I applaud these journalists comedians and just smart folks who go into these areas and attempt logic and reason with a crowd less intelligent than zoo monkeys.
Seriously bravo to these guys 👏👏👏👏👏👏👏👏👏🤣🤣🤣🤣🤣🤣
“Madness: Kostiantynivka” — a documentary by Ukraine’s 24th Separate Assault Battalion.
A city seen through the eyes of those who live there and those who once called it home. Familiar streets, everyday life — all slowly taken away by war.
The world must see it.
⬇️
Ukrainian Nobel laureate Matviichuk: Russian occupiers abducted a woman for her pro-Ukrainian views. They tortured her and gang-raped her multiple times.
Then they took her to Russia and fabricated criminal charges against her.
I met her five-year-old daughter. She hugged me, started crying and begged: "Please return my mom."
I'm a human rights lawyer, but I have no legal tools to force Russia to return her mother. I felt broken.
I hugged her and promised we'd fight for her mother until she returned home.
russia just struck a children’s arts center in Zaporizhzhia.
They bomb places where children learn, create, and dream.
This is russian "humanitarianism".
OMG this ex Christian Trump supporter from a small town outside of Memphis is literally going off on Trump and Elon Musk calling them liars and Nazis. I never thought I would hear some of what he’s saying about Trump destroying this Country. Seriously is this guy even real.
For 140 days, they held the line.
One russian soldier had already entered their dugout. After that, a Ukrainian soldier slept in his body armor for an entire month, terrified it would happen again.
The infantrymen of Ukraine’s “Silver Trio” endured freezing cold, hunger, thirst and constant shelling on the Lyman front.
Around 30 bodies lay in the tree line, including their former training comrades. One wounded soldier was dragged 500 meters as his brothers fought to stop the bleeding. He survived.
And after 140 days in hell, one of the greatest gifts was hearing his family’s voices.
This is the reality of Ukraine’s defenders.
In the Sumy region, rescuers recovered the body of a woman killed under the rubble of a farm targeted by Russian drones‼️
The victim was a farm employee who had just turned 32 a few days prior. 4 other people were injured in the attack.
"Humanitarian" kills farmers again.
Він прикидався мертвим серед трупів у лікарні Маріуполя. А потім почув, як росіянин з ампутованою ногою каже: "Це все німці наробили".
Ігор із позивним "Заєць" - морпіх 38-ї бригади. Він пройшов оборону Маріуполя, важке поранення, полон і катування.
Усе почалося з Павлополя, де росіяни пішли великими силами - танки, "Гради", артилерія.
П'ять днів його підрозділ тримав позиції, а потім відійшов до Маріуполя.
Далі був завод Ілліча, де Ігор отримав своє найважче поранення: уламок завдовжки вісім з половиною сантиметрів застряг у тілі під серцем, рука й спина були посічені.
Його вивезли до другої обласної лікарні, де просто зупинили кровотечу й зашили рани - оперувати не було коли, навколо лежали люди з відірваними кінцівками.
А потім лікарню взяли штурмом. Росіяни заходили в палати й шукали морпіхів та "Азов".
Ігор лежав у своїй формі поряд із тілом загиблого чоловіка. Санітарка обливала його татуювання морської піхоти зеленкою й перебинтовувала, щоб ніхто не здогадався.
Його переховували з місця на місце, як мертвого, під обстрілами, без води й їжі.
П'ять днів голоду. Тіла в палатах уже ніхто не виносив.
І саме тоді, поряд, росіяни привели свого пораненого з ампутованою ногою.
Ігор чув, як вони його підбадьорюють, а він каже: "Це все німці наробили". Цю фразу в полоні він чув ще не раз.
Коли виходу не залишилося, Ігор узяв за руку жінку з турецької родини, яка прийшла забрати пораненого цивільного, і сказав:
"Я український морпіх. Допоможіть".
Вона побігла. Він думав, що йому кінець. Але жінка повернулася з сусідкою - і вони вивели його з лікарні під дулами автоматів, представивши своїм братом.
Під обстрілами, повз блокпости, з рукою, що вже почала гнити, він дістався до їхнього дому.
Ця родина переховувала його два тижні - у старій будівлі, у підвалі, у багажнику розбитої машини.
Потім був порт, звідти - "Азовсталь". Морем, на моторних човнах, під авіаударами.
А 18 травня - наказ скласти зброю. Полон. Іленівка, Горлівка, допити, катування, вибиті зуби, підписані навпомацки папери.
Він важив сто кілограмів, а вийшов із полону - сорок. Півроку.
Коли Ігоря обміняли, він пройшов реабілітацію і повернувся до строю. За законом міг списатися - не списався.
Каже: "Там досі мої побратими. Я не можу просто піти".
Зараз він головний сержант роти і воює далі. Бо вірить: поки хтось тримає стрій, у тих, хто в полоні, є шанс повернутися додому.