@LyrYevhen Солоні вареники з сиром, черешневий компот в трьохлітровій банці, мамині сирники і бабусин наполеон. Заради цього їздила 18 годин потягом в Маріуполь 💔
Я не можу припинити плакати через це кожного дня. Ми з Петром обрали для себе веганство і порятунок тваринок з вулиці в надії, що у живих істот є майбутнє на цій планеті, але виявилось, що достатньо просто певної кількості вибухівки, щоб в один момент все живе загинуло.
Сука як же ж мене попаяло від катастрофи на Херсонщині, що я не встигнув дочитати речення до кінця подумала про вільний доступ на дахи на випадок, якщо йобана русня їбане Вишгородську ГЕС
Вони буквально нищать все живе на нашій землі. Мене завжди найбільше лякали екологічні катастрофи, а тепер це відбувається в кількох сотнях кілометрів від моєї квартири, в якій бігають мої любі кицьки, не знаючи про те, як інші кицьки тонуть у повені на півдні.
Я зловила себе на тому, що моя свідомість досі не приймає факту неіснування Маріуполя. Такого Маріуполя, в якому я виросла, сформувалась і в який приїздила щороку.
Але врешті-решт ми маємо двох здорових, щасливих кицьок. І головне, що я зрозуміла в якийсь момент, — котикам, а скоріше і тваринам в цілому, набагато важче знайти комфорт з людиною, ніж з представником свого виду. Тому страх того, що вони не потоваришують, був невиправданим.
Так тішуся, дивлячись на те, як Хеллі і Оді кайфують від одне одного, як їм добре разом і яку любов вони проявляють між собою. Врятувати ще одну кицьку з вулиці було найкращим нашим рішенням цього року.
І я просто написала Петі повідомлення «Ми завтра їдемо на Борщагівку забирати кошеня». І ми поїхали, знайшли і забрали. Довго лікували, дуже шкодували, що не знайшли друге кошеня і не врятували його теж (хоча в результаті його забрали інші люди).