Російська жінка ридала в транспорті і проклинала Україну. Загинув син в Україні - жінка ридала і проклинала Україну.
Хтось зняв відео і виклав.
Відео викликало безмежний подив. От як це?
Це ж як треба накопичити тупості в мізках, щоб проклинати не свою країну, яка забрала в тебе сина і послала на окупацію чужої країни. Не тих, в Кремлі, хто вирішив почати цю війну. А Україну.
Потім пішло відео з опитуванням росіян, що вони думають про війну Росії в Україні. Там те ж саме. Звичайно, Україна у всьому винна, знищити, задавити, повернути в лоно, вбити всіх.
Ця всенародна тупість дивує глядачів безмежно.
Цей масовий порив до тупості.
От як це?
Я розкажу, як це...
... діло було у моїй молодості.
Я працювала у заводському КБ. Наш відділ був чи не найпрогресивнішим у КБ, та й на всьому заводі. Прийшла група щойновипущеного студентства, буйство юності вирувало над двоповерховим будиночком, де базувався наш відділ. Курилка вибухала жартами, ��а нічні зміни стояла черга, на вихідних збирались і спільно відпочивали, потім колись це назовуть тімбілдінгом, а тоді всим просто було хороше разом.
Буяла перебудова.
Масовано виходили в журналах книги, ті, що донедавна лежали в столах, у найзабороненіших шухлядах. На суспільство валились Плахи і Білі шати, Діти Арбату та всі можливі редакції Майстра і Маргарити. Випуски книг ходили по руках, на них стояла черга.
- Так он він який був, Радянський Союз... - гидливо кривились вчорашні комсомольці.
У відділі навіть працював свій бандерівець і відтепер майже ��ідкрито він розповідав що знав. Уважно слухали. Переходили до танків у Празі, ахали, потім робили вигляд, що давно про все знали. Знали, тримали в таємниці, обурювались на кухнях.
Ще не було проголошено Незалежності України, але підгрунтя під схвальну зустріч самої ідеї готувалось і розквітало пишним цвітом в допитливих мізках тодішньої найпрогресивнішої молоді, ідеї незалежності від імперії виносились на прапор, та і саму імперію з її злочинними планами проклинав народ...
... аж тут хтось заговорив про Афганістан.
Здавалося б, все зрозуміло. СРСР був там окупантом, я це й сказала. Нащо я це зробила?
Вибухнуло одразу після моїй слів.
- Вони вбивали наших мальчіків!
- Вони там звірі, навіть кожна дитина й жінка!
- А ти знаєш, як катували там наших полонених?
- Та будь вони прокляті, там скільки наших мальчіків загинуло!
- Їх треба було вбивати, всіх!
стояв крик на весь найпрогресивніший відділ нашого прогресивного КБ.
Злетіли Білі шати і десь забулись Діти Арбату, танки в Празі відійшли на задній план і починали здаватись не такими вже злочинними. Милі знайомі обличчя прогресивної молоді скаженіли, перекривлені гримасами люті, мої чудові колеги оточували мій стіл, той самий, який ще недавно вони оточували, записуючись в чергу на "Один день Івана Денисовича". Це виглядало таким схожим на масовий психоз, що і було психозом. І навіть наш кишеньковий бандерівець кричав і волав про вбити всіх афганців.
- Але ж це ми прийшли на їхню землю. - казала я.
- Але ж вони просто захищались від окупантів. - доводила я.
- Але ж це наші мальчіки розстрілювали їхні селища і катували полонених.
Марно.
Слиною бризкали сучасні ліберальні люди, здіймали кулаки:
- Вбити їх всіх! - лунало над таким досі мирним і дружнім колективом.
Найпрогресивнішим колективом одного окремо взятого ко��структорського бюро часів епохи перебудови...
От і все.
Після того я і зрозуміла, що мало читати хороші книги.
Мало переглядати епоху людожерства і ставити їй нові оцінки, так красиво винесені на обкладинки журналів епохи перебудови. Мало виносити на прапор гасла відходу від імперських традицій.
Нічого з цього не працює, аж доки не вичавиш людожера з самого себе.
Людожера, вбитого тобі в душу цвяхами піонерства, закріпленого шурупами комсомолії, залитого клеєм байдужості до того, що відбувається в твоїй країні - начхати, все фігня, аби ти вижив сам і ще трохи назбирати, щоб купити отой ковьор і оту чеську стінку.
З інтернету
Одна блять поёт шамана просто потому что ну ей же сказали
Другие блять идут делать беспилотники просто потому что ну там же платят хорошо
Третьи блять идут украинцев убивать просто потому что сказали а я что я бегать буду
Четвертые ездят в Крым отдыхать просто потому что мы всю жизнь туда ездим привыкли
Пятые покупают квартиры в Марике с видом на море просто потому что а чё такого это же россия уже надо брать
Шестые возят логистику на фронт просто потому ну семью же кормить надо
Седьмые сидят в офисах и делают ПО для ракет, просто потому что хотят писать код
Восьмые детей из Украины себе воруют просто потому что детей любят
Девятые шахедами по детским садам бьют просто.. просто потому что могут.
Есть ещё десятые и одиннадцатые и двенадцатые у которых всё сука просто, которые работают на ВПК, делают подстанции на фронт, шьют одежду, работают на фабриках что делают сухпай, донатят, волонтерят, ждут мужей с любовью с фронта, ходят по бессмертным полкам, детям в садике картонный танк клепают. И все у них просто.
И потом совершенно искренне спрашивают, а нас за что. Что мы сделали то. Это же не наша война, это все путин.
Хуютин блять.
В Еврокомиссии сообщили, что санкции не запрещают Путину въезд в ЕС.
Действительно. Почему бы выродку, виновному в смерти сотен тысяч украинцев, не прокатиться в Европу?
Путин выбрал Будапешт, чтобы их нагнуть. Жалкие ничтожества и трусливые бляди.
https://t.co/GHZp7bONpj
Я поважаю право громадян на протест проти справді суперечливого чи недосконалого закону. Але маю до вас, шановні протестувальники, кілька прохань:
1. Не називайте це «Майданом». Для мого покоління це слово освячене кров’ю, убивством Небесної Сотні, каліцтвами, побиттями, тюрмами, звільненнями з роботи й т.ін.. Після Майдану одразу йшли на фронт. А куди підете ви сьогодні ��вечері?
2. Не вигукуйте: «Хто проти диктатури – встаньте!». Ви не уявляєте, звідки це гасло походить і скільки відгріб той хто його впереше вигукнув. Залиште його тим, хто провів роки в концтаборах, зазнав тортур, примус��вої психіатрії, заслань. Майте повагу до покоління, яке вже пішло, але стало моральним орієнтиром для мого.
3. Не називайте себе «активною частиною суспільства». Активна частина стояла в чергах до військкоматів 24 лютого 2022 року.
Вони, ті що пішли, спочивають у могилах під прапорами. А ті, кілька відсотків, що залишилися, – хворі й виснажені – тягнуть ярмо вже офіційно «довічної» військової служби. Ви не бажаєте їх замінити, тож ви — не найкраща частина суспільства.
4. Не називайте Зеленського диктатором.
Це - смішно! Якби він справді ним був, то забув би пр�� «рейтинги» й почав, нарешті, ухвалювати вчасні, жорсткі й непопулярні рішення. Прикро, але він так і не позбувся бажання всім подобатися - спадку минулої професії.
5. Пам’ятайте: ви не підтримуєте НАБУ чи САП. Насправді, ви протестуєте проти «охуївшої» влади... Глибинні причини вашого протесту – це незручності, які ця влада вам створила: наприклад, «бусифікація» чи закриті кордони. Але ці незручності не зникнуть,.
6. Знайте: невдовзі з-за спин координаторів ваших протестів виповзуть дорослі дядьки-політикани, які захочуть усунути нинішню владу й створити якийсь там «уряд національної єдності».
Але ким би вони не були, це будуть капітулянти, які погодяться на всі умови путіна, аби лише підписати мирну угоду.
І це не їх вина, аже саме «недовольні», втомлені від війни й ухилянти формують зараз «комплекс електоральних вподобаннь».
Це стане поразкою!
7. І останнє. Скільки б ми не створювали «незалежних» антикорупційних інституцій, які б суперповноваження їм не надавали – нас не візьмуть до ЄС, бо така наразі геополітична ситуація, й найближчим часом вона не зміниться.
Подолання корупції потрібне передусім нам самим.
І починати треба з малого. Хочете змін – перестаньте, для початку, давати хабарі своїм викладачам…
Oleksandr Kyrychok
Не шукайте виправдань в діях трампа. Не тіште себе надіями ,що він нам допоможе. Забудьте його.
Нам треба давно заспокоїтися на адресу Америки, вони зрадники ,їм вірити не можна. Мати с ними справу ризиковано смертельно.
Я, особисто, сприймаю трампа, як афериста.
Тепер очевидно, що розпіарений великий дух американської свободи та демократії має до пересічного Сема таке ж відношення, як розпіарена велика російська культура до пересічного Ваньки.
Просто симуля��р фантазій зарозумілих лакеїв епохи парових двигунів, якого ніколи не існувало.
моя сексуальна фантазія - на вулиці +30, я сиджу на берегу річки з шампуром гарячого шашлику, фігачу його в кетчуп, потім беру пластиковий стакан холодного пива і пʼю