твій товариш

день добрий ми разом 🟰 Україна як самостійна держава сильним і здоровим відданим закону і честі людям🌐

[твій товариш @Nazaruha]

Да все всем видно и известно

[Pulse of Ukraine @PulseOfUkraine]

Багато людей так і не розуміють, чому Ернст Юнґер має такий вплив і чому його настільки поважають з точки зору його біографії та книг.

І, мабуть, саме в цій незручній складності й криється причина його ваги.

Бо його біографія — це не просто історія «солдата, який просто став філософом». Це значно складніше. Це історія людини, яка пройшла через дві світові війни, побачила народження й крах кількох політичних світів, але до кінця життя так і залишилася фігурою дуже незручною.

У Першу світову він був хоробрим настільки, що був на межі самознищення. У 1914 році пішов добровольцем до німецької армії, служив у 73-му Гановерському полку, швидко став офіцером і воював не десь у тилу, а в самій м’ясорубці Західного фронту.

Сомма, штурмові групи, окопи, гранати, постійний ближній бій, поранення одне за одним. Юнґер пережив те, що більшість людей не переживає навіть у кошмарах. За війну він був поранений багато разів, отримав Pour le Mérite — одну з найвищих військових нагород Німецької імперії — і вийшов із війни не пацифістом, а людиною, яка сприймала війну як страшну, але майже метафізичну кузню особистості.

Саме з цього досвіду написані «В сталевих грозах» — одна з найсильніших книжок про Першу світову. Її сила не в моралізаторстві, а в холодній точності та брутальній реальності. Юнґер описує війну очима людини, яка не просто її пережила, а певною мірою в ній сформувалася.

Потім прийшла міжвоєнна Німеччина, Веймарська республіка, яка народилася в муках і в муках померла, націоналізм, політична лють, радикалізація, фашизм, а далі — нацизм. І тут Юнґер теж відзначився тим, що знову не став своїм для Рейху.

Не був демократом у сучасному сенсі. Його ранні тексти точно не були миролюбними чи гуманістичними. Але він також не став нацистом. Відмовлявся від пропозицій НСДАП, критикував ідеологію, не вступив у партію, а його «На мармурових скелях» читали як алегоричну критику тоталітарної диктатури.

Під час Другої світової Юнґер служив тиловим офіцером у Вермахті в окупованому Парижі. Він залишався солдатом своєї держави й носив німецький мундир, але водночас дедалі сильніше дистанціювався від нацистської партії та її ідеології. Юнґер мав контакти з французьким рухом Опору, що зрештою зробило його небажаною фігурою для режиму та призвело до його усунення зі служби. Його запідозрили у зв'язках із колом офіцерів, які організували невдалий замах на Гітлера 1944 року. Його безпосередні начальники в Парижі були страчені, а Юнґера врятував лише його статус всесвітньо відомого письменника та героя Першої світової війни. За критику Гітлера, сина забрали на війну де той помер.

Оце, власне, і робить Юнґера таким складним і цікавим. Він незручний ані для культу, ані для простого засудження. Він занадто правий і мілітарний для комфортного ліберального канону. Але занадто незалежний, естетично холодний і внутрішньо автономний для радикальних правих. У ньому дивно поєднувалися холодна воїнська жорсткість і здатність бачити в противнику не лише мішень, а людину. Юнґер описував як уже збирався вбити ворожого солдата, але, побачивши світлину його родини, відпустив його.

Після війни він відмовився проходити стандартну денацифікаційну процедуру, бо наполягав, що нацистом не був. За це мав проблеми з публікаціями. Але з часом повернувся в літературу вже не як співець «сталевої» людини, а як мислитель дистанції, внутрішньої свободи й автономії людини перед масовими ідеологіями та системою.

Його пізніша фігура — це вже не штурмовик і не ідеальний солдат, а спостерігач, мандрівник і мислитель дистанції. Людина, яка не вірить у масові ідеології, не хоче розчинятися в державі, партії чи натовпі й намагається зберегти внутрішню автономію в епоху тотального тиску.

У цьому є дуже важливе переосмислення. Молодий Юнґер шукав сенс у війні, дисципліні, ризику й екстремальному досвіді. Старий Юнґер дедалі більше шукав спосіб не бути перемеленим машиною історії.

Попри всю суперечливість його постаті, Юнґер отримав величезне літературне та інтелектуальне визнання. У 1982 році його нагородили престижною Премією Ґете за внесок у німецьку культуру. Його часто називають «поетом війни» — не через романтизацію насильства, а через майже унікальну здатність описувати війну як екзистенційний досвід і філософськи осмислювати долю солдата.

Попри словесні розбіжності й протилежний погляд на війну, Ремарк високо оцінював «В сталевих грозах» за його холодний, точний і нещадний реалізм, який робить цей текст одним із найсильніших свідчень фронтового досвіду.

Він прожив 102 роки. Пережив кайзерівську Німеччину, Веймарську республіку, Третій рейх, окупацію, поділ Німеччини, холодну війну й об’єднання країни. Пережив більшість тих, хто його засуджував або обожнював.

І, можливо, саме тому його книги й філософія залишаються такими цікавими — бо в них кожен може щось знайти для себе. Вони показують не «правильну» еволюцію людини, а таку, де тебе ламають війна, страх, кров і власні ілюзії.

Юнґер усе життя залишався індивідуалістом — із темними спогадами, подекуди небезпечними ідеями, пізніми прозріннями й постійною спробою зберегти себе там, де ХХ століття вимагало від людини або підкоритися, або зламатися.

І саме цей характер — холодна воля, внутрішня автономія та впертий індивідуалізм — досі приваблює багатьох людей, навіть тих, хто стояв по інший бік його епохи.

[Rozenko Pavlo @RozenkoPavlo]

🔥ГАРНІ НОВИНИ!

На тлі корупційного скандалу і обвалу рейтингів, влада кинулася бігом підвищувати зарплати військовим!

4 роки вони розповідали, що «нема грошей» і то все популізм. А тепер - опа, і гроші є і не совсєм це популізм!

От шо плівки Міндича животворящі роблять 🤣🤣

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Екс-міністра охорони здоров'я Степанова судитимуть! Ні, не в Україні, а в Естонії. І не за закупівлю вакцин від корона вірусу за завищеними в рази цінами, а за махінації в українській державній компанії «Поліграфічний комбінат Україна», якою він керував з 2013 по 2016 роки. У цей період Степанов відмив через естонських товаришів 35 млн. євро. Естонські "колеги" Степанова вже постали перед судом. Згідно з обвинувальним актом, учасники схеми створили ланцюжок поставки, в якому естонська компанія мала постачати українській стороні сировину для виготовлення документів, але її вартість завищили в кілька разів. НАБУ та САП також довелося порушити справу проти Степанова, але інкримінують йому суму значно меншу, ніж їхні естонські колеги – 20 млн. євро.
У вересні 2023 року Вищий антикорупційний суд заочно арештував Максима Степанова.
Степанов перебуває за кордоном, свою провину заперечує, називаючи справу «замовною».
Все у них "замовне чи політизоване". Відмазка під копірку.
Мені все одно за що сяде у в'язницю Степанов за голограми для документів або за вакцини від корона вірусу, головне, щоб він просто сів і на довго! Єдине, що мені не зрозуміло, чому Степанов не перебуває в міжнародному розшуку і Україна не вимагає його екстрадиції?

[Державна прикордонна служба України @DPSU_ua]

У Посольстві України в США відкрили фотовиставку «Обличчя кордону» приурочену до Дня прикордонника

Експозиція розповідає про прикордонників через світлини та особисті історії – про силу, витримку і людяність тих, хто щодня стоїть на захисті держави.

[твій товариш @Nazaruha]

@NHunter007 Політики священники моляться і каються за гріхи люду - А політики свині не знають не совісті ні 🙏 Божого ні чого святого бо їм в житті все сходить «в законі» з рук гарний приклад війна в Чечні російській імперії кінець, війна США по за межами континенту - з Іраном та Сирією

[Serg @NHunter007]

🇺🇸🤦Трамп вночі спочатку звинуватив Папу Римського Лео у слакості молитви проти ядерної зброї, а потім майже оголосив себе новим Папою.
Потім, передумав. Та оголосив себе Богом.

God bless America та психіатрію.

Андрющенко Time

[Державна прикордонна служба України @DPSU_ua]

Світло завжди знаходить шлях, навіть крізь найтемніші часи.

З Великоднем, Україно!