Peng Han

Останніми днями «Європейська Солідарність» мимоволі опинилася в епіцентрі суспільної дискусії про мир, хоча запитання мали б ставити владі, на якій лежить увесь тягар відповідальності за пошук миру. Ця дискусія показала, що ми — демократична команда з плюралізмом думок, яка після обміну поглядами здатна ухвалювати консолідовані рішення. І ми неухильно дотримуємося ключових принципів нашої національної ідентичності — Армія. Мова. Віра. НАТО. Європейський Союз. А ще вона показала, що з країною нарешті треба чесно говорити про війну. Роками нам презентували нескінченні плани стійкості, незламності, потужності й псевдобезпекові домовленості. Але жодного разу ні суспільство, ні парламент не почули від влади стратегії завершення війни. Складна ситуація на фронті, тривоги по 16 годин, щоденні удари по містах, енергетиці та бізнесу, втрати людей і виснаження економіки, сьогоднішня жахлива атака на Прилуки — ось реальність. Війна на виснаження не може тривати безкінечно. Нам потрібна позиція, здатна привести до реальних переговорів і припинення вогню. Раніше влада хибно подавала саму ідею припинення вогню як поступку росії й паплюжила Мінські угоди, якими ми вичавили з путіна сім років на розбудову армії. Через такий підхід Україна втрачала можливості навіть за сприятливих обставин. За втраченими можливостями стоять втрачені життя. Головне сьогодні — зробити висновки і не повторити цих помилок. Чи є у нас план припинення війни? Так. Це негайне, безумовне і всеосяжне припинення вогню на землі, в повітрі та на морі. Припинення вогню не означає визнати окупацію, відмовитися від територій, повірити росії чи роззброїтися. Спочатку — припинити вогонь. Потім — вести переговори стільки, скільки буде потрібно. І воно не може означати припинення зміцнення ЗСУ. Тому бюджет—2027 має стати бюджетом сильної армії, щоб показати росії, що наша армія матиме людей, зброю, боєприпаси і технології. Саме тоді у ворога з’являється реальний стимул до припинення вогню. Ми знайшли 515 мільярдів гривень додаткового ресурсу, який має піти винятково на армію. Пропонуємо відмовитися або скоротити те, без чого країна під час війни обійдеться: 41 млрд — дороги, 35,3 млрд — чергові грошові виплати, 16 млрд — «3000 кілометрів», 10 млрд — скринінг, 9,4 млрд — кешбек, «інвестняні» та індустріальні парки, навіть 1,62 млрд — телемарафон. Ще 87 млрд — перегляд видатків на держапарат, 161,5 млрд — видатки споживання і розвитку міністерств. І резерви — 200 млрд резерву сектору безпеки й оборони та 46 млрд резервного фонду. Принцип простий: усе, що держава може мобілізувати для оборони, має працювати на оборону. Але здатність фінансувати армію залежить і від фінансової стійкості держави, а отже — від підтримки європейських партнерів. Наступного пленарного тижня Рада розглядатиме низку законопроєктів щодо наших європейських зобов’язань. Від них залежать і подальша фінансова допомога і рух у переговорах про членство в ЄС. Ми не діятимемо за принципом «що гірше — то краще». Ми — відповідальна проєвропейська опозиція. Тому оцінюватимемо кожен урядовий законопроєкт за якістю і відповідністю європейським зобов’язанням, бо членство в ЄС — наша стратегічна мета, а саме ми ініціювали закріплення євроатлантичного курсу в Конституції. Європейські кошти тримають макрофінансову стабільність і соціальні зобов’язання держави. Це дає змогу спрямовувати більше власного ресурсу на ЗСУ. Європейська інтеграція, підтримка партнерів і посилення армії — не три різні політики, а одна стратегія: зробити Україну достатньо сильною, щоб росія зрозуміла, що продовження війни не дасть їй результату. Сила потрібна нам не замість дипломатії — сила потрібна нам для дипломатії.