Зараз від влади лунає багато заяв про роботу над протидією реактивним Шахедам. Перехоплювачі "реактивів" почали розробляти більше року тому, серійні вироби будуть цього року, але це буде тимчасове рішення, яке дасть нам виграти небагато часу.
Вже зараз слід кинути усі сили на протидію іншій загрозі, котра наступного року затьмарить усе, що зараз роблять реактивні дрони.
Я кажу про малогабартині крилаті ракети на кшталт "Бандеролі" або "Дань-Т", які значно небезпечніші за Шахеди і мають більшу швидкість. Противник їх вже масштабує. Будуть тисячі застосувань. Проти них потрібні інші рішення.
Які це могли б бути? Ми нікуди не подінемося від зенітних керованих ракет малого та ближнього радіусу дії. Частково потребу можна закривати поставками від партнерів, а частково – налагодивши власне виробництво. Але для цього нам бракує критичних компонентів у великих кількостях – головок самонаведення, реактивних двигунів тощо.
Технології є у партнерів. Виробництва компонентів теж, але потребують масштабування. Наразі невідомо, чи ми як держава працюємо з партнерами в цьому напрямку. Принаймні, не бачив публічних заяв.
Ще один інструмент – мала реактивна, в тому числі навчальна, авіація. Для перехоплення таких ракет необовʼязково потрібні сучасні винищувачі. На світовому ринку є інші рішення, які можна відносно швидко імплементувати. Але для цього потрібна і робота з партнерами, і адекватне та відкрите до змін командування Повітряних Сил. З останнім у нас взагалі велика біда.
Проблеми слід розвʼязувати до їхнього виникнення та масштабування ворогом.
Їх слід предбачати.
Але чи може бути наша система управління ефективною, якщо вона кожні кілька місяців стикається з новими внутрішніми потрясіннями?
Ще з дитинства мене захоплювали стійкість, стоїцизм і певний фаталізм лондонців під час бліца. Оці історії про те, що життя мусить тривати, англійський гумор, безкомпромісне ставлення до обовʼязку, епічні фотографії. Well, who would’ve thought
Друзі, я вибачаюсь. Кохання на дорозі не валяється. За нього треба боротися кожного дня. Можна один раз розслабитися й проїбати на все життя. Тому над стосунками треба працювати.
Elon Musk is prorably the most important tech person and entrepreneur in the world for our country. By shutting down Russia’s illegal use of Starlink on Ukrainian territory, @elonmusk and @SpaceX protected our air defense, saved our air force, and spared thousands of civilian lives. This is an invaluable contribution to our defense, and every Ukrainian is deeply grateful to him for it.
Catch the full story in my interview with @CBSNews.
Почитав дуже показову реакцію польського суспільства на рахунок історика Нормана Девіса, який дав інтерв'ю польському виданню.
Британський історик, професор Оксфордського університету Норман Девіс по-суті не сказав нічого проривного.
Він не заперечив Волинь, не відбілював УПА і не почав розповідати полякам, що все це вигадка пропаганди. Навпаки, він говорить про злочини.
Але робить одну страшну для польської історичної політики річ — вимагає точності. А з точністю, як ми знаємо, у них починаються проблеми.
Девіс сказав просту річ: не можна брати Волинь, приклеювати її до всієї УПА, далі до всієї української історії, потім до сучасної України, а в кінці — до українських військових, які сьогодні воюють проти росії. Бо це чисто політика, а не історія.
І додав, що поляки мають бути обережнішими з тим, що говорять про Україну та її історію.
Він не каже, що УПА була святою організацією. Він каже, що УПА загалом не була кримінальною організацією, бо для українців значна частина її історії пов’язана не з Волинню, а з боротьбою проти окупантів, насамперед проти СРСР, який вчиняв геноцид та терор. І саме тому рішення назвати підрозділ на честь героїв УПА не є автоматичним прославленням трагедії.
І от тут у польської правої пам’яті починається коротке замикання.
Бо зручна схема має виглядати так:
1. Польське підпілля — чисте, українське підпілля — злочинне.
2. Армія Крайова — тільки герої, УПА — тільки злочинці.
3. Польща — тільки жертва, українці — тільки боржники по історичній моралі.
А Девіс говорить: ні, друзі, так не працює. Якщо говорите про Волинь — говоріть і про польські вбивства українців. Якщо говорите про УПА — говоріть і про Армію Крайову. Якщо говорите про український націоналізм — говоріть і про міжвоєнну Польщу, де українці не мали рівних прав, пережили жорстоку пацифікацію 1930-х і цілком могли вважати себе однією з найбільш скривджених меншин у тій державі.
А ще говоріть про операцію «Вісла», де вже після війни польська держава виселила близько 140 тисяч українців і лемків з їхніх земель. Бо історія не працює так.
Цікаве в цій історії навіть не це.
Норман Девіс — це не якийсь український твіттерський «бандерівець», якого полякам легко записати в агенти Києва. Це один із головних західних істориків, які десятиліттями пояснювали англомовному світу, що Польща — це не просто додаток до росії, Німеччини чи Австрії. Що польська історія — окрема велика історична цивілізація Центрально-Східної Європи.
Його книга God’s Playground фактично стала однією з головних книжок, через які Захід почав дивитися на Польщу серйозніше. Якого свого часу критикували за надто необ’єктивну подачу польської історії.
Тобто поки Девіс допомагав полякам витягувати їхню історію з периферії західної історіографії — він був великий історик. Поки писав про польську жертвенність і польське місце в Європі — все було нормально. А щойно цей самий Девіс сказав, що польська пам’ять теж має темні сторінки, що УПА не зводиться до Волині, а українців не можна перетворювати на колективний історичний вирок — все, почалась істерика. А Девіс, до речі, має Орден Білого Орла за його роль у дослідженні та популяризації польської історії, польське громадянство, Орден Відродження Польщі, Хрест Великий Ордену Заслуги Республіки Польща, медаль Gloria Artis, а також звання почесного громадянина Варшави з 2005 року.
Класика жанру.
Проблема в тому, що частина польської політики вже давно не займається історією. Вона займається виробництвом моральної переваги. Інститут національної пам’яті, Навроцький і вся ця права історична машина дуже хочуть, щоб польська історія була не складною, а зручною. Без імперського шовінізму, без пацифікацій, без насильства проти українців, без операції «Вісла», без власних злочинів до, під час і після Другої світової.
Бо якщо це все визнати, тоді доведеться говорити не мовою вимог, а мовою історика. А це вже неприємно.
І Девіс якраз про це. Не про те, що українці невинні. Не про те, що поляки винні у всьому. А про те, що історія складніша за польську пропаганду «Христоса народів», де є тільки святі і правильна державна пам’ять.
Отака іронія. Людина, яка багато років була одним із найсильніших популяризаторів польської історії на Заході, раптом стала для частини поляків проблемою рівно в той момент, коли нагадала їм про їхню історію.
І отак вони самі себе заганяють у кут далі. Спочатку побудували політику пам’яті на власній святості, а тепер щиро дивуються, чому будь-яка спроба говорити про повну картину звучить для них як напад.
Попри всі намагання журналістки спровокувати Девіса, найбільше сподобались його слова: «Ця афера/історія дорого коштуватиме Польщі в майбутньому».