільки збільшується кількість справжніх, надійних друзів! День народження знову святкую серед своїх.

Поруч кохана Марина, племінник Роман, брати по зброї Олександр Погребиський, Стас Кращенко, Степан Барна і десятки бійців різних бригад наших Збройних сил. На телефоні — найкращі люди з усіх куточків країни.

Саме близькі та друзі дають сили зціпити зуби і перти плуга, щоб зберегти Україну. Попри всю жорстокість, ницість та важкі випробування довкола.

Для мене велика честь мати таких друзів. Мені з вами дуже пощастило. Дякую вам!

[Олег Володарський @volodarskijo]

В Ічні та Коропі попрощалися із загиблими Захисниками

На Чернігівщині провели в останню путь двох військових, які загинули, захищаючи Україну. В Ічні попрощалися з 29-річним Іваном Шаповаленком, у Коропській громаді — з 47-річним Володимиром Проявком.Вічна памʼять!