Ein paar Punkte zu Ceuta.
Ceuta ist nicht Europa 🇪🇺. Ceuta ist eine Enklave Spaniens 🇪🇸 in Nordafrika im histor. Marokko, ein Überbleibsel der spanischen Kolonialherrschaft.
Der Zeitpunkt ist relevant. Spaniens Premier Pedro Sanchez besuchte vor einigen Tagen nach vier Jahren erstmals wieder Algerien 🇩🇿, Marokkos Rivalen in der Region, was dem marokkanischen König 🇲🇦 nicht gefällt.
Spanien hat aktuell extrem schlechte Beziehungen zu 🇮🇱 und den USA 🇺🇸. Zwei der engsten politischen Partner des marokkanischen Königs. Dass Israel und die USA ein Interesse an Problemen für Spanien haben, liegt auf der Hand.
Die Emotion der Menschen in Ceuta ist echt. Selbst wenn einige geschickt worden wären, versuchen Tausende ihr Glück. Die Jugend sieht in Marokko kaum Zukunft und will um jeden Preis weg.
Rechte labern von „Invasion“. Wer in Ceuta einreist - selbst legal - ist offiziell noch nicht in die EU eingereist. Ceuta gehört nicht zum Schengen-Raum und um von dort aufs spanische Festland zu gelangen, braucht man Visum oder positiven Asylprozess. Spanien und Marokko verkündeten bereits, alle Personen zurückzuführen.
Das Geschehen hat somit keine konkreten Folgen. Außer dass weltweit gegen Sanchez, Spanien, Migranten und Muslime gehetzt wird. Man kann sich also selbst zusammenreimen, wessen Interessen aktuell bedient werden.
США завжди знали, що Росія — це імперія, і рано чи пізно вона почне захоплення України та інших країн. Це не припущення і не конспірологія. Це їхні власні документи.
У серпні 2025-го National Security Archive через суд змусив американську державу розсекретити записи розмов Буша з Путіним, які лежали під грифом два десятиліття. Публікація почалася наприкінці грудня. Додаємо телеграму посла Бернса, оприлюднену WikiLeaks, та його лист держсекретарці Райс — і отримуємо повну картину: Вашингтон чув усе, розумів усе і свідомо підігрував. Ідемо за хронологією.
Любляна, 16 червня 2001 року. Перша зустріч Буша з Путіним. Путін одразу пояснює новому президенту США свою картину світу:
«Що ж сталося насправді? Радянська добра воля змінила світ — добровільно. І росіяни віддали тисячі квадратних кілометрів території — добровільно. Нечувано. Україна, століттями частина Росії, — віддана. Казахстан — відданий. Кавказ — теж. Важко уявити. І це зробили партійні боси.»
Двадцять п'ять років тому. Перша ж зустріч — і Путін називає Україну «відданою» російською землею. Він нічого не приховує. І одразу ж скаржиться:
«Ми почуваємося залишеними за бортом НАТО. Навіщо потрібне розширення НАТО? У 1954 році Радянський Союз подавав заявку на вступ до НАТО. У мене є документ.»
«Справжнє питання — як пов'язати Росію з рештою цивілізованого світу. Факт у тому, що НАТО розширюється, а нам нема чого сказати.»
А тепер відповідь Америки. Після цієї самої зустрічі Буш виходить до преси і видає легендарне:
«Я подивився цій людині у вічі й побачив, що вона дуже пряма і гідна довіри… Я зміг відчути її душу.»
Людина щойно розповіла йому, що Україна — це «віддана» російська територія. Душа, нічого не скажеш.
Кананаскіс, 27 червня 2002 року. Буш і Путін обговорюють Грузію. Ось цей діалог:
Буш: «Грузія — я знаю, ви не вірите, що грузини впораються. Вони в жаху від спільних операцій.»
Путін: «Ми не наполягатимемо.»
Буш: «Вони мають піти і дістати вбивць.»
Путін: «Вони не підуть.»
Далі Путін: «Ми не робитимемо жодних рухів на їхній території. Але якщо терористи підуть на нашу територію, ми не чекатимемо. Ми вдаримо по них у Грузії. Я вже віддав наказ. Ми розгортаємо війська, щоб заблокувати кордон.»
Буш: «Нам треба розробити план. Такий, про який ви знатимете. Ми розробимо його спільно. План, який скаже грузинам, що робити.»
Путін: «Вони не воюватимуть — вони пов'язані з наркотрафіком.»
Буш: «Викриймо блеф Шеварднадзе.»
Перечитайте ще раз. Президент США і російський диктатор спільно розробляють план, «який скаже грузинам, що робити», обговорюють російські удари по території суверенної держави і за її спиною глузують з її президента. За оцінкою самого Архіву, Буш висловив «повне розуміння» можливих російських ударів по Панкісі. Через шість років російська армія увійде в Грузію.
Лютий 2008-го. Посол США в Москві Вільям Бернс надсилає у Вашингтон телеграму з назвою, яка каже все: «Nyet Means Nyet». Посольство доповідає:
«Експерти кажуть нам, що Росія особливо стурбована тим, що глибокі розбіжності в Україні щодо членства в НАТО можуть призвести до великого розколу — аж до насильства або, у найгіршому разі, громадянської війни. У такому разі Росії довелося б вирішувати, чи втручатися.»
МЗС РФ відкрито погрожує: «радикальне нове розширення НАТО може спричинити серйозний військово-політичний зсув, який неминуче зачепить інтереси безпеки Росії» — і Москва «буде змушена вжити відповідних заходів».
А 8 лютого Бернс пише особисто Райс:
«Наступні кілька місяців стануть одними з найважливіших у новітніх американсько-російських відносинах. Перед нами три потенційні катастрофи: Косово, ПДЧ для України і Грузії та протиракетна оборона. Складно переоцінити стратегічні наслідки передчасної пропозиції ПДЧ, особливо Україні.»
«Вступ України в НАТО — найяскравіша з усіх червоних ліній для російської еліти. Не лише для Путіна.»
Тобто Вашингтон точно знав: Москва вважає Україну своєю власністю і готова застосувати силу. Який висновок зробили? Не стримати імперію. Не озброїти потенційних жертв. А не дратувати Кремль.
Березень 2008-го, телефонна розмова перед Бухарестом. Буш просить Путіна бути «джентльменом» у коментарях на саміті — щоб після нього спокійно приїхати в гості до Сочі. Президент США просить диктатора чемно поводитися, бо в нього заплановані гостини. Мило.
Бухарест, 2–4 квітня 2008-го. Україні та Грузії відмовляють у ПДЧ. Замість плану дій — формула-заглушка «колись станете членами»: без дати, без механізму, без зобов'язань. Червоні лінії Кремля виявилися важливішими за безпеку двох вільних народів.
Сочі, 6 квітня 2008-го. Через два дні після саміту Буш уже в гостях у Путіна. І слухає:
«Тепер я хотів би повторити те, що сказав Конді та Гейтсу в Москві щодо розширення НАТО. Це не буде для вас новиною, і я не очікую відповіді — просто хочу сказати це вголос. Вступ до НАТО такої країни, як Україна, створить на довгострокову перспективу поле конфлікту між вами і нами. Довгострокову конфронтацію.»
Буш: «Чому?»
Путін: «Сімнадцять мільйонів росіян живуть в Україні — третина населення. Це не нація, збудована природним шляхом. Це штучна країна, створена ще за радянських часів. Після Другої світової війни Україна отримала території від Польщі, Румунії та Угорщини — це практично вся західна Україна. У 1920–30-х роках Україна отримала території від Росії — це східна частина країни. У 1956-му Кримський півострів був переданий Україні.»
Повна імперська інвентаризація української землі — у вічі президенту США. Крим названий прямо, за шість років до анексії. Путін, щоправда, як завжди, переплутав рік — насправді 1954-й. І зверніть увагу: саме ці наративи про «штучно створену країну» стали локомотивом пропаганди під час повномасштабного вторгнення. Важливо й те, що в діалозі прямо зазначено: Путін «повторює сказане Конді та Гейтсу в Москві». Тобто вся верхівка американської влади отримала цей меседж особисто. Далі — відвертіше:
«Спираючись на антинатовські сили в Україні, Росія працюватиме над тим, щоб позбавити НАТО можливості розширюватися. Росія створюватиме там проблеми постійно.»
«З огляду на розбіжності в поглядах населення країна може просто розколотися.»
Це не аналітика. Це план, озвучений уголос. Про Грузію — взагалі без масок:
«Вони вірять, що під щитом НАТО зможуть відновити свою територіальну цілісність. Чи правильний це шлях — розгорнути військову парасольку НАТО і дозволити їм почати воєнні операції в Абхазії та Південній Осетії? Там почнеться партизанська війна, як в Афганістані. Чи піде НАТО туди воювати? Звісно, ні. Людей у Грузії треба змусити вирішувати свої внутрішні проблеми іншими засобами. Вони це зроблять, якщо їх змусити.»
«Чи піде НАТО воювати? Звісно, ні.» Путін уже тоді знав ціну західним гарантіям. «Змусити» — за чотири місяці до вторгнення. Він буквально анонсує війну президенту США особисто. І для повноти портрета — його ж репліка про чеченських бойовиків у Грузії:
«Вони грали у футбол головами грузинів.»
А тепер — реакція Буша на все почуте:
«Одна з рис, якими я в тобі захоплююся, — ти не побоявся сказати це НАТО. Це варте захоплення. Люди слухали уважно і не мали жодних сумнівів щодо твоєї позиції. It was a good performance — це був хороший виступ.»
Президент США щойно почув, що Україна — «штучна країна», що Росія «створюватиме там проблеми постійно», що Грузію «змусять». І відповів захопленням. Через чотири місяці російські танки були в Грузії. Через шість років — «зелені чоловічки» в Криму. Через чотирнадцять — повномасштабне вторгнення.
Тепер про сьогодення. Коли Вашингтон заморожує допомогу Києву, ставить на паузу санкції, відряджає посланців до Москви і тисне на нас, вимагаючи «компромісів» зі здачею територій, — це не політика Трампа. Це послідовне, двадцятип'ятирічне відстоювання інтересів Кремля. У 2001-му Путіну зробили комплімент про душу. У 2002-му з ним спільно писали план для Грузії. У 2008-му закрили Україні двері в НАТО і назвали його погрози «хорошим виступом». У 2026-му нам пропонують заплатити територіями за чергове «врегулювання». Одна лінія. Один патерн. Різниця лише в тому, що раніше це казали пошепки в Сочі, а Трамп говорить у мікрофон.
Висновок простий. Двадцять п'ять років Америка обирала «не дратувати Москву» — і отримала найбільшу війну в Європі з 1945 року. Поступки імперії не запобігають війнам — вони лише призначають їм дату.
@ZelenskyyUa Пане Президенте, призначений Вами головнокомандувач має розробити стратегію оборони, вірно? То де ж стратегія оборони наштх міст, які нещадно знищують? Чи це також не його повноваження? Запитайте при нагоді. Партнери може засоби й дадуть, але їх треба розумно використати.
Росіяни радіють протестам: мовляв, українці вийшли проти влади.
Так, українці можуть протестувати проти кадрових рішень чи атак на антикор органи
Але так і не виходять вимагати закінчення війни через обстріли, відсутність світла, тепла. Навпаки - хочуть воювати ще ефективніше
Як військовий я не можу вступати в політичні партії або агітувати за якісь політичні сили. Але ви забули, що я маю право висловити свою думку та оціночні судження з приводу всієї цієї хуйні. І якщо вона вам не зручна, то йдіть на хуй, пане начальнику!
46 327 громадян України було примусово мобілізовано росією до своєї армії з тимчасово окупованих територій України, включно з Кримом (дані Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими на кінець 2025 року). Зараз ця кількість ще більша.
Всі хто не хоче воювати за Україну і захищати власну родину - буде воювати за Росію.
Скажіть чесно, у мене одного складається враження, що кадровою політикою та всім іншим у країні займається головна радниця Вероніка Феншуй?
Я просто всю цю дурку по-іншому тупо не можу собі пояснити.
@ZelenskyyUa Гарант, ви ще в цій реальності? Народ кипить, градус підвищується з кожною годиною. Шаблонні фрази не діють, нормальної комунікації - 0. Часу ще 2-3дні максимум. Далі підключиться русня. Тоді вже точно ситуація вийде з-під контролю.