Ору з цієї рублівни
Донати на ЗСУ продовження війни )))))
А твої податки не були продовженням? Твоя популяризація імперіалістичної росії і как харашо біло при сабянінє/ссср/ царє і тд?!
Переставайте жерти рос лайно що сруть вам в рота
таке враження, що відкрився якийсь портал в 2022. тотальний відчай і купа любителів опозиційної росні навколо, яким доводиться пояснювати, чому від хорошесті пєвіци копєєчкі процентик з її музики не перестає капати в росняву казну
шо там далі, срачі за фікбук чи шо?
2022
Батько: я савєтскій чєловєк! Я всю жизнь гаваріл на рускам, і да смєрті буду гаваріть!
2026
Батько: *імітує західноукраїнську говірку*
Дай боже здоловля чоловіку зі Львова, який почав працювати на заводі з батьком
Вони тепер там удвох російськомовних пресують
Я завжди намагалась дарувати позитивні емоції, навіть коли було важко. Зараз жахливий час для моєї родини.Мама чоловіка знаходиться в край важкому стані у реанімації.Потрібно дуже багато крові. Хто з Дніпра, будь ласка допоможіть, якщо треба відвеземо по Дніпру. Поширте будь ласк
дуже прошу усіх вас дочитати до кінця.
це Олександр. боєць, який пройшов крізь таке пекло, що більшість із нас не зможе навіть уявити.
у вересні минулого року на Покровському напрямку він отримав важку мінно-вибухову травму. один із уламків пройшов через орбіту ока. Ока немає, а в голові досі залишаються металеві фрагменти, які лікарі просто не ризикнули виймати.
одразу після поранення Сашко взагалі не ходив і не розмовляв. спочатку була реанімація і боротьба за життя, а потім нескінченний, виснажливий майже річний марафон лікарнями.
у такі моменти здається, що доля остаточно відвернулась. але якщо війна і вчить нас чогось, то саме тому, що людина здатна кинути виклик і перебороти найважчі випробування.
увесь цей час поруч із ним була дружина, яка їздила за ним усюди, тримала за руку і не давала здатися. батьки у Сашка вже літні, тому весь цей титанічний психологічний та фізичний тягар ліг на її плечі.
і знаєте що? вони вигризли величезний прогрес. Сашко, який лежав абсолютно нерухомо, сьогодні сама розмовляє, самостійно одягається, ходить без сторонньої допомоги, дивиться в телефон і повертає собі контроль над цим світом.
для людини з такою травмою голови це не просто медичні показники. це справжнє диво, помножене на залізну волю.
але зупинятися не можна. мозок і тіло бійця потребують подальшої професійної реабілітації, щоб повернути його до максимально повноцінного життя. нажаль це коштує чималих грошей.
наша допомога Сашку - це навіть не благодійність у звичному розумінні. ми з вами не маємо права пройти повз чоловіка, який віддав за нас же своє здоровʼя, а тепер продовжує свій рух вперед всупереч усьому.
Олександра треба підтримати. його боротьба триває, і ми маємо бути в ній присутні. кожні наші донати й поширення - це його наступний крок.
банка:
https://t.co/38EFq2pKc3
Ходила на захист
Ох цей вайб захисту диплому у художників)
Виходить сором'язливий хлопчик, поруч обговорюють що він майже не ходив, тож цікаво що він принесе взагалі
Хлоп: назва моєї картини "ПЕРЕРОДЖЕННЯ: ЗУСТРІЧ СТЕПАНА БАНДЕРИ ЗІ СМЕРТЮ", Я НАДИХАВСЯ ЛИЧАКІВСЬКИМ ЦВИНТАРЕМ
We will never forget.
Today marks the third anniversary of the murder of two Ukrainian heroes — Tigran Oganesyan and Mykyta Khanganov.
Two 16-year-old schoolboys from Berdiansk who became symbols of unbreakable resistance. They were among the first to tear down the russian tricolor in their occupied city, openly defying the occupiers.
For this, they were abducted, tortured, and falsely labeled “terrorists.” On June 24, 2023, russians executed them in cold blood in occupied Berdiansk.
They did not break. They did not bow. They did not surrender.
Their courage lives on. Their names echo through time.
We remember. We honor. We stand.
Tigran and Mykyta — forever in our hearts.