SedoY

[SedoY @SYDEV10]

Вступ

Існування Всесвіту та самої реальності є нічим іншим, як процесом, у якому енергія переходить в інформацію, а інформація формує матерію. Ми живемо не в світі статичних об’єктів, а в нескінченно пульсуючій хвилі, де сприйняття, усвідомлення і навіть сама думка є лише формами структурованої енергії. Цей трактат розглядає фундаментальну помилку людської цивілізації: прагнення до контролю над світом замість розуміння його хвильової природи.

1. Енергія, Інформація, Матерія: Три Лика Реальності

1.1. Енергія як першооснова

Енергія існує завжди. Вона не має форми, але містить потенціал для будь-якої структури. У світі, де немає спостерігача, немає й розрізнення між станами – лише хаос енергії, який чекає на організацію.

1.2. Інформація як структурована енергія

Коли з’являється процес взаємодії, енергія починає оформлюватися в ритми та закономірності. Ці закономірності ми називаємо інформацією. Вона не є чимось окремим від енергії, але являє собою її структурований стан.

1.3. Матерія як застигла інформація

Матерія – це кінцева форма енергії, перетвореної через інформацію. Це найповільніший і найстійкіший рівень реальності, але навіть він схильний до змін, коли змінюються інформаційні потоки.

📌 Висновок: Усе, що ми бачимо – це шари структурованої енергії, де інформація відіграє роль організовуючого принципу.

2. Людина як кодувальник реальності

2.1. Свідомість як інструмент формування інформації

Людський розум – це не просто спостерігач, а активний учасник формування реальності. Ми не просто фіксуємо світ – ми його створюємо, перекладаючи хаос енергії в упорядковану інформацію.

2.2. Ми не сприймаємо світ – ми його кодуватимемо

Реальність така, якою ми її описуємо. Наші мови, науки, закони – це способи кодування інформації, а не об’єктивна істина.

2.3. Що за межами інформації?

За межами інформації існує лише чиста енергія, яка ще не прийняла форми. Можливо, це і є фундаментальне «нічого», яке є джерелом усього.

📌 Висновок: Людина не просто живе в реальності – вона її формує, усвідомлюючи чи не усвідомлюючи цей процес.

3. Політика, Економіка та Управління як Помилка Контролю

3.1. Помилка влади: контроль замість управління

Протягом усієї історії людство прагнуло до контролю. Закони, ієрархії, інститути – це спроби зафіксувати процес, який за своєю суттю повинен залишатися динамічним. Коли система надто жорстка, вона ламається.

3.2. Економіка: гроші як форма застиглої енергії

Сучасна економіка будується на накопиченні, а не на русі. Але гроші, як і енергія, повинні циркулювати, щоб зберігати свою цінність. Мертвий капітал – це застигла енергія, яка вийшла з гри.

3.3. Політика: страх хаосу гальмує розвиток

Держави бояться криз, але саме кризи – це точки оновлення. Управління повинно бути не статичним, а хвильовим, використовувати хаос як паливо для руху вперед.

📌 Висновок: Політика та економіка повинні перейти від жорсткого контролю до управління потоками енергії та інформації.

4. Як навчитися керувати хвилею?

4.1. Зупинити фіксацію, перейти до ритму

Світ не потрібно «утримувати». Потрібно навчитися відчувати його коливання, адаптуватися до них і спрямовувати їх. Як хороший моряк використовує вітер, а не намагається його зупинити.

4.2. Шукати енергію до її структурування

Більшість людей аналізують інформацію, але істинне управління реальністю починається з того, щоб відчувати енергію, перш ніж вона стане інформацією.

4.3. Використовувати кризи як точки зростання

Кожна криза – це не руйнування, а можливість перебудувати систему на новому рівні. Замість спроб «рятувати» старі структури, потрібно створювати нові форми.

📌 Висновок: Ми повинні навчитися не контролювати світ, а керувати його ритмами.

Висновок: Звільнити Людинy від Ілюзії Контролю

Ми живемо в світі, який постійно змінюється, але намагаємося зробити його нерухомим. Ми створюємо структури, які сковують нас самих, і боїмося хаосу, який є природною частиною розвитку. Людина майбутнього – це не той, хто прагне контролювати, а той, хто вміє керувати ритмом. Тільки вийшовши за межі фіксації та страху, ми зможемо по-справжньому використовувати потенціал енергії, інформації та матерії.

[SedoY @SYDEV10]

https://t.co/YZ2KdJIEwg

[SedoY @SYDEV10]

@MoronHunter_ @LeDiplomateOFF exterminatio (дослівно — «вигнання за межі») Вісла 1947

[SedoY @SYDEV10]

@ol3vv @czlowiek__bobr @ua_alex_boy Більше й не треба

[SedoY @SYDEV10]

@MoronHunter_ @LeDiplomateOFF В мене немає бардаку в голові. Чітко прочитай основний текст, який я написав там все зрозуміло. А суть справи-що польска політика 1918-1947 року-недолуга. Якщо хочеш заперечити заперечуй цитати з тексту, а не вдавай із себе зарозумілого.

[SedoY @SYDEV10]

@MoronHunter_ @LeDiplomateOFF Це мала частина опрацьованого.

[SedoY @SYDEV10]

Ось історичні факти: "POLES ONLY" Освітня політика · утраквізація від 1924 Закон Ґрабського (31 липня 1924 р.) запровадив утраквізацію — перетворення українських шкіл на двомовні; кількість україномовних шкіл різко скоротилася впродовж міжвоєнного періоду. Sources / Джерела: Ustawa z 31 VII 1924 (lex Grabski), Dziennik Ustaw RP 1924. Трактується як MANIPULATION? RELIGIUS PERSECUTIONS Руйнування православних церков (ревіндикація) Дані Urzędu Wojewódzkiego Lubelskiego; таємний наказ L.84 (płk Turkowski, 5 VI 1938); 5-річний план полонізації Волині й Холмщини 1939–1944 (ген. Smorawiński, до 20 IX 1938); G. Kuprianowicz, «1938…» (2008) MANIPULATION? DENIAL OF NATIONAL IDENTITY Програмні документи Делегатури Уряду та АК щодо українців 1942–1943 Внутрішні документи польського підпілля фіксують заперечення української національної суб'єктності й проєкти депортації («Kwestia ukraińska»), а в пізнішому документі — формулу «етнографічне очищення… повне, без решти» з шестипунктовою програмою розпорошення населення. Sources / Джерела: AAN, sygn. 202/III/134 («Kwestia ukraińska», Делегатура Уряду РП на Край); AAN, sygn. 203/XV-46 («Wytyczne programu w sprawie ukraińskiej», після VII 1943) MANIPULATION? Це все-порушення міжнародних домовленностей. Як там Черчиль сказав-"Гієна Європи" Український університет — мав бути за 2 роки, не відкрили. Ст. 7 (мова) — закон 1924 усунув українську з держустанов. Ст. 8 (приватні школи) — масове закриття (~400 білоруських шкіл, литовські, українські товариства). Ст. 9 (освіта рідною мовою) — закон Ґрабського 1924, утраквістичні школи. Ст. 2 (життя, свобода, віра) — руйнування 100+ православних храмів (1938), пацифікація 1930, Береза-Картузька. Ст. 12 (механізм гарантій) — односторонній вихід Бека з системи Ліги (1934).

[SedoY @SYDEV10]

@ol3vv @czlowiek__bobr @ua_alex_boy НУ приїзди допоможи ГЕРОЙ.

[SedoY @SYDEV10]

@ol3vv @czlowiek__bobr @ua_alex_boy Я читати вмію, а документи ЄС відкриті. Всі розраховуються по кредитам. Але не всі кричать ми допомогли і вимагають компенсацію.

[SedoY @SYDEV10]

@ppia68 Ти забув про польськіх націоналістів які створили концтабори для спочатку для інтернованих а потім під пацифікацію.

[SedoY @SYDEV10]

@MoronHunter_ @LeDiplomateOFF У ШІ внизу написано " може помилятись" Я тобі навів статті малої версальської угоди яку порушила Польща. Можеш запитати у свого ШІ. Я користуюсь фактами і літературою, а не інтерпритацією ШІ подій.

[SedoY @SYDEV10]

Пам’ятай, що для подій дуже важливий контекст- згоден. Порушення Польщею угод з Антантою це початок міжвоєнних відносин. Такий контекст підходить? Ми далі підійдемо до Холмщини та Волині і як політика Польщі на рахунок осадництва вплинула на події 1943 року, а ще ми подивимось як діяла польска "блакитна поліція", партизани, німці і сокирники в тому регіоні. І все зробимо згідно елементів складу злочину (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна чи суб'єктивна сторона).

[SedoY @SYDEV10]

@MoronHunter_ @LeDiplomateOFF Ти ж хотів щоб я вивчив історію відносин українців і поляків? Я вчу, тобі не подобається? Там навіть є посилання на літературу, можеш також почитати. І це я ще не закінчив. В мене багато матеріалу

[SedoY @SYDEV10]

@ol3vv @czlowiek__bobr @ua_alex_boy Знаю що ви більше за всіх отримали з того бюджету а повернули тільки 4 частину.

[SedoY @SYDEV10]

Це для початку:
Національно-визвольний рух виникає як реакція на іноземне панування та національне гноблення. Його головна мета — ліквідувати колоніальний чи імперський тиск, здобути незалежність і створити власну національну державу. "у вересні 1908 року відбулося пограбування поштового поїзда на станції Бездани поблизу Вільно. Під час операції бойовиків Польської партії соціалістів (революційна фракція, що відмовилася брати участь у легальній діяльності) було вбито одного російського солдата, а ще п'ятьох поранено." В операції брали участь чотири майбутні прем'єр-міністри Другої Речі Посполитої - Юзеф Пілсудський, Томаш Арцишевський, Александр Пристор і Валерій Славек.
У листопаді 1914 р. Пілсудський створює Польську військову організацію (POW), яка влаштовуватиме акції саботажу та диверсії на території Російської імперії. Комендантом Центрального національного комітету POW став Пілсудський.
Війна 1918:
Участь Армії Галлера у війні проти українців у 1919 році вважається порушенням угод, оскільки Антанта створювала це польське військо виключно для боротьби з більшовиками, а не для війни проти Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
Злочини армії Галлера:
"До знущань над українцями долучалися не лише польські солдати та цивільне населення, а й духовенство. Так, у Коломиї польський священнослужитель (катехит) Клус розстрілював українців і заохочував до цього польських підлітків. Згідно з «Кривавою книгою», протягом 1918–1919 років військовослужбовці Польської армії без слідства та суду стратили найжорстокішим чином двох воєвод, сімох священнослужителів, 11 цивільних інтелігенцій, 117 в'язнів у 38 містах, 154 селян у 45 селах, 31 жінку, 21 дитину. Загалом 355 цивільних осіб. Це лише ті, що були зафіксовані, але скільки саме було вбито?
У таборах українських полонених та інтернованих знищували голодом, холодом, невимовно важкими гігієнічними умовами та хворобами. Це були справжні табори смерті. За даними джерел, у таборі Домбє у 1919 році щодня помирало 30–40 військовополонених, у Бресті та Пикуличах — по 50, а у Стшалково — від 50 до 100.
Варшавська газета Польської соціалістичної партії «Роботнік» (випуск 339 від 16 жовтня 1919 року) опублікувала статтю «Табори для військовополонених», у якій повідомлялося: «Табір для військовополонених у Брест-Литовському — це гидота, це ганьба для польської держави… Два місяці тому з табору, в якому перебувало близько 6000 в’язнів, щодня вивозили 50–100 трупів… Умови перебування українців можуть довести до відчаю… Ці умови, у поєднанні з голодом та поширеними хворобами, перетворили табір на табір трупів…»
У тій війні польський уряд не виконав угоди між українською та польською сторонами від 1 лютого 1919 року щодо поводження з військовополоненими та інтернованими, а також додаткової угоди від 11 березня 1919 року, укладеної у присутності представника Швейцарського Червоного Хреста…
У Галичині поляки не лише боролися з українцями за владу, а й систематично та масово винищували їх. Про це свідчать численні факти польського насильства над мирним українським населенням, наведені зі списком місць, імен та дат у «Кривавій книзі», виданій урядом Західноукраїнської Народної Республіки у Відні в 1919 році. У ній зазначено, що не менше 250 000 мирних українських громадян різного віку та статі опинилися у в'язницях та таборах для інтернованих. За ґратами перебували відомі українські громадські діячі — члени парламенту, викладачі університетів та шкіл, а також вчителі, адвокати, нотаріуси, лікарі, інженери, священики, ченці та різні урядовці.
У свою чергу, поведінку польських «партнерів» під час відомої польсько-української кампанії 1920 року в Києві описав ад’ютант Симона Петлюри, осавул Олександр Доценко у «Хроніках Української революції»: «Рівне, де знаходилося Верховне командування України, штаб групи, український уряд, тепер невпізнанне; повне польських військових, жандармів, поліції; вивіски перефарбовані на польську мову, всюди чути польську мову. Поляки так робили, бо вважали, що там, де вони, все їхнє… Нечувані речі розповідали про утиски поляками українців — мирних жителів та військовослужбовців; про розстріли та повішення в районі Шепетівки контррозвідкою 13-ї польської дивізії, до складу якої входило багато колишніх російських офіцерів».
А наприкінці листопада 1919 року глава польської держави, соціаліст Юзеф Пілсудський, за посередництва свого старого знайомого, також соціаліста, Юліана Мархлевського, уклав таємну угоду з урядом Леніна про припинення вогню. Це дозволило більшовикам спрямувати всі свої сили проти українців.
Таким чином, спільними зусиллями Польщі та Росії, за політичної та військової підтримки «ліберального» Заходу, Західноукраїнська Народна Республіка та Українська Народна Республіка були знищені, а етнічна територія українського народу розділена між їхніми сусідами. Українці, позбавлені захисту власної держави, переживали нові хвилі терору з боку іноземних окупантів.
-На міжвоєнний період що порушила Польща: Польський договір про меншини, підписаний у Версалі 28 червня 1919 між Польщею та Головними союзними й об'єднаними державами.
Автономія Галичини і референдум стосовно незалежності— обіцяна (1922/1923), не запроваджена ніколи.
Український університет — мав бути за 2 роки, не відкрили.
Ст. 7 (мова) — закон 1924 усунув українську з держустанов.
Ст. 8 (приватні школи) — масове закриття (~400 білоруських шкіл, литовські, українські товариства).
Ст. 9 (освіта рідною мовою) — закон Ґрабського 1924, утраквістичні школи.
Ст. 2 (життя, свобода, віра) — руйнування 100+ православних храмів (1938), пацифікація 1930, Береза-Картузька.
Ст. 12 (механізм гарантій) — односторонній вихід Бека з системи Ліги (1934).
У меморандумі Української Народної Ради до Ліги Націй (попередника ООН) від 10 січня 1931 року поіменно перераховано понад 350 сіл, через які пройшла каральна експедиція; вказується на 212 розграбованих, понівечених вандалами та зруйнованих кооперативних магазинів, які були розбиті бомбами, сокирами тощо; зафіксовано 69 зруйнованих та знищених культурно-освітніх закладів, 12 пошкоджених шкіл, понад 40 сільських громад, де незаконно реквізувалося майно селян; а також згадується 1357 дорослих чоловіків, жінок, найбільш національно свідомих, громадських працівників, членів кооперативних товариств, читалень «Просвіти», включаючи вчителів, яких так чи інакше били батогами, прикладами, шаблями, палицями (до 500 ударів), близько 93 дітей від 6 до 16 років (серед них багато учнів українських шкіл, яких також били палицями, батогами та прикладами карабінів).
Згідно зі статистикою, складеною на основі вищезгаданого меморандуму та інших джерел, наводиться приблизна кількість жертв насильства «польської цивілізації»: 441 «заспокоєне» село, 427 зруйнованих українських кооперативів, бібліотек, шкіл та інших установ, понад тисячу розграбованих селянських господарств, 2340 жорстоко побитих селян, 27 осіб було вбито або померло від ран. Описи «заспокоєння» були опубліковані українською, французькою та англійською мовами. Найдетальнішими є «На вічну ганьбу Польщі» та «Польські звірства в Україні» (1931).
Трохи в бік-
Польща продовжила переслідування українців навесні 1939 року в Карпатській Україні. І робила вона це разом з Угорщиною. Адже обидві держави розглядали прагнення українців до свободи та незалежності як вороже. 18 березня 1939 року польський консул у Братиславі Мечислав Халупчинський доповів до Варшави: «…Вивчивши ситуацію, вважаю за необхідне рекомендувати Угорщині провести швидку деукраїнізацію Підкарпатської Русі без розголосу цієї акції. «Чистку» слід проводити під виглядом звільнення регіону від комуністичного елементу. Термін «українець» слід заборонити таємним циркуляром, щоб запобігти розголосу цієї справи».
Польська сторона не обмежилася лише рекомендаціями своєму угорському партнеру. Так, інспектор Війська Польського генерал Казімеж Фабриці у доповідній записці до Генерального штабу Війська Польського від 17 березня 1939 року писав наступне: «Під час знищення угорцями активних українських елементів очікується втеча перших через кордон. Головним завданням буде їх ліквідація».
17 березня 1939 року полонених Карпатських січових стрільців з Галичини було відправлено під угорським військовим конвоєм у 7–8 колонах по 70–80 осіб з табору в Кривій та в'язниці в Тячеві до Верецького перевалу. Спочатку їх розмістили в казармах, але наступного дня передали польським прикордонникам. Польські прикордонники розстріляли близько 500–600 січових стрільців з Галичини у двох місцях за 1,5–2 км від лінії кордону над селами Верб'яж і Нова Ростока та між Петросівкою, Жупанами та Лазами.
Ще одну групу січових стрільців розстріляли праворуч від перевалу з боку Глухівського Верху та поблизу Глибокої Долини. 21 квітня 1939 року на Ужоцькому перевалі польські військові, за українськими мемуарними джерелами, розстріляли близько 60 полонених січових стрільців, яких їм передали угорці. З мемуарних джерел також відомо, що ще одну групу галичан (30–43 особи) розстріляли польські прикордонники та угорські солдати, жандарми та терористи на Татарському (Яблунецькому) перевалі поблизу Ясіні 23 березня 1939 року
—Початок терору:
лютий 1941 р., масовий характер — 1942–1944 рр.
Перші задокументовані вбивства українських активістів польськими підпільними групами (пізніше — АК, БХ, НСЗ) фіксуються вже з осені 1940 — початку 1941 рр. (поодинокі випадки).
Наприклад, у 1941 році командир Львівського округу польської підпільної військової організації «Союз збройної боротьби» (Związek Walki Zbrojnej), полковник Влодзімеж Млотковський («Млот»), заарештований у 1941 році, погодився співпрацювати з НКВС у розгромі, серед іншого, українського національно-визвольного руху.
У 1942 році на прохання Москви та за наказом з Лондона Армія Крайова здійснила на українських землях (Волинь, Київська область/Дарниця, поблизу Одеси) диверсійно-диверсійну акцію під кодовою назвою «Вахлярц». За кожну успішну диверсію німці мстилися мирному українському населенню та політичним в'язням, зокрема, членам ОУН.
Масовість і системність — з весни 1942 р.:
У 1942 році лише в Рівному німці розстріляли близько 70 000 осіб, включаючи всіх українських політичних в'язнів. Передбачаючи наслідки диверсійних акцій, інструкція «Вахлярц» забороняла їх проведення в районах, населених поляками.
Згідно з документами Рівненського державного архіву, поляки становили абсолютну більшість в окупаційних установах навколо Рівного. Найбільше їх мала німецька допоміжна поліція (11 000 осіб), батальйони шуцманшафту — 1 500 осіб. І не забуваймо про 7 000 поляків у спеціальних підрозділах НКВС, яких називали «червоними партизанами» (таких польських підрозділів на Волині було 15). До складу «винищувальних батальйонів» НКВС входило до 30 000 поляків. І всі ці польські підрозділи нападали на українські села, починаючи з 17 березня 1943 року, щоб застосувати принцип колективної відповідальності до мирного українського населення (село Ремель — 615 жертв).
пік — 1943–1944 рр.
На Волині, окрім польських колоній, були чеські поселення. Чехи підтримували український національно-визвольний рух. Була навіть ініціатива чехів із села Малин (у нинішньому Дубенському районі Рівненської області) створити чеське відділення ОУН. Полякам не подобалося прихильне ставлення чехів до українців. Вони погрожували їм помстою за це. І коли випала нагода, вони таки помстилися. У липні 1943 року, вночі, партизани Медведєва пограбували млин у селі Малин, забравши звідти борошно, на яке німці також претендували. І це стало причиною для акції відплати німців, але не проти червоних партизанів, а проти селян. 13 липня 1943 року каральний німецький підрозділ з Луцька, посилений польським воєнізованим батальйоном, оточив село, зігнав людей до дерев'яної церкви та сараю та спалив їх живцем, не давши нікому втекти. У цьому пеклі загинуло близько 800 людей — чоловіків, жінок, дітей, серед них єврейський лікар з дружиною-полячкою та двома маленькими синами. На захист села стали члени місцевого відділу ОУН на чолі з районним лідером ОУН «Лисим» — і всі загинули в нерівному бою.
Південна Грубешівщина. Німецькі та українські документи (звіт УЦК, хроніки ОУН) називають цей період «польсько-большевицькими бандами» або просто «польським терором». За даними українського підпілля, лише від серпня 1942 до серпня 1943 р. вбито 543 українці. У 1944 р. — сотні в масових нападах на села. Перший етап (1942–1943 рр.): знищення інтелігенції та найактивніших діячів Точно. На цьому етапі жертвами ставали переважно лідери громади: голови Українських допомогових комітетів (УДК), священики, вчителі, кооператори, війти, солтиси. Це підтверджують списки УЦК та ОУН. Метою було «знищити свідомий елемент», щоб послабити українську самоорганізацію під німецькою окупацією. Список Холмського Допомогового Комітету від 22 січня 1944 р. (понад 500 вбитих активістів) Повністю підтверджується первинним документом. Це реальний список, складений Холмським УДК 22 січня 1944 р. для церковного поминання. Він вибірковий і неповний (лише відомі активісти, без родин).
NSZ декларували “державу польської нації”. У декларації NSZ від лютого 1943 року прямо вказано, що вони борються за “Państwo Narodu Polskiego” — державу польської нації. Це не модель федерації чи багатонаціонального компромісу, а національно-державна програма польської правиці. NSZ не визнавали дискусії щодо східного кордону. У документі, який цитує програмні положення NSZ, є формула: “Nasze granice wschodnie, ustalone traktatem ryskim, nie mogą podlegać dyskusji” — східні кордони, встановлені Ризьким договором, не можуть бути предметом дискусії. Це прямо заперечувало українське самовизначення на Волині й у Східній Галичині. NSZ у 1944 році прямо заявляли боротьбу за повернення всіх східних земель Польщі. У наказі NSZ від 15 січня 1944 року цитована формула: “Narodowe Siły Zbrojne walczyć będą o przywrócenie Polsce wszystkich jej ziem wschodnich” — NSZ боротимуться за повернення Польщі всіх її східних земель. Це не просто оборона польського населення; це програма територіального повернення. SN / національний табір заперечували саму ідею окремої української політичної нації. У польській академічній рецензії на працю про польське підпілля зазначено, що за програмними документами національного табору стверджувалося: “немає українського народу”, а є український сепаратистський рух, створений Німеччиною й Австрією для розбиття Польщі й Росії. Там же сказано, що націоналісти вважали руське населення польським за потенціалом, яке має набути польської національної свідомості.
Далі буде...

[SedoY @SYDEV10]

@czlowiek__bobr @ua_alex_boy Упс!

[SedoY @SYDEV10]

@MoronHunter_ @LeDiplomateOFF Так у мене проблеми з історичними польськими казками.

[SedoY @SYDEV10]

@rados_ef Все? А по суті є що сказати?

[SedoY @SYDEV10]

Під час Другої світової війни загинуло від 50 до 55 мільйонів цивільних осіб. Загалом людські втрати (разом із військовими) оцінюються у близько 80–85 мільйонів життів це 63%. А тепер питання-яким чином всі жертви занесені на рахунок УПА і АК? Де ділись німці, радянські партизани, поліцаї? І хто такі сокирники?