Валерий Козырев

Работаю Живу и радуюсь жизни

[Український часопис @falledlenin]

02.09.2004 народилась Юлія Бояновська «Тиша» — військовослужбовиця ЗСУ 3 ОШБр, стрілець-оператор. Загинула 12 серпня 2024 в селі Греківка Сватівського району Луганської області. Залишились батьки та брат.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Ростислав Юрчишин віддав своє життя, захищаючи Україну. Йому було лише 21…

Нехай подвиг Героя не буде забутий!

https://t.co/LroqWkTDYI

[Mateusz Rybak @mateusz_rybak1]

Polski wolontariusz pomagający w Ukrainie.
Spoczywaj w pokoju.🕯️

[Час Чернігівський @cntimeua]

«Дива не сталося»: через майже два роки громада дізналася про загибель захисника

4 серпня 2026 року до рідної громади повернули тіло загиблого військового, уродженця села Красний Колядин Андрія Ілюшика. Йому було 36 років. Чоловік загинув 26 листопада 2024 року

https://t.co/b3w1wMeHzM

[OBOZ.UA @obozrevatel_ua]

Понад 20 років займався евакуацією тіл військових: загинув відомий пошуковець зі Слов'янська Олексій Юков https://t.co/c8vpBrO6W5

[Олег Володарський @volodarskijo]

В бою за Україну, її свободу й незалежність, загинув Герой Горбовський Віталій Миколайович, 1989 року народження.

Воїн був солдатом, гранатометником мотопіхотного батальйону військової частини А4267.

Майже два роки рідні Захисника жили з надією на його повернення, адже з жовтня 2024 року Віталій вважався зниклим безвісти. На жаль, днями було підтверджено, що Воїн загинув 12 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Берестове на Донеччині.

Світла пам’ять і вічна слава Герою.

[Румынская сотня 🇷🇴🇪🇺 @latiniano]

гражданин Молдовы доброволец Влад Томша погиб в бою за свободу и независимость Украины против русских оккупантов на востоке страны

наши

Герою Слава! ✔️ 🇲🇩🇺🇦

[Олег Володарський @volodarskijo]

У нашій громаді знову непоправна втрата...

ДНК-експертиза підтвердила загибель головного сержанта Сергія Олександровича Шкурського.

Тривалий час Захисник вважався безвісти зниклим. Лише тепер офіційно підтверджено, що він загинув 21 червня 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу з боку противника поблизу населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області.

52-річний Герой був призваний на військову службу 2 березня 2022 року. Проходив службу на посаді оператора взводу радіорозвідки розвідувальної роти 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Брав участь у бойових діях на найгарячіших напрямках Донецької області, зокрема в боях за Авдіївку Бахмутського району, Бахмут та Часів Яр.

Народився Сергій Олександрович у місті Рівне. Навчався у школі № 9. У 1984 році переїхав до Вараша, де продовжив навчання у школі № 3. Після її закінчення вступив до Кузнецовського СПТУ-12, де здобув фах електромонтера з ремонту апаратури релейного захисту та автоматики. До повномасштабного вторгнення працював у КНМП "Електропівденмонтаж".

За мужність, самовідданість і віддану службу був нагороджений відзнакою "Учасник бойових дій".

Висловлюємо щирі співчуття матері, сестрі, друзям і побратимам полеглого Захисника.

Про дату, час і місце прощання буде повідомлено додатково.

Вічна пам'ять і слава Герою України!

[Олег Володарський @volodarskijo]

Сьогодні Теплицька громада зустріла НА ЩИТІ та провела в останню земну дорогу захисника України – Руслана ДАНИЛЮКА, який віддав своє життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Руслан народився 23 серпня 1976 року в селі Стражгород. Тут пройшли його дитинство та юність. Після закінчення Стражгородської школи навчався в Теплицькому ПТУ, де здобув фах механізатора. Згодом створив сім’ю та проживав у селі Розкошівка. До мобілізації працював за фахом у ТОВ «Теплик Агро».
На долю Руслана випало важке випробування — після передчасної смерті дружини він сам виховував двох дітей, для яких він був надійною опорою та всесвітом.
До лав Збройних Сил України Руслан був мобілізований у травні 2026 року. Служив на посаді стрільця-номер обслуги 2-го механізованого відділення у складі 33-го окремого штурмового полку Сухопутних військ.

28 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Миколаївка Краматорського району Донецької області життя Руслана обірвалося.

Сьогодні він повернувся до додому НА ЩИТІ... До рідного порога, де його так довго чекали з надією, молитвою і вірою. Схиливши голови та ставши на коліна, односельчани віддали останню шану воїну, який віддав найдорожче - власне життя за Україну, за мирне майбутнє кожного з нас.

Неможливо знайти слова, які б змогли вгамувати біль цієї непоправної втрати. Ще одна родина залишилася без люблячого батька, сина, брата. Ще одне серце перестало битися заради того, щоб жила наша держава.

Церемонія поховання відбулася з усіма військовими почестями. Державний Прапор України, що огортав домовину Воїна передали його матері як символ держави, якій вірно і до останнього подиху служив її син. Руслана віддали рідній землі під звуки гімна України та прощальні постріли.

Теплицька громада висловлює щирі співчуття рідним та близьким Захисника. Разом з вами схиляємо голови у скорботі та розділяємо біль втрати. Нехай доброю і світлою буде пам'ять про Руслана Вікторовича.

Низький уклін йому та вічна пам'ять…

Пам'ятаймо ціну кожного тихого ранку, кожного мирного дня...

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

З невимовним болем, що стискає серце, Оліївська громада отримала страшну звістку, яка чорним смутком увійшла та залишила глибоку рану в серцях. У боротьбі за свободу, незалежність і право українського народу жити на своїй землі загинув наш земляк — Віталій Анатолійович КОРОБЧИНСЬКИЙ.
Мужній воїн, люблячий чоловік і батько, вірний побратим, людина великої душі та справжній патріот України.
Віталій народився 2 серпня 1989 року в селі Глибочиця Житомирського району Житомирської області. Навчався у Глибочицькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів (нині Глибочицький ліцей Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області), а згодом здобув професію столяра-будівельника у Житомирському професійно-технічному училищі №1 (нині Професійний коледж технічних іновацій м. Житомира»). Після завершення навчання працював майстром з виготовлення меблів, вкладаючи у свою справу душу, працьовитість і талант.
Але жодна професія не могла повністю розкрити те, ким він був насправді. Найбільшим його покликанням було бути Людиною.
Його знали як надзвичайно доброго, щирого і світлого чоловіка. Він завжди усміхався, умів підтримати одним словом, одним жартом, одним поглядом. Здавалося, що поруч із ним навіть найважчі труднощі ставали легшими. Він умів дарувати людям віру, повторюючи, що має неймовірну вдачу. І цією вірою заряджав усіх навколо. Він допомагав кожному, хто потребував підтримки, ніколи не шукав вигоди і не вмів пройти повз чужу біду.
У 2014 році відбулася щаслива зустріч із Тетяною — жінкою, яка стала любов'ю всього його життя. Він щиро прийняв її сина як рідного, а згодом Господь подарував їм донечку — маленьке сонечко, яке стало найбільшою радістю його життя. Віталій не просто любив свою доньку — він жив нею.
Кожна її усмішка була для нього найбільшою нагородою. Він мріяв бачити, як вона ростиме, зробить перші великі кроки у житті, як колись скаже йому: «Тату, я пишаюся тобою…»
1 грудня 2022 року Віталій добровільно став до лав Збройних Сил України в складі 25 - тої окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Він не шукав причин залишитися вдома. Не чекав повістки. Не ховався за чужими спинами. Бо знав: якщо не він — то хто?
Він воював там, де було найважче. Донецький і Луганський напрямки стали місцем його щоденної боротьби. Неодноразово був поранений, але кожного разу повертався до строю. Для нього честь військового була не словами, а способом життя.
У 2025 році він здобув кваліфікацію командира відділення. Після поранень пройшов навчання за програмою підвищення кваліфікації інструкторського складу з військової топографії та став інструктором, передаючи свої знання й досвід іншим. Бо навіть після пережитого він думав не про себе, а про тих, кому ще доведеться йти у бій.
Згодом був переведений до 71 - ї окремої аеромобільної бригади військової частини А4030, отримав звання молодшого сержанта та служив старшим водієм-електриком 1 групи бойових машин 1 аеромобільного взводу 8 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону.
За особисту мужність, незламність і самовідданість у 2024 році був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест». Але найбільшою нагородою для нього були не відзнаки. Найважливішим було знати, що поруч живуть люди, яких він захистив.
25 липня 2026 року молодший сержант Віталій Анатолійович КОРОБЧИНСЬКИЙ, залишаючись вірним Військовій присязі та Українському народові, мужньо виконував бойове завдання із захисту територіальної цілісності України, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації. Під час бою поблизу населеного пункту Добропілля Донецької області його життя обірвалося.
І немає таких слів, які могли б полегшити біль дружини, дітей, матері, рідних, друзів і побратимів. Немає слів, які пояснили б маленькій донечці, чому тато більше не обійме її, не візьме за руку, не прийде на її свято. Немає слів, які здатні втамувати біль родини, що втратила найдорожчу людину. Але відтепер його серце битиметься у кожному вільному ранку України, у кожному дитячому сміху, який він захистив, у кожному синьо-жовтому прапорі, що майорітиме над нашою землею.
Допоки ми пам'ятаємо його ім'я — він живе.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

У понеділок, 27 липня, в Ужгороді проведуть в останню путь захисника України Олександра Карбованця. Чин похорону розпочнеться на набережній Незалежності біля пам’ятника жертвам Голодомору.

Мешканців міста та всіх небайдужих закликають долучитися до церемонії прощання, щоб віддати останню шану воїну, який захищав Україну.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Відійшов у вічність ветеран російсько-української війни, Захисник України, житель міста Копичинці Карпо Борис Володимирович (13.01.1965 року народження).

Про сумну повідомила Копичинецька міська рада.

Борис Володимирович став на захист України у перші дні повномасштабного вторгнення. Проходив військову службу у 45-й окремій артилерійській бригаді імені генерала Мирона Тарнавського.

Він мужньо та гідно виконував свій військовий обов’язок, захищаючи Україну у надзвичайно важкий для держави час, з військової служби Борис Володимирович був звільнений за віком на початку 2025 року.

Сьогодні наша громада отримала скорботну звістку – 25 липня 2026 року земне життя Захисника обірвалося. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і друзям Бориса Володимировича. Розділяємо ваш біль та схиляємо голови у скорботі і вдячності, – йдеться в повідомленні міської ради.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Лановецька громада в скорботі: на щиті повертається солдат Максим Савчук.
Захищаючи Україну, її свободу та незалежність, загинув 35-річний солдат, старший оператор протитанкових ракетних комплексів Максим Савчук із села Білозірка.
Із квітня 2026 року вважався зниклим безвісти поблизу населеного пункту Івот, що на Сумщині. Рідні до останнього вірили й сподівалися на його повернення.
На превеликий жаль, підтвердилася трагічна звістка: воїн загинув унаслідок удару безпілотного літального апарату FPV по автомобілю.
Схиляємо голови у скорботі. Щирі співчуття рідним та близьким. Світла пам’ять і вічна шана Герою!, – йдеться в повідомленні Лановецької міської ради

[Олег Володарський @volodarskijo]

В Ужгороді 1 червня, проведуть в останню земну дорогу захисника Євгенія Буко.

Чин похорону розпочнеться о 13:00 на набережній Незалежності біля памʼятника жертвам Голодомору.

Вічна шана і світла пам’ять!

[hromadske @HromadskeUA]

Загиблій у полоні журналістці Вікторії Рощиній росіяни зламали потиличну кістку, коли її утримували в СІЗО у Таганрозі — Нацполіція.

Керівник СІЗО знав, що Вікторія перебуває у важкому стані, і продовжував організовувати умови, які погіршили її становище
https://t.co/QlmgmfDQFo

[Український часопис @falledlenin]

20.05.2023 в госпіталі м.Дніпро внаслідок важкого поранення помер Юліан Матвійчук - Герой України (2024), мол.лейт. 116 ОБрТРО, аеророзвідка «Соловей». З 2014 в "Азові", заст.ком.арт.батареї гаубиць. Голова Полтавської міськ.організації ВО «Свобода». Залишились дружина, донька.

[Ukrinform @UKRINFORM]

🕯️ Пам’яті стрільця-санітара Євгенія Осієвського (позивний «Веган»)

Євгеній народився 14 серпня 1993 року в Кіровограді (нині — Кропивницький). Після школи вивчав політологію в Центральноукраїнському університеті імені Володимира Винниченка, а згодом вступив до Києво-Могилянської академії.

Повномасштабне вторгнення він зустрів у Ворзелі, який опинився в російській окупації. Евакуюватись зміг лише 10 березня 2022 року. Досвід двотижневого життя в окупації описав у репортажі для журналу «Спільне».

У листопаді 2022 року добровільно мобілізувався до Збройних сил України. Після вишколів на Житомирщині та у Британії він став стрільцем-санітаром в складі 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ.

Євгеній Осієвський загинув 22 травня 2022 року під час бойового завдання в районі Бахмута.

📝 Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міноборони України АрміяInform

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Олександр Гончаренко родом із Полтавської області. У лютому 2023 року добровольцем пішов боронити Україну. Пройшов навчання за стандартами НАТО, а пізніше – спеціалізоване навчання для підрозділів протиповітряної оборони. Служив командиром відділення – командиром машини штурмового відділення. Серце захисника зупинилося у Лебединській лікарні Сумської області. Він був 1979 року народження, розповіли у Світловодській міськраді.

[СВЯТА РУСЬ @rus_svata15287]

Вічна і світла пам'ять нашим захисницям, віддавшим життя за свою землю. За свою Україну. Вічна шана.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Цвіт нації йде у Небо
Націю просто стирають з лиця землі

На Рівненщині за один день попрощалися із десятьма захисниками України:

• Віталієм Гладким
• Миколою Мулявком
• Денисом Давидовичем
• Олександром Пилипакою
• Миколою Харчуком

• Василем Садовим
• Вадимом Салюком
• Андрієм Хоміцьким
• Вадимом Вальком
• Павлом Поліщуком

Вічна пам’ять і шана захисникам України!