@dissarray Так ж нічого нема, це мозок відстежує якісь патерни з рецепторів і інтерпретує їх, сидячи в платонівській печері.
Але і людство зі своїм науково-дослідним аппаратом не більше ніж купа сліпці, що облапують слона безмежного космісного хаосу
@canisbandera Те що ви написали це повна брехня, якщо шо. Просто трохи спробуйте розібратися в питанні і знайти більше інформації. До того ж, а чого ми взагалі маємо довіряти словам його знайомого?
Сьогодні вперше відчула оцей запах осені, складений з диму і смутку. Коли ідеш у шортах, а по шкірі мурахи, бо вже по-інакшому холодно і відчуття ніби викопали картоплю і спалили бадилля, десь гарчить трактор везти мішки додому, а тебе вже все болить.
Так сумно пахне залишок літа
Був у мене приятель Толік,
вчилися разом.
Історія довга, кульмінація в середині, осмислення в кінці.
Дуже гарно вчився, один з найрозумніших хлопців на потоці, спортом постійно займався, боротьба, здається.
Дуже весело жартував, потеревеніти любив і завжди знався на останніх технологіях.
Улюбленець вчителів і друзів.
Ми були в паралельних групах на потоці, після навчання звісно втратили контакт.
І вже зараз воно видно, тільки ретроспективно, що ось тут трошки його заносило коли випивав, ось тут трошки контроль втрачав, не сильно, трошки так.
Аж потім мені написав одногрупник з новиною в газеті, що Толік вбив двох власних дітей, дружину і матір.
Дисклеймер: нічого не виправдовує вбивство. Та тут я хочу написати про причини більш комплексно.
Про токсичну провину, що її викликає, як нею інфікують і що вона робить з психікою, яка не в змозі її витримати.
З того що розповіли мені друзі, які знали його краще, у Толіка була друга родина.
Навіть ще одна дитина з тою другою жінкою.
І знову ж таки, з розповідей, йому капали на мозок одночасно три жінки.
Толік був завжди крутим спеціалістом і багато заробляв і ось цей ресурс можна було перетягувати на свою сторону.
З розповідей це все тривало роками, люба мама пиляла його особливо жорстко, він виріс з нею дуже близький і невіть першою сім'єю жив з нею в одному домі.
Дружина звісно тисла дітьми, згодом вони все ж розвелися, але він все одно мусив там проводити багато часу і ніяк не міг дозволити собі просто жити як є.
Ну а коханка як могла перетягала на свою сторону.
Так от невротична психіка Толіка, який завжди хотів бути хорошим і самим кращим в, тому що він робить не справлялfся менеджити власні потреби та бажання і провину від покладених на нього потреб і бажань шістьох інших людей.
Здавалось би, безліч варіантів як з цим жити і цю ситуацію ладнати.
Але у людини в кризі і стресі вмикається тонельний зір.
І в наступній сварці, як раз на новий рік, він задушив колишню дружину і столярним молотком добив усю сім'ю.
Спробував інсценувати пограбування, але все швидко розкрилось.
Психіатрична експертиза визнала його вчинок свідомим.
Дали довічне, але він справився за 4 роки, вкоротив собі життя там в тюрмі.
Я це все розповідаю як граничну ілюстрацію того, що з психікою робить токсична провина.
Психіка у всіх дуже різна, кожен може витримати різну кількість провини, але загалом це така штука, яка дуже потрібна, що б *жити своє життя*.
Що б не підтримувати міф про власну хорошість,
не намагатися всім догоджати,
не вислужуватися заради крихт любові і визнання.
А відповідально відноситися до власних бажань.
Взагалі бодай їх чути і мати.
В місяць чоловічого ментального здоров'я провина мені бачиться як чи не тема номер 1.
Майже кожен чоловік в терапії мені про це розповідає.
Де треба всіх жаліти, де треба утискатися, де треба бути менше і тихіше, де треба жертвувати, бо ж без його 100% віддачі там всі не виживуть.
Але є деяка межа, коли можна і поламатися від тої *повинності*
Далі, кому цікаво, я розповім про цю провину, що вона робить з життям і як відчувається носіями.
Один довгий твіт теорії.