Rafael

Він/його, 22.
UА • EN • DEU

[Олег Володарський @volodarskijo]

Вона лежала зґвалтована, зі зламаною шиєю із зашморгом на шиї, а поруч висів її 3-річний син.

Коли його зняли з мотузки він був синій і вже не дихав.

Але сталося диво. І те, що ця дитина сказала через рік, розірве вам серце.

20 червня 2022 року. Херсонщина, окуповане село. О другій ночі дружина військового встигла написати чоловікові, що в будинок виламують двері.

Його сестра приїхала за годину. Ворота замкнені, тому вона перелізла через паркан.

Двері були вирвані з м'ясом, вікно розбите. Нічого не вкрадено. Вони прийшли не грабуватu. Вони прийшли вбuватu.

У кімнаті на дивані лежала невістка, роздягнута, жорстоко побита. З вивернутою головою, зі зламаною шиєю і зашморгом на шиї. Їй було 28.

Поруч висів її трирічний син. Теж побитий, з десятком опіків від недопалків на обличчі. Мотузка була затягнута так, що жінка розв'язувала її, зриваючи нігті до крові.

Дитина була синюшна. Голова роздута від набряку. Вона вже не дихала.

Жінка кричала йому: "Дихай! Живи! Бо я не зможу з цим жити - ляжу поруч і теж помру".

Вона зробила йому масаж серця. Боялася зламати ребра - не зламала. І він почав дихати.

Він бачив, як убuвали його маму. А вона бачила, як каtувалu її дитину. Вікно було розбите - люди навколо чули, але ніхто не зізнався.

Далі були три тижні в окупованому Херсоні. Жінка чекала, поки загояться опіки й слід від мотузки на шиї дитини.

Те, що не загоїлося, маскувала косметикою - щоб їх не впізнали й не вбuлu одразу.

У лікарні їх попередили: "Якщо вас почнуть затримувати - тікайте. Половину лікарні займають ФСБці".

Щоб вивезти хлопчика, жінка підробила документи просто в телефоні, у фотошопі. Вона везла його як свого сина. Попереду було 30 блокпостів.

На одному з них їй приставили автомат до скроні. Один росіянин сказав: "Цих в розхід". Другий відповів: "Та ні, мені на сьогодні досить". А перший сказав: "А мені нормально".

У нього на пальці була обручка. Можливо, вдома на нього чекали дружина й діти. І йому було нормально вбuтu жінку з дитиною в машині.

Три доби в дорозі. Жінка тиснула на педалі однією ногою - другу паралізувало.

На фільтрації молодий офіцер запитав, чи є в машині той, хто пережив тортури.

Вона сказала: - Так.
Чи є поранений? - Так.
Чи є той, кого катували? - Так.

Коли вона показала йому на трирічну дитину, - офіцер заплакав. Він не зміг більше продовжити розмову.

У Одесі лікарі поставили діагноз: клінічна смерть, асфіксія, набряк мозку, пошкоджений суглоб зап'ястя, травма щелепи, вісім розбитих зубів.

Він перестав розмовляти - м'язи атрофувалися. Це відкинуло його мовлення на рік.

Зараз вони живуть в Одесі. Хлопчик уже говорить, займається плаванням, ходить у садок і до логопеда.

Він знає, що його мами нема. А через рік після трагедії він вийшов увечері надвір, показав пальчиком на небо і сказав:

"Місяць, небо, мама".

Батько хлопчика - військовий. Він зустрів їх дуже пригніченим, коли вони приїхали до Одеси. Він пробув з ними два тижні, стільки дозволило командування.

"Він міг звільнитися й стати опікуном. Але не зробив цього. Бо він патріот. Бо він воює далі", - сказала вона.

Слідство ще триває. Жінка не може назвати ні свого імені, ні імені дитини.

Але вона хоче, щоб світ знав. Бо таких історій - безліч. І після деокупації лівого берега Херсонщини їх стане ще більше.

[al🇺🇦 @5sos5wfttwtaf]

the fucking audacity of russians abroad to call a person whose language they've tried to erase a fascist for not speaking russian to them

[Olga Patlyuk 🇺🇦 @OlgaPatl]

Oleshky

[Taina🎗️ @TainatoSir]

Remember
#SaveOleshkyNow

[Rafael @Raf_Kava]

@CarloBasile17 @VitscheBerlin Genuinely, what is wrong with you?

[vitsche_berlin @VitscheBerlin]

OLESCHKY NEEDS ACTION NOW.

📍 PROTESTMARSCH IN BERLIN
📅 28. September
🕡 18:30–19:30 Uhr

Route:

Rotes Rathaus → Auswärtiges Amt → Russische Botschaft

In Oleschky und den umliegenden Gebieten unter russischer Besatzung befinden sich weiterhin mehr als 6.000 Menschen, darunter rund 200 Kinder.

Es fehlt an Lebensmitteln, Trinkwasser, Medikamenten und grundlegender humanitärer Versorgung.

russland hat die Durchführung einer sicheren Evakuierung bislang nicht bestätigt.

Wir dürfen nicht wegsehen.

Am 28. September gehen wir in Berlin auf die Straße – für die Menschen in Oleschky, die noch immer auf humanitäre Hilfe und einen sicheren Weg nach draußen warten.

Wir beginnen am Roten Rathaus, ziehen zum Auswärtigen Amt und anschließend zur russischen Botschaft.

Kommt mit. Macht Oleschky sichtbar.

📅 28.09.
⏰ 18:30–19:30
📍 Start: Rotes Rathaus, Berlin

➡️ Auswärtiges Amt
➡️ russische Botschaft

Schaut nicht weg. Sprecht über Oleschky.

[Roman Sheremeta 🇺🇸🇺🇦 @rshereme]

Russian occupiers shot and killed a 13-year-old boy who was trying to escape the war with his mother. He had to be buried twice.

This is the story of 13-year-old Yelisei Ryabokon from Brovary.

In the photo on the left is an ordinary schoolboy. On the right is the hat he was wearing, riddled with bullets and shrapnel, along with his white soccer jersey, which he wore over his jacket to show that he was a civilian.

On March 11, 2022, Yelisei’s family tried to escape from the village of Peremoha, already occupied by russian forces.

As they were driving, russian soldiers initially waved to them, as if wishing them a safe journey.

Then they opened fire on the cars carrying civilians.

Yelisei’s mother and younger brother were in one car, while Yelisei was traveling in another.

The first vehicle exploded after being struck by a shell. People scrambled out of the cars and tried to hide.

“I was pulling the little one by his hood,” his mother, Inna, recalled.

She hoped her older son was still alive. When she was finally allowed to return to him, she realized he had died instantly.

He was lying on the back seat, curled into a small ball. His mother barely survived and managed to pull her younger son out of the gunfire.

At first, Yelisei was buried in a vegetable garden in the village.

Only later was his family able to bring his body home to Brovary and bury him properly.

They never opened the coffin.

His father, Yevhen, who serves in the Armed Forces of Ukraine, never had the chance to see his son one last time.

His mother wants the world to know what russia has done in Ukraine and to remember every murdered child.

Those who knew Yelisei remember a calm, polite boy who was always smiling.

Source: translated from the original text by Oleh Bairak.

[SimplyTheBest @SimplyonWorld]

Gute Frage: Warum sprechen so viele Ukrainer Russisch?

Lassen Sie sich das erklären.

Aber zuerst möchte ich eine Frage stellen:

Warum sprechen Iren und Schotten Englisch, Katalanen und Basken Spanisch, Bretonen Französisch, Portugiesen und viele weitere Länder wie Brasilien (größtes portugiesischsprachiges Land mit über 200 Millionen Sprechern) portogiesisch und usw.?

Die kurze Antwort kennen Sie wahrscheinlich schon.

Aber lassen Sie mich eine Ausführlichere geben.

Die ukrainische Sprache wurde von Russland 134 Mal verboten!

Hier sind die wichtigsten Ereignisse:

1720: Ein Erlass von Zar Peter I. verbot den Druck von Büchern in der Ukraine.

1753: Ein Erlass von Katharina II. untersagte den Unterricht in ukrainischer Sprache.

1768: Ein Erlass der Synode der russisch-orthodoxen Kirche forderte die Beschlagnahmung ukrainischer Fibel aus dem Besitz der Bevölkerung.

1775: Schließung ukrainischer Schulen, nachdem russische Truppen die Sitsch von Saporischschja zerstört hatten.

1830er–1840er Jahre: Die Russifizierung der Ukraine verschärfte sich. Selbst die Verwendung des Namens „Ukraine“ wurde verboten.

1889: Auf einem archäologischen Kongress in Kyiv war es erlaubt, Vorträge „in allen Sprachen außer Ukrainisch“ zu halten.

1895: Verbot ukrainischer Kinderliteratur.

1914: Verbot der ukrainischen Presse.

1938: In der gesamten Ukraine wurde der Pflichtunterricht in der russischen Sprache eingeführt.

Gleichzeitig kam es zu einer massenhaften Schließung nationaler Schulen, und das Ansehen der ukrainischen Sprache sank.

1926–1939: Physische Deportationen ukrainischer Aktivisten, denen Nationalismus vorgeworfen wurde. Vier Familienmitglieder von @rshereme
mütterlicherseits wurden deportiert.

1929: Ein neu gedrucktes Wörterbuch der ukrainischen Sprache wurde verboten.

1960er Jahre: Verhaftungen und Auslöschung der jungen Generation der ukrainischen Intelligenz.

Vor 130 Jahren beschränkte sich das ukrainischsprachige Gebiet nicht auf die Ukraine, sondern es wurde auch in einigen Teilen Russlands und Weißrusslands gesprochen (siehe den roten Bereich; dies ist das Ergebnis der Volkszählung des Russischen Reiches von 1897, bei der sich die Menschen anhand ihrer Sprache identifizierten).

Wenn also jemand behauptet, eine Region der Ukraine sei „russischsprachig“, lesen Sie die obige Liste noch einmal durch.

Es ist überhaupt schon ein Wunder, dass die ukrainische Sprache überlebt hat und viele Menschen dafür ihr Leben geopfert haben.

[MAKS 26 🇺🇦👀 @Maks_NAFO_FELLA]

Dnipro 🙏

[ArianaGic/Аріянॳць @GicAriana]

93 years old.

Russia steals childhood from Ukrainian children.
Russia steals adulthood from Ukrainian adults.
Russia steals the twilight years from Ukrainian elderly.

Russia doesn't allow Ukrainians to be born in peace, live in peace, or die in peace. No justice great enough.

[Rafael @Raf_Kava]

@poph9x I endless feel so sorry for trans women for going through this, but I'm just glad I've never seen such a discussion in the gay community about trans men. Don't know if it's because we're generally invisible, but I just couldn't stand to face something like that every day. 🫠

[Roland Deschain @RolandUndead]

Дідові сьогодні 79!

Многая літа!
@StephenKing

[Kittyoomf Draniki | 🇨🇦🇺🇦🇵🇸 @DranikiNeko]

Thousands of Ukrainians in occupied Kherson are now in mass starvation conditions. Under international law, the occupying power is REQUIRED to allow aid in to prevent a famine. Where is the global outrage? Speak up about Oleshky!

[Rafael @Raf_Kava]

@Olgacosse As a trans person, I can't stand these morons with communist swastika. Naive privileged idiots, incapable of education.

[Ihor Lachenkov @igorlachenkov]

Місто Олешки на Херсонщині перебуває в гуманітарній блокаді і знаходиться на грані катастрофи.

За різними оцінками, там залишається понад 6 тисяч людей, серед них близько 200 дітей.

Росіяни перешкоджають людям залишати місто. Критична інфраструктура фактично зруйнована, електро- та газопостачання відсутні.

Все заміновано. Там не підвозять ліки та їжу. Там тіла людей на вулицях.

У 2023 році Олешки також пережили масштабне затоплення після підриву російськими військами греблі Каховської ГЕС.

[Олег Володарський @volodarskijo]

19 вересня 2024 року 27-річна українська журналістка Вікторія Рощина померла в російському полоні.

Коли через пів року Росія передала її тіло, в ньому бракувало мозку, очних яблук і частини трахеї.

Судмедекспертиза виявила перелом шиї, переломи ребер і численні крововиливи.

Її колишній редактор сказав тоді: "Вони намагалися знищити докази. Вони намагалися стерти її".

Їм це не вдалося.

Вікторія почала займатися журналістикою у 16 років. Кримінал, суди, права людини. Після повномасштабного вторгнення вона поїхала туди, де найнебезпечніше.

Вона робила те, на що не наважувалися багато журналістів: сама проникала на окуповані території, щоб зафіксувати реальне життя під окупацією. Херсонщина. Запорізька АЕС. Незаконні "вибори".

За цю сміливість вона отримала нагороду "За мужність у журналістиці", а згодом - посмертно - звання "Герой свободи преси".

У березні 2022 року її вперше затримала ФСБ, коли вона намагалася дістатися до обложеного Маріуполя.

У Бердянську її тримали 10 днів, змусили записати відео із запереченням звинувачень - і відпустили.

Вона написала про це. І повернулася до роботи.

У серпні 2023 року вона вирушила знову - через Польщу та Росію на окупований схід.

3 серпня вона востаннє поговорила з рідними. Сказала, що пройшла кілька днів прикордонних перевірок. Де саме вона - не сказала. Відтоді вона зникла.

Росія лише через дев'ять місяців визнала, що її затримано.

У полоні Вікторія голодувала на знак протесту. Інша ув'язнена, яка їхала з нею в одному вагоні, описала її як "схожу на жертву Голодомору 1932–33 років, всю жовту". Вона казала: "Я не хочу їсти, бо тут катують наших".

Її батько отримав дзвінок від російської сторони. Йому обіцяли: умовте доньку припинити голодування - і її звільнять. Він погодився. Він умовив. Росія не виконала обіцянку.

Вікторія не була військовою. Вона була журналісткою. Вона могла залишитися в безпеці. Але раз за разом обирала їхати туди, де найстрашніше, бо вірила: людей на окупованих територіях не можна забувати.

Сьогодні друга річниця її загибелі.

Вона залишила по собі не просто репортажі. Вона залишила питання: коли 27-річна журналістка гине в полоні за те, щоб світ побачив правду - чи ми справді її побачили?

[Dispropaganda @Dispropoganda]

Putin: "Russia has no aggressive intentions towards European countries."

Russia:

[Darth Putin @DarthPutinKGB]

When you vote for the wrong candidate.