Іринка

[GBC @GBC_Press]

🚨 BREAKING:

Actor Richard Gere: “The entire planet has collapsed into stupidity. Do you think refugees and immigrants are different from us? Do you really believe these clowns—Trump, Orbán, Netanyahu, Putin? Do you really believe what they say?”

[Helen Hatress @HHatress]

Разрушенный Россией памятник архитектуры в самом центре Одессы. 17 ракет и 70 дронов по городу.
Это же один Путин запустил их?!

[Олег Володарський @volodarskijo]

🇬🇧 У російському полоні британця Ейдена Асліна засудили до смерті. За п’ять із половиною місяців він не пролив жодної сльози. Заплакав лише після обміну — коли нарешті усвідомив: він вижив.

Після цього Ейден міг назавжди залишитися вдома. Але повернувся до українського війська.

Аслін виріс у британському Ньюарку й працював доглядальником. У 2015 році поїхав до Сирії, де воював разом із курдами проти «Ісламської держави».

У 2018-му приїхав в Україну. Оселився в Миколаєві, де жив із нареченою-українкою, вступив до 36-ї окремої бригади морської піхоти й почав будувати тут своє майбутнє.

Повномасштабне вторгнення Ейден зустрів під Маріуполем. Його підрозділ опинився в оточенні на заводі імені Ілліча. Територія оборони щодня зменшувалася, закінчувалися боєприпаси та їжа.

У квітні 2022 року 28-річний Аслін потрапив у полон.

Британський паспорт одразу перетворив його на особливу мішень. Ейдена били, змушували зніматися у пропагандистських відео й називати себе найманцем.

Але найманцем він не був. На той час британець уже чотири роки офіційно служив у ЗСУ.

Після показового «суду» в окупованому Донецьку Ейден почув смертний вирок. Почалося виснажливе очікування. Він не знав, чи проживе ще кілька місяців, тижнів або лише днів.

У полоні Аслін не заплакав жодного разу. Не тому, що не відчував болю. Пізніше він пояснював: постійний страх був таким сильним, що не дозволяв дати волю емоціям.

У вересні 2022 року Ейдена обміняли. Коли він побачив британських представників і зрозумів, що опинився в безпеці, сльози нарешті з’явилися.

Після пережитого Аслін мав повне право більше ніколи не повертатися на війну. Він написав книжку «Putin’s Prisoner» — «В’язень путіна» — і деякий час жив у Великій Британії.

Але в листопаді 2023 року знову приїхав в Україну. У січні 2024-го повернувся до військової служби.

Сьогодні Ейдену 32 роки. У 2025-му він отримав українське громадянство й сказав:

«Моя кров британська, але дух і воля — українські».

Україна стала його домом не в день, коли він отримав український паспорт. Вона стала ним ще 2018 року, коли Ейден Аслін уперше одягнув українську військову форму. А повернення після Маріуполя, полону і смертного вироку лише довело: від цього дому він не відмовився.🇬🇧

[𝑂𝑘𝑠𝑎𝑛𝑎★·.·★ @Ksenia_L19]

Десь тут ховається моє дитинство…
Дорога до села.
🌽🌿😊

[Іринка @Irinka8855]

💯💯💯

[𝑂𝑘𝑠𝑎𝑛𝑎★·.·★ @Ksenia_L19]

Коли темрява має свій аромат..
🌹🌠

[𝑂𝑘𝑠𝑎𝑛𝑎★·.·★ @Ksenia_L19]

Коли день каже на добраніч, а серце завмирає від цієї вечірньої краси. 🌅✨🌼

[Явір @JarujLew]

Вітаю з Преображенням Господнім❣️💛💙
Божого захисту Вам, світлих думок та мирного неба!
Миру, тепла та достатку Вашій родині.
Нехай життя буде солодким, як стигле яблуко.🍎🍯🐝

[восхищённый болгарин™ @dedzaebal]

Оказывается в Белгороде есть университет, где делают БПЛА.
В Белгороде! В Белгороде блдь! То есть белгородцы как ни в чем не бывало ходят на работу делать дроны чтоб бомбить Украину, а потом кричат НАС ТО ЗА ЧТО?! Воистину не обучаемые.

И да, университета больше не существует.

[Anton Tymoshenko @_Tymoshenko]

План Кличка по укриттям в Києві дочекатись, поки кількість киян зменшиться до тієї, на яку вистачає укриттів.

[𝑂𝑘𝑠𝑎𝑛𝑎★·.·★ @Ksenia_L19]

August…🌸💛💙

[Кубанская Народная Республика @kuban_republic]

Российская ракета оборвала жизнь целой семьи.

В собственном доме погибли многодетные родители — 47-летний Артем и 41-летняя Елена.

Вместе с ними российский удар забрал жизни их детей и полуторагодовалого внука.

Одна ракета. Одна семья. Один дом, ставший братской могилой.

[𝑂𝑘𝑠𝑎𝑛𝑎★·.·★ @Ksenia_L19]

У квітковому морі 😊🌸🌸🌸

[Олег Володарський @volodarskijo]

«Повертаємося з Дніпра, де я опізнала останки свого сина. Де російські… не можуть перемогти в чесному бою, вони випалюють і знищують нас ракетами. Мій єдиний син прийняв на себе страшну мученицьку смерть у 24 роки.

За час війни він підготував понад 2 тис. солдатів до штурму та контрнаступу. Він падав від утоми з ніг. Його сильну, але сприйнятливу душу поранили смерті товаришів. Кожного дня та кожної години. Але він завжди казав мені: я сам можу врятувати сотні людей. І підтвердженням цих слів залишилися прапори з написами подяки за його роботу – від генералів до солдатів.

У 15 років син відклав престижне навчання за кордоном, бо переймався за долю країни. Після визнання переможцем всеукраїнського конкурсу «Інноваційний прорив-2013» він долучився до групи вчених, конструкторів та програмістів, що займалися розробками інноваційних проєктів для оборонної промисловості.
Борис почав розробляти прилад, здатний зменшити людські втрати під час наступів.

Одного разу, коли Боря їхав на курси китайської мови, він побачив, як підлітки сміються з незрячої людини, яка не могла зайти до тролейбуса. Його це збентежило, він допоміг чоловікові. Після цього випадку син замислився, як полегшити життя людям з порушеннями зору і створив прилад iHelp, який допомагав незрячим безперешкодно пересуватися містом.

Вже потім закінчив Київський університет ім. Тараса Шевченка, інститут міжнародних відносин з відзнакою, підтвердив свою кваліфікацію в одному із закордонних університетів. Стажувався в берлінському університеті ім. Гумбольдта, написав наукову роботу в дюссельдорфському університеті ім. Генріка Гессе, був учасником Європейського Форуму в Брюсселі.

Він був талановитим, йому не було потрібно, як середньостатистичному юристу, щодня приходити в офіс Він міг, наприклад, перекласти чи скласти угоду постачання товарів з Британії в Таїланд і отримати за це хороші гроші. При цьому він міг пів заробітку чи повністю взяти і роздати. Міг все до останньої копійки віддати незнайомій людині. Зняти з себе куртку та віддати тому, хто замерзає взимку. Нагодувати когось, навіть якщо в нього самого залишалася мінімальна сума на дорогу до університету чи на обід. Він не цурався знедолених, намагався максимально допомогти тим, від кого відмовилися інші, кого всі обійдуть стороною.

Мій син був людиною з великою душею та великим серцем.
Мій син …
Моя надія …
Моя гордість…
На ЩИТІ…»
Тетяна Чубіна

БОРИС ЧУБІН, воїн 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Загинув 30 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Авдіївському напрямку.
Пам’ятаймо

[Roman Sheremeta 🇺🇸🇺🇦 @rshereme]

One of the defenders of Mariupol, now a prisoner of war, during a trial in russia. I’ve seen similar images from Auschwitz – this is how the Nazis treated their prisoners.

[𝑂𝑘𝑠𝑎𝑛𝑎★·.·★ @Ksenia_L19]

З неділею 💛💙

[восхищённый болгарин™ @dedzaebal]

Я три года создавала бизнес с нуля, вложила кучу денег, брала кредиты и наконец наладила поставку оптоволокна для дронов, сбросов, модулей, касок, бронежилетов, шевронов с надписью "ГОВОРИ ПО РУССКИ ИЛИ УМРИ" – и все это погибло в один день, в результате украинской бомбардировки! Я разорена! Моим детям нечего кушать!!!!
ЗА ЧТО НАС ЗА ЧТО!!!

[TheFrenchie @ML3democrats]

Call me crazy, but maybe two men who fathered 19 children with 7 different women shouldn’t be lecturing us about family values.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він важив 45 кг, їв черв'яків та живих мишей і втратив батька: історія українського кікбоксера, який повернувся з пекла.

Коли Олексія Анулю звільнили з російського полону, він важив 45 кілограмів - при зрості 186 сантиметрів.

До війни він був чемпіоном СНД із кікбоксингу, майстром спорту. А дев'ять місяців полону забрали в нього 40 кілограмів ваги й 6 сантиметрів зросту.

9 березня 2022 року Олексій потрапив під танковий обстріл у Лукашівці на Чернігівщині. 49 уламків - в обличчя, 8 - у щелепу, 4 - у руку.

Він виповз із розбитої хати й 12 годин лежав у канаві, поки росіяни прочісували територію.

Потім ішов 18 кілометрів пішки - і натрапив на чотирьох бурятів з автоматами. Так і почався його полон.

Його возили катівнями. ФСБ збирала на нього картотеку, а тих, хто мав стосунок до Майдану, вбивали на місці.

Найстрашнішим був донський СІЗО. Там Олексія били щодня. Семеро людей одночасно - палицями, електрошокерами, залізними прутами.

Йому зламали ребра, пальці, три хребці, перерізали сухожилля. Молодим строковикам вирізали літеру Z на щоках.

108 днів він провів у карцері, а за російськими законами там можна перебувати максимум 5-7 діб.

Він стояв по 18 годин на день із опущеною головою та зв'язаними руками - без права заплющити очі чи поворухнутися.

Уночі його змушували присідати по 500-1000 разів і кричати образливі гасла про Зеленського та Байдена.

Голод був нестерпним. Олексій їв залишки з собачої миски, шкірку від банана й дощових черв'яків.

А одного разу в карцері він спіймав мишу. В цей час наглядачі зайшли в камеру - він не встиг її вбити й затиснув живу в зубах.

Миша кусала йому язик і піднебіння, а з рота текла кров. Його почали бити по нирках, але він не розтуляв рота - бо не хотів втрачати їжу.

З'їв мишу повністю. Виплюнув лише зуби й шерсть.

Медичної допомоги не було. Якщо він скаржився на біль, його били саме в ті місця, які боліли.

Батько Олексія - 57-річний військовий - загинув у тому ж селі Лукашівка. Він вивів з оточення 40 осіб, а сам повернувся по сина й підірвав гранатометом кілька ворожих танків.

Росіяни взяли його в полон, катували й спалили живцем у місцевій церкві. Тіло ідентифікували за ДНК через рік.

31 грудня 2022 року Олексія й ще вісьмох чоловіків повезли до кордону. Вони думали, що їх везуть на розстріл.

Але в автобус зайшов український військовий і сказав: "Хлопці, хіба повинні так герої сидіти?".

Олексій не чув української дев'ять місяців - він ще кілька хвилин не міг отямитися. Йому допомогли пересісти в український автобус.

У першу чергу він зателефонував дружині. Їй сім разів до того казали, що він повертається - і щоразу це була неправда. Тому вона вже не вірила, але наступного дня приїхала до нього.

Олексій пройшов 10 місяців реабілітації. Витратив понад 28 тисяч євро на лікування, а його брат зараз на фронті.

У полоні його рятувала думка про двох дітей. Він каже: війна - не причина не народжувати. Діти - це продовження роду.

[Іринка @Irinka8855]

Краще й не скажеш!