Пару років тому: Україна хоче німецькі ракети Таурус і сподівається, що після приходу Мерца нам їх передадуть
Сьогодні: Німеччина хоче українські ракети Фламінго, шукаючи альтернативу американським томагавкам
У Reuters вийшла фундаментальна стаття «Ukraine's defence partners coming to Kyiv to learn how to fight». Текст описує трансформацію України з «жертви агресії» на стратегічного постачальника оборонних рішень для всього західного блоку. Україна вже не тільки навчилась воювати, але й випередила своїх союзників у багатьох технологічних напрямках.
«Українська система тепер здатна інтегрувати кожен дрон, кожен сенсор і кожну стрілецьку платформу в одну єдину мережу — те, чого армія США досі намагається досягти.»
«Міністр оборони Піт Гегсет заявив, що відправляє американський військовий персонал в Україну, щоб "переконатися, що ми вивчаємо кожен можливий урок з конфлікту і впроваджуємо його в режимі реального часу в те, як ми захищаємось і як ведемо наступ в епоху, коли потрібне домінування дронів".»
Тобто американці офіційно і публічно заявляють, що приїжджають в Україну вчитися. Це той самий Гегсет, який кілька місяців тому називав підтримку України «проблемою, успадкованою від Байдена». Цікаво, а американці подякували Зеленському за цю підтримку? Якщо ні — їм варто це зробити. Бо я думаю, що в них немає карт.
«За даними Financial Times і CBS, американські та українські посадовці зараз рухаються до меморандуму про взаєморозуміння, який дозволив би тестувати українські дрони — і потенційно виробляти їх за ліцензією — в Сполучених Штатах.»
Окремо важлива деталь — Reuters констатує, що Німеччина замінила США як головного союзника України:
«Німеччина тепер замінила США як головний оборонний партнер України. Очікується, що цього року вона поставить 100 000 артилерійських снарядів, ракети ППО PAC-3 з наступного року, і безліч інших зусиль з підтримки, включаючи співпрацю в галузі нових далекобійних ударних дронів, здатних досягати глибоко в Росію.»
«"Ми стратегічні партнери", — сказав Пісторіус у понеділок. — "З одного боку, ми продовжуємо підтримувати вас у вашій оборонній боротьбі, але з іншого боку, ми все більше будуємо структуроване, довгострокове партнерство, з яким треба рахуватися."»
100 000 снарядів цього року. PAC-3 з наступного року. Спільне виробництво далекобійних дронів. І офіційне визнання України стратегічним партнером.
Окремо Reuters описує контекст і цифри:
«У квітні 1300 делегатів з понад 30 країн взяли участь у Defence Tech Week у Києві, який завершився триденним "хакатоном", присвяченим вирішенню низки реальних технічних і тактичних проблем.»
«За даними посадовців у Києві, Росія запустила близько 19 000 далекобійних "Шахедів" протягом зими, але до кінця березня Україна збивала майже 90%.»
«Інститут вивчення війни (ISW) повідомив, що в квітні Україна повернула собі більше території, ніж втратила.»
«За перші три місяці цього року, за словами українських посадовців, Росія зазнала близько 26 000 втрат — більше, ніж Кремль зміг рекрутувати за той самий період.»
Висновок Reuters:
«Партнери України з оборони більше не приїжджають у Київ просто подивитися, як вони можуть допомогти. Все частіше вони там, щоб вчитися і озброюватись для значно ширших протистоянь — і нового типу війни.»
Стратегічна позиція України кардинально змінилась. У 2022 році ми просили зброї, а нам відповідали касками. У 2026 році до нас приїжджають вчитися. Це історичний перехід, який потрібно правильно монетизувати.
Китаю офіційно дали зелене світло на завоювання Тайваню.
Знаєте, я роками писав про те, що США нічого не зроблять, щоб врятувати свого союзника від посягань Сі, але навіть уявити не міг такого. Трамп буквально каже, цитую:
«США не захищатимуть Тайвань, ми призупиняємо військову допомогу. Китай — велика країна, а Тайвань — маленький острів, у них немає шансів.»
«Китайці просто не хочуть бачити, щоб це місце — назвемо це місцем, бо ніхто не знає, як це визначити — стало незалежним.»
«Скажу так: я не хочу, щоб хтось став незалежним. І, знаєте, нам доведеться подолати 9 500 миль, щоб воювати. Я не хочу цього.»
«Якщо поглянути на історію, Тайвань розвинувся тому, що у нас були президенти, які не мали уявлення, що вони роблять. Вони вкрали нашу галузь виробництва мікросхем.»
Тобто Трамп навіть не намагається завуалювати свою позицію. Він не просто не збирається захищати союзника — він прямо підтримує ідею захоплення і не розуміє, навіщо Тайваню взагалі бути незалежним.
Ну що, тепер знайдуться ще генії, які будуть казати, що нам треба було йти на «мир», який просували США? Скільки корисних ідіотів вимагали від президента піти на угоду: здати території, ввести російську другою державною мовою тощо — і все це в обмін на «гарантії» США. Як вам такі гарантії?
Нам треба нарешті зрозуміти, що США з їхньою нинішньою адміністрацією — це не союзник і навіть не партнер. Попри підтримку американського народу, з цим Білим домом нам поки що нема про що розмовляти. Сподіваюсь, це зміниться після виборів у Конгрес.
Феншую, феншую, пану господарю,
Щоби му ся вело,
Щоби му родили корови, телиці, а вівці, єгниці,
Щоби хліб родився,
Щоби пан господар ничим не журився.
'Феншую, феншую, бо кобасу чую,
Де кобасу чую, там і заночую.
У The Telegraph вийшла стаття «Putin is down. This is the time to start kicking him». Дуже сильний матеріал, який заслуговує на детальний розбір. Автор — полковник Геміш де Бреттон-Гордон, колишній командир 1-го Королівського танкового полку і командир Об'єднаного хімічного, біологічного, радіологічного та ядерного полку Великої Британії. Це рідкісний випадок, коли західний військовий вищого рангу прямо каже Заходу: припиніть пропонувати Путіну поступки, час добивати.
«Вперше за два десятиліття Росія не змогла зібрати жодного танка на традиційній щорічній демонстрації військової могутності Кремля — події, яку сам Путін описує як попередження ворогам Росії. Світ бачив не силу, а слабкість: зменшення кількості парадів, порожню символіку та режим, який дедалі більше боїться власної вразливості.»
«Оскільки українські безпілотники та ракети тепер здатні вражати глибоко всередині Росії, Путін явно не наважувався демонструвати цінну військову техніку у відомий час і місце. Натомість режим значною мірою покладався на масовані маршируючі формування, включаючи північнокорейські війська, щоб створити ілюзію масштабу та сили.»
Британський полковник прямо констатує те, що ми бачили самі: Путін боїться українських дронів настільки, що скасував техніку на власному святі.
«Навіть промова Путіна, яка зазвичай є тривалим випробуванням на витривалість, під час якого диктатор потурає імперській ностальгії та риториці радянської епохи, була разюче короткою та стриманою. Зникла та самовпевненість лідера, переконаного в неминучій перемозі. На її місці стала людина, яка намагалася виправдати дедалі дорожчу та стратегічно катастрофічну війну. Путін наполягав, що Росія веде "справедливу" війну, і назвав Україну "агресивною силою", озброєною НАТО.»
Від «Київ за три дні» до «справедливої війни» проти НАТО. Це не риторика переможця.
Окремо автор згадує російську гібридну війну проти Заходу:
«Саме Росія, а не Захід, роками вела безперервну гібридну війну проти Європи, і зокрема Великої Британії. Вбивство Олександра Литвиненка та замах на Сергія Скрипаля в Солсбері залишаються моторошними нагадуваннями про готовність Кремля здійснювати державні атаки на британській землі, поряд з нещадною кібервійною, саботажем та шпигунством по всій Європі.»
Це важлива річ для західного читача — нагадування, що Росія вела війну проти них ще до 2022 року. І веде повсемісно і по сьогоднішній день. Перерізані кабелі, підірвані склади, літаки в повітряному просторі країн НАТО — це війна, просто поки без ракет.
«Сьогодні реальність поля бою дедалі більше змінюється на користь України. Українські війська продовжують робити поступовий, але суттєвий прогрес, тоді як Росія зазнає жахливих втрат як у людських силах, так і в техніці.»
«Водночас Україна продемонструвала дедалі складнішу здатність уражати стратегічно важливі цілі глибоко всередині Росії, навіть без масштабної американської військової підтримки. Атаки на критично важливу інфраструктуру зараз чинять зростаючий тиск на російську економіку та оголюють нездатність Кремля повноцінно захистити власну територію.»
Це дуже важливе розуміння ситуації у війні. Британський полковник прямо визнає те, що ми робимо власними руками. Без американської допомоги, з міжнародним тиском, під постійними атаками — Україна все одно нарощує тиск на Росію.
Окремо автор згадує внутрішню ситуацію в Росії:
«Все це відбувається на тлі зростаючих ознак занепокоєння в самій Росії. Публічна критика війни, яка колись була майже немислимою, стає дедалі помітнішою, оскільки пересічні росіяни починають ставити під сумнів ціну катастрофічної авантюри Путіна в Україні. Ця критика була б ще більш очевидною, якби не нещодавні репресії щодо інтернет-сервісів у Росії та придушення багатьох інакомислення.»
Але головне в статті сказано у фіналі, якому я можу лише аплодувати стоячи:
«Субота безсумнівно продемонструвала, що Путін поранений політично, військово та психологічно. Історія вчить нас, що коли небезпечний хижак ослаблений, саме тоді потрібно чинити максимальний тиск, а не пропонувати поступки заради доцільності. Найефективніший час для удару людиною — це коли вона на землі.»
«Захід має забезпечити Володимиру Зеленському можливості забезпечити справедливий мир для українського народу, а не давати Путіну шлях до втечі, щоб просто передчасно припинити бойові дії.»
Це саме та логіка, яку ми повторюємо чотири роки поспіль. Поступки агресору не закінчують війну — вони пересувають її у часі. Польща чекала свободи 45 років після Ялти. Чеченська республіка Ічкерія підписала Хасав'юртівські угоди — і потім було вирізано більше 20 відсотків населення. Україна не має права допустити такої долі для власного народу.
Картини Миколи Пимоненка бачив майже кожен: у підручниках, музеях і навіть на одязі. Він малював українське село, простих людей, свята і щоденне життя та зробив його впізнаваним у світі. Його роботи виставляли в Парижі, а одну придбав Лувр.
Але одного разу його картина опинилася там, де він точно не планував її бачити — на пляшці алкоголю. І тоді він пішов до суду, ще понад сто років тому.
У цьому відео — його історія.
9 січня. Місто знову без хліба.
14 січня. З продуктами знову проблемно, доїдаємо запаси.
29 січня. Я перед складним вибором — кого годувати, бо харчі на нулі. Той варіант, що приготувати ні з чого. Люди хліба не бачили місяць. Підвозу продуктів чи будь-чого взагалі поки немає. Суцільна блокада.
Це уривок зі щоденника мешканки окупованих Олешок на Херсонщині, де люди вже четвертий місяць недоїдають
На фото — хліб, який печуть люди на сковорідці
Цей геній фізики відкрив Х-промені ще до німця Вільгельма Рентгена — і водночас боровся за незалежність України.
Мова про Івана Пулюя, який працював із невидимим випромінюванням і створив лампу, що вперше дозволила «побачити» людське тіло зсередини.
У новому випуску «Світ.ЮА» — про те, ким був Іван Пулюй.
I love it -- JD Vance comes to a foreign country to openly campaign for a candidate ahead of an election, and then accuses other countries of interfering in those very elections.