Він казав мамі, що вночі на складі вони "не працюють, а грають у карти". А потім у Кривий Ріг прилетіла ракета.
17-річний Андрій Рихель за два тижні до загибелі влаштувався на склад - хотів мати свої гроші й допомагати батькам. Про нічну зміну мамі не сказав.
Андрій ріс у селі Вільне на Дніпропетровщині. Сентиментальний, любив футбол, боротьбу, риболовлю.
Вдома міг приготувати щось несподіване за рецептом з інтернету. Друзі кажуть: з ним усім було затишно.
У 2023-му Андрій закінчував ліцей у Кривому Розі. На початку літа влаштувався на склад бутильованої води разом зі старшими друзями.
Воду розвозили по Україні, зокрема й на Херсонщину для постраждалих від підриву Каховської ГЕС.
"Сказав, що потрібно допомогти другові. Правди не говорив, бо знав, що я буду проти. Щоб його взяли, казав, що вже має 18", - розповідає мама Тетяна.
Додому повертався зранку після комендантської години, тихенько заходив, щоб не розбудити маму й маленького брата.
Про роботу казав: "Там всі мої друзі. Ми всю ніч не працюємо, завантажили воду й граємо далі в карти".
Проти ночі 13 червня 2023 року російська армія обстріляла Україну. Кілька ракет прилетіло в Кривий Ріг - удар припав на підприємство, де працював Андрій.
Чоловік поїхав на місце вибухів і побачив, що від підприємства залишилась лише рівнина з купою сміття.
"Я сиділа вдома, чекала інформації. Дивилась на двері, уявляла, що Андрій зайде - лише подряпаний. Мріяла, аби він сказав:
"Так, ми заховались".
Мама поїхала на місце прильоту. "Коли я побачила ті завали, надії не залишилось… Пізніше в натовпі почула, як говорили, що дістали хлопчика: сірі штани, кофта, на руці червона стрічечка-ниточка, обличчя не розпізнати. Я зрозуміла, що це мій Андрій".
Тіло сина впізнавав батько. Маму до нього не пустили.
Того дня в Кривому Розі загинули 13 людей. Андрій - наймолодший.
Поховали його у Вільному 15 червня.
А на 9 днів за Андрієм російські війська знову обстріляли Криворіжжя.
Ракета впала в рідному селі хлопця, за 200 метрів від будинку.
"Ми сиділи у підвалі. Тоді я подумала: "Мабуть, це наші хлопчики нас захистили", - каже Тетяна.
Однокласники присвятили Андрію свій випускний вальс.
Світла пам'ять Андрієві та всім, чиї життя забрала ця війна.
Друг Вікінг за щиті .
Пройшовши піхоту , бувши кулеметником та ставши інструктором , бойовим інструктором. Перетинались з Миколою на позиціях, в одній з моїх ротацій на Липцях. Тоді ще подумав, як добре що він воює за нас .
Честь було знати тебе 🫡
@Cyandeceres Твоё нацистское вранье слишком тупое. В Украине не было переворота. Всего можно было бы избежать, если бы россия не стала нацистско-террористической диктатурой и не напала на Украину в феврале 2014, а в 2022 не расширила агрессию до широкомасштабной.
Згадаймо, як Український народ прийшов на допомогу Грузинському народу у 1993 році. В той час інші країни мовчки відмовлялися від допомоги Грузинському народу, боячись зіпсувати відносини з Московією. І лише Україна, не задумуючись одразу прийшла на допомогу.
Інсценовані провокації, інсценовані інциденти, диверсії, інформаційні провокації це арсенал Московії для початку війни.Так було з країнами Балтії, Фінляндії, Польщі у 1939-1940 роках, так було з Чечнею, так було з Грузією так вони робили в Україні і цей ролік ще один доказ цьому
Чорний тиждень для Вінниччини: стало відомо про загибель ще 23 наших Захисників...
З 9 по 15 листопада наша область отримала 23 болючі звістки з фронту. Двадцять три обірвані життя, двадцять три родини, які більше ніколи не обіймуть найрідніших, двадцять три всесвіти, що згасли заради того, аби жила Україна.
За кожним із цих імен — своя історія, мрії, нездійснені плани та безмежна любов до Батьківщини. Хтось повернувся додому «на щиті» після важких боїв, а чиюсь долю вдалося встановити лише через роки очікувань та надії...
Наші полеглі Герої:
🔹Анатолій Богатчук
🔹Анатолій Козинятко
🔹Андрій Гасан
🔹Владислав Антонюк
🔹Володимир Кушнір
🔹Володимир Луканюк
🔹Денис Павлов
🔹Ігор Гоца
🔹Ілля Слободяник
🔹Микола Давиденко
🔹Микола Дзісь
🔹Михайло Захарчук
🔹Михайло Яцишин
🔹Олександр Безсонов
🔹Петро Коваль
🔹Роман Пасічник
🔹Роман Редько
🔹Руслан Трачук
🔹Сергій Зеленько
🔹Сергій Ільков
🔹Сергій Михайлов
🔹Сергій Момотюк
🔹Сергій Яковенко
Неможливо підібрати слів, які б змогли втамувати біль матерів, дружин, дітей та побратимів. Низький уклін кожному Воїну за мужність, стійкість і найвищу ціну, сплачену за нашу свободу.
Пам’ятаймо кожного. Вічна слава і світла пам'ять полеглим Захисникам Вінниччини!
Росіяни знімали з його руки апарат плоскогубцями - без наркозу. Він кричав, а йому відповідали: "Ти ж морпіх - терпи".
Коли Михайло Діанов повернувся з полону, його було важко впізнати: виснажений, страшенно схудлий, із рукою, в якій бракувало чотирьох сантиметрів кістки.
Морський піхотинець 36-ї бригади, один із захисників Маріуполя.
Під час оборони міста дістав тяжкі поранення - прострелені ноги, роздроблена кістка правої руки.
Попри це залишався з побратимами на "Азовсталі".
У травні 2022-го потрапив у російський полон.
Попереду були чотири місяці голоду, побиттів і принижень.
У полоні йому знімали металевий апарат, що утримував пошкоджені кістки. Звичайними плоскогубцями. Без наркозу.
Один тримав за плече, інший зривав конструкцію.
На крики про нестерпний біль відповідали: "Ти ж морпіх - терпи".
В Оленівці катували за будь-яку дрібницю. Михайла вдарили прикладом по носі за те, що полонені нібито неправильно сиділи в машині. Обмотували скотчем і залишали так надовго.
Та найстрашнішим він називав не побиття. А голод.
На сніданок і вечерю - варений комбікорм без солі. На обід - водяниста юшка з капустою.
Колись міцний морпіх перетворився на виснаженого чоловіка, який щодня боровся за власне життя.
21 вересня 2022 року він нарешті почув рідне "Слава Україні!". Хотілося плакати - але сліз уже не було.
Попереду були лікарні й складні операції. Українці зібрали для нього величезну суму.
А коли лікування взяли на себе благодійники, Михайло передав ці гроші іншим пораненим захисникам та їхнім родинам.
Людина, яка сама пройшла пекло, вирішила рятувати інших.
Чотири місяці полону. Понівечене тіло. Але незламне бажання жити.
Дякуємо тобі, Михайле, за мужність, за Маріуполь і за те, що вистояв.
Байден о Зеленском:
«Он может быть капризным и упрямым.
Не таким благодарным, как я ожидал».
ЕБАТЬ!! ДА ТЫ ЧТО??
Извини, @JoeBiden, что Украина и украинцы не так благодарны тебе, как тебе хочется.
Извини, старый пердун, украинцы слишком заняты тем, что их убивают и пытают!
Не маємо права забути, не пробачимо мерзоті
3 травня 2014 озвірілий і осатанілий натовп проросійських ватяних зрадників лугандонів,
в Стаханові Луг.обл. лінчували літнього чоловіка
за те, що виявив себе Українцем
на своїй рідній Українській землі...
https://t.co/8ktjIw2R7J