Totu Chembalo

Сором мовчки гинути й страждати , як маєм у руках хоч заржавілий меч.

[Проня Прокопивна @Proskoviia]

Граф шукає свою Людину ❤

2 роки, важить 16 кг.
Чудовий, активний та розумний хлопчик 🐕
Оброблений від всіх паразитів. Дуже розумний знає багато команд.
Привчений до туалету на вулиці.

Київ та київська обл
050 588 9927 Вікторія

[Букви @Bykvu]

Старший солдат Олександр Логвінов народився 12 травня 1990 року в Дніпрі. Закінчив школу № 139, потім вступив на заочне відділення Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Працював у компанії «ГОК» у місті Горішні Плавні на Полтавщині. Вільний час любив проводити з друзями або на самоті. Мріяв про власний будинок.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр зайнявся волонтерською діяльністю. У 2024 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов підготовку в Іспанії та служив у батальйоні «Самарівські вовки» 108-ї окремої бригади територіальної оборони. Воював на Запорізькому напрямку.

«Він найулюбленіший і найкращий…», – сказала мама Оксана Олександрівна.

Олександр Логвінов, псевдо Балу, поліг 15 грудня 2024 року в бою з російськими окупантами біля селища Залізничне Запорізької області. Захисникові було 34 роки.

Поховали воїна на Лівобережному кладовищі в Дніпрі. Посмертно Олександра нагородили пам’ятною медаллю «Захиснику Вітчизни». У нього залишилися мама і син.

💔 Букви спільно з Платформою Пам’яті Меморіал @memorialua вшановують пам’ять загиблих військових.

[Букви @Bykvu]

Чемпіон України з шосейного велоспорту Роман Бузіле загинув, захищаючи Україну. Герою було 33 роки.

Після початку повномасштабного вторгнення спортсмен вступив до лав ЗСУ та служив у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді.

Роман був багаторазовим чемпіоном і призером чемпіонатів України, представляв нашу країну на чемпіонатах світу та Європи. Цього тижня захисника провели в останню путь у рідному Харкові.
https://t.co/qEK2d11Z4u

[Ukrinform @UKRINFORM]

🕯️ На фронті загинув військовослужбовець та співробітник медіакомпанії Starlight Media Володимир Тиртичний

Володимир працював у Starlight Media з 2016 року, пройшовши шлях від асистента режисера до фахівця з підготовки програм до ефіру.

Колеги згадують його як доброго, щирого та світлого чоловіка, який мріяв про власний дім і майбутнє.

У липні 2024 року Володимир став на захист України. З 14 листопада вважався зниклим безвісти. Нині підтверджено, що того дня він загинув.
https://t.co/LHolPPmfUI

[Цирюльниця з-за канави @1_zppju]

жидівські продажні шістки, чинять геноцид Української нації - зачищають територію, найбагатшу на природні ресурси і надра, під заселення чужорідців

людина молодець - гнИд треба давити

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

У селі Яківське на Мукачівщині проведуть в останню путь військовослужбовця 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Сергія Сегедія.

Захисник помер від тяжкого поранення, отриманого під час виконання бойового завдання із захисту України. За інформацією військовослужбовців, Сергій Сегедій помер поблизу Слов’янська на Донеччині.

1 вересня воїну мало виповнитися 35 років.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Підтвердилася страшна втрата для Камінь-Каширської громади – ще одного нашого земляка забрала клята війна.
22 вересня 2024 року загинув житель села Волиця – Фарина Сергій Володимирович, 1990 року народження.
Воїн поліг у бою поблизу населеного пункту Побєда Покровського району на Донеччині, захищаючи Україну від російського загарбника.
Він віддав найдорожче – своє життя – за Україну, за її свободу, за наше право жити на своїй землі.
Низько схиляємо голови перед подвигом нашого Захисника.
Камінь-Каширська міська рада висловлює щирі співчуття родині та близьким Сергія Фарини. У ці важкі хвилини розділяємо ваш біль і молимося разом із вами.
Нехай Господь прийме душу Героя у Своє Царство, а рідним дарує сили пережити цю непоправну втрату.
Світла пам’ять Захиснику України.

[Генсек НАТО @GensekNato15656]

😱Просто ЖАХ, повне свавілля. Налупив людину і потім замість швидкої його зятягли, ледь притомного в поліцейську машину..
📌Світлицького, 23

[Олег Володарський @volodarskijo]

Під час російської атаки на залізничну станцію у Лозівській громаді, що на Харківщині, 23 серпня загинула Галина Рудчик.

11-річна донька жінки - Софія - тяжко постраждала й зараз перебуває в реанімації.

Софії необхідне тривале, складне та дороге лікування, повідомили у Лозівському центрі профтехосвіти, де Галина раніше навчалася.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

На Рівненщині віддали останню шану воїнам - Миколі Охмаку з Миляцької громади, Роману Банацькому з Сарненщини, Тарасу Матвійчуку з Березнівщини, Ігорю Радчику з Костопільщини, Руслану Мазоруку з Рівненської ТГ, Василю Семенюку зі Шпанівщини.
📷Микола Охмак народився 16 липня 1969 року у селі Лугове Миляцької громади. 17 квітня 2024 року чоловік був призваний на військову службу. Служив водієм у 54-ій окремій механізованій бригаді. Воїн загинув 2 червня 2025 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
📷Роман Банацький народився 17 червня 1992 року в селі Кричильськ. 4 серпня 2023 року чоловік вступив до лав Збройних Сил України. Служив воїн у складі 33-ї окремої механізованої бригади. З 29 жовтня 2023 року воїн вважався зниклим безвісти. 24 серпня 2026 року надійшло офіційне підтвердження загибелі захисника.
📷Тарас Матвійчук народився 2 листопада 1993 року у місті Березне. Солдат, командир стрілецького відділення стрілецької роти захищав Україну з лютого 2024 року. Був нагороджений відзнакою командира 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша «Хрест воїна-єгеря» I ступеня. 6 червня 2024 року солдат загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
📷Ігор Радчик народився 1 квітня 1988 року у Костополі. У жовтні 2022 року чоловік приєднався до Державної прикордонної служби. Військовослужбовець служив на Чернігівщині. 19 серпня 2026 року воїн загинув під час бойового чергування на Чернігівщині.
📷Руслан Мазорук народився 20 листопада 1973 року у місті Нововолинськ Волинської області. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну чоловік пішов захищати кордони рідної країни. 19 серпня 2026 року 52-річний молодший сержант Руслан Мазорук помер в Запорізькій області.
📷Василь Семенюк народився 3 січня 1975 року у селі Бармаки. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до ЗСУ. Захисник служив водієм-електриком радіорелейної станції взводу зв'язку роти зв'язку основного командного пункту. 24 серпня 2026 року у Корецькій лікарні внаслідок хвороби життя воїна обірвалося.
Щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам'ять захисникам.

[Hellis @13Hellis_13]

люди, будь ласка, поширте інформацію по всіх мережах, де ви є. Бо собачки можуть у жахітті забігти на багато километрів. Навіть за 20-50 км. Власники з села Мила розшукують. Дай боже, щоб знайшлися🙏🙏🙏

[Ukrinform @UKRINFORM]

🕯️ На Київщині внаслідок російської атаки загинув голова Дмитрівської громади

Тарас Дідич одним із перших приїхав на місце атаки у Бучанському районі, щоб допомогти людям.

«Понад 30 років, із 1994-го, Тарас Тарасович очолював громаду, жив її проблемами та знав кожну вулицю і кожне село. Він завжди залишався зі своїми людьми. Не покинув їх і під час російської окупації — був на місці, підтримував і допомагав, тримав громаду в один із найстрашніших періодів», – зазначив міністр з відновлення, інфраструктури та транспорту Микола Калашник.
https://t.co/uzBtKtddJB

[DOU @doucommunity]

Сьогодні День пам’яті захисників України. Згадаймо кожного й кожну, хто віддав найдорожче за нашу свободу і незалежність.

Історії полеглих воїнів можна прочитати в Меморіалі ІТ-спільноти https://t.co/hwTvZIgOrb

Пам’ятаймо, якою ціною дається кожен наш день.

Вічна шана і світла памʼять героям 🕯️

[Anastasiia @Anastasiia0608]

29 серпня - День пам’яті загиблих захисників України. 🕯️
Сьогодні я особливо згадую свого вітчима - Петроковського Олега В’ячеславовича.
7 квітня 2024 року він зник безвісти💔.
Найстрашнішим для мене було не знати, де він, і боятися, що я ніколи його не знайду.

[Олег Володарський @volodarskijo]

Батько загинув у 2015-му, а син у 2022-му: двоє героїв, одна родина, яка не скорилася ворогу.

Коли 58-річний ветеран Афгану Ігор Завірюхін знову взяв зброю в 2014-му, його син не зупиняв - він знав, що батько не зможе інакше.

Але він не знав, що через сім років сам стане на той самий шлях.

Його позивний був "Дід". Колишній спецназівець, майор у відставці, він мав бізнес і міг бути вдома.

Але поїхав на Схід волонтером, тренував добровольців, воював під Слов'янськом.

У вересні 2014-го його зарахували до 25-го батальйону "Київська Русь" - вчив молодих розвідників виживати.

30 січня 2015 року під час бою біля Рідкодуба на Дебальцівському плацдармі осколок міни влучив Ігорю в голову.

Тіло не могли забрати місяць - ворог не давав. Вивезли лише завдяки ветерану-афганцю, який служив із "Дідом" ще в Грузії.

Його поховали в Димерці. Нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.

Його син Михайло тоді не міг отямитися. Він любив гори, рок і парашути - мав понад 10 стрибків.

Але друзям сказав фразу, яку варто запам'ятати кожному: "Повірте, мені доведеться з ними зустрітися. І я не відступлю".

24 лютого 2022-го він згадав про цю обіцянку. Позивний "Звір" пішов у ЗСУ з перших днів. Воював на Луганщині, біля Сиротиного.

15 червня 2022 року після 5-годинного бою - і знову осколок, і знову смерть.

Йому був 41. Залишилися дружина й маленький син, який уже ніколи не почує від нього батьківської мудрості.

Посмертно - орден "За мужність" III ступеня.

"Дід" і "Звір". Батько і син. Дві війни, два осколки, одна мужність.

Вони не були поруч у бою, але тепер разом - у небесному війську.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Волинська обласна державна адміністрація

На війні з ворогами загинув мешканець Копачівської громади Ігор Тимчук. Боєць загинув 23 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання, внаслідок артилерійського обстрілу, в районі населеного пункту Очеретине, Покровського району, Донецької області.
У бою з окупантом поліг житель Локачинської громади Валерій Кузін. Воїн загинув під час виконання бойового завдання 19 вересня 2024 року в Курській області РФ.
Підтвердили загибель жителя Луцької громади Вадима Попишова. Герой загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запорізької області.
Вічна пам’ять, честь і шана Героям!
Пам’ятаємо усіх українських воїнів, які віддали життя за рідну державу.
Їх подвиг навіки в історії нашого народу

[Олег Володарський @volodarskijo]

Знову страшна втрата у нашій громаді!

Небесне військо поповнив ще один ГЕРОЙ.

Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, 13.11.2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоселидівка Донецької області в результаті ворожого мінометного обстрілу противника загинув наш земляк

ПОБІДАШ Павло Костянтинович, 01.09.1993 р.н., уродженець с. Зозулинці, який попередньо вважався безвісти зниклим.

Сільський голова разом із депутатським корпусом, виконавчим комітетом, апаратом сільської ради, старостами, жителями громади висловлюють щире співчуття рідним та близьким Захисника України.

Маршрут та час зустрічі повідомимо додатково.

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ!

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Знову болюча втрата у Боярській громаді
15 червня 2026 року у Покровському районі Донецької області загинув механік екіпажу безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем 414 ОБрУБАС ЗСУ «Птахи Мадяра» солдат Анатолій Бабич (Панда).
Анатолій Вячеславович Бабич народився 4 вересня 1995 року в м. Боярка.
Закінчив Боярську ЗОШ № 3. Освіту здобув спочатку у Боярському коледжі екології і природних ресурсів, а потім – у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Комп’ютерні науки та інформаційні технології».
З лютого 2021 року працював інженером-електроніком у БАЛ «Гармонія».
Займався також волонтерською діяльністю, виготовляючи комплектуючі для безпілотних літальних апаратів.
Був почесним донором України, неодноразово здавав кров, рятуючи життя інших людей.
У липні 2025 року добровільно став на захист України та приєднався до лав Сил безпілотних систем Збройних сил України.
Анатолій був люблячим сином, щирою, доброю та чуйною людиною. Він завжди приходив на допомогу рідним, друзям і кожному, хто її потребував, користувався повагою серед побратимів і високо цінувався командуванням.
У скорботі залишилися батьки, рідні та наречена.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Гадяцька міська рада

Війна забрала ще одне молоде життя, ще одну долю, яка лише починала писати свою історію.
Захищаючи Україну, загинув солдат Андрій Вікторович Якуня з Гадяча.
Йому було 28 років. Він міг жити, кохати, будувати плани на майбутнє. Але прийшла війна. Андрій став на захист України й боровся до останнього.
26 серпня 2026 року його життя обірвалося під час виконання бойового завдання. Андрій Вікторович поповнив Небесне Воїнство.
Щирі співчуття родині та близьким.
Вічна пам’ять і слава Герою...