Він втратив руки, зір і кістки обличчя. А вона не відходила від нього ні на день.
Коли Ірина дізналася, що її Сашко важкопоранений, вона навіть не збирала речі - просто поїхала. З Чернігова до лікарні, в невідомість.
Він втратив обидві руки. Очі. На обличчі не залишилося ні кісток, ні тканин.
Півтора місяця коми, потім ще тижні, коли температура скакала до 41, а тиск падав до 25 на 50.
Ірина з сестрою Олександра не відходили від нього ні на мить. І він вийшов з коми.
А коли зміг говорити - перше, що запитав: який зараз рік? Скільки триває війна? Що з Україною?
Він переживав не за себе. А за країну.
Найважче було, каже Ірина, - це коли вона впізнала його по маленькій родинці, по пальчику на нозі, і зрозуміла: все. Це він.
Були дні, коли Олександр подумки звертався до загиблих побратимів і просив забрати його до себе.
Але вони не пустили. І його дівчата не пустили.
Лікарі казали: якщо за два тижні після відміни ліків він не прийде до тями - почнуться незворотні процеси.
Залишалося два-три дні. І він вийшов. Молилися, казали йому українською, щоб знав - він серед своїх, він у безпеці.
А вдома чекали діти - 19 і 14 років. Обидва приїжджали до батька в Київ і плакали. Обидва були змушені подорослішати.
Тепер саме вони дзвонять першими, піклуються, переживають. Родина об'єдналася так, як ніколи.
Ірина в реанімації сказала йому прямо: "Сашко, ти вижив. І жити ти будеш. Але якість твого життя залежить від тебе. Будеш себе жаліти - буде важко. Ми поруч. Ми завжди допоможемо".
І він не здався. Навіть на найтяжчих етапах умів жартувати.
А потім сталося диво, у яке ніхто не вірив. Олександр почав відчувати запахи.
Перший - різкий, противний запах дезінфектора на руках дружини. А згодом - кава.
Просто в холі хтось варив каву, і він сказав: "Тут десь готують каву".
До поранення він взагалі не відчував запахів. А тепер відчуває.
Він одягається сам. Їсть сам. Ходить. Працює з телефоном - Ірина включає TalkBack, і він може подзвонити їй, дітям, написати повідомлення.
Кожен день - трішки більше самостійності. Його мета - відпустити дружину на тиждень додому і весь цей тиждень упоратися самому.
А вечорами вони лягають і вдвох наосліп дивляться кіно. Разом. Так, як ніколи раніше не робили.
"Я його бачу серцем, - каже Ірина. - І це не красиві слова. Ми тридцять років прожили разом. Уже на обличчя ти не дивишся. Ми дійсно одне ціле".
Нам треба підтримка. Нас не треба тримати десь, закопувати. Ми живі. Всі.
@YLatynina "Внимательно следите за тем, как сейчас будут отыгрывать историю на Борщаговке." - и Вы этому дико хороший пример. Как Вы отыгрывали и сколько постов написали, а теперь кидаете дымовую завесу - перекидывая стрелки ).
@AngelaVatanen@MrBrainvestor@Alice_Weidel Im Osten der Ukraine werden an manchen Tagen mehr russischsprachige Menschen getötet – von Russen –, als am 2. Mai in Odessa ums Leben kamen. Das ist alles, was man über eure Heuchelei wissen muss.
Ульяна, в этой истории пока хватает непонятного. Что там действительно произошло, что додумали, а что успели преувеличить - с этим ещё разбираться. Вы же, судя по Вашим постам, уже всё знаете и всё решили.
Тогда чем Вы, собственно, отличаетесь от тех, над кем иронизируете? Им, видите ли, уже ясно, что всё это инсценировка. Вам с той же уверенностью ясно обратное. Я бы с удовольствием спросил у этого эксперта, откуда он знает про ботокс. Но и к Вам у меня ровно тот же вопрос - откуда такая уверенность? Или привычка делать выводы до разбирательства смешит Вас только у тех, кто делает их с противоположным знаком? )
@Ulianalive Люди ещё ничего не написали, а Вы, Ульяна, уже объяснили читателю, что они сидят и думают, как бы выкрутиться. Теперь в его глазах даже добросовестное разбирательство будет выглядеть как антикриз, а любые пояснения - как отмазки. Ага)
@Ulianalive Да собственно Вы ничем не отличаетесь - просто топите за другую сторону. Такая же предвзятость и избирательность - на которую Вы постоянно киваете.