🍨🍦 Не все морозиво на вітрині — справді молочне. На пакуванні є маленька підказка, яка допоможе зрозуміти, що саме ви купуєте.
Достатньо знайти кілька цифр ДСТУ — і стане зрозуміло, чи це молочний продукт, чи морозиво з рослинними жирами.
‼️ Українська бюрократія пробила чергове дно.
20-річний солдат. На війну пішов у 18. У районі Ізюмського на Харківщині втратив усі кінцівки. Високі ампутації. Ідейний, тримається.
Медичний куратор нашої служби привезла його у ПриватБанк відновити картку — на неї мають надійти державні виплати. Телефон із картками був втрачений у бою.
Менеджер у відділенні на проспекті Берестейському, 27-А дістає готову картку і каже:
візьміть її в руки і потримайте біля обличчя для фото.
У людини немає рук.
Немає рук — немає картки.
Тримати картку іншій людині «не можна».
Єдина «альтернатива» від банку — оформити довіреність і видати картку на ім’я медичного куратора.
Вдумайтеся.
Людина, яка втратила на війні руки й ноги, не може отримати свої гроші, бо не має рук.
Соромно було комусь? Шукали рішення? Проявили людяність?
Ні. Процедури важливіші за людину, яка за них воювала.
Поранений вирішив чекати на протез руки. Місяці. Можливо рік.
Без грошей, які держава йому винна.
Ми це так не залишимо.
Держава, банки й бюрократія мають повернутися обличчям до війська. Бо інакше — це зрада, а не просто ідіотизм.
‼️ Прошу про репост.
Тільки публічний резонанс змусить цю систему ворухнутися.
Це фото має облетіти весь світ!
Близько п’яти годин під завалами будинку у Запоріжжі провела дівчина, обіймаючи свого кота. Провела з вірою, що її врятують🙏
Квартира, в якій вона жила, повністю зруйнована. Катерина мала трьох котів і зараз рятувальники намагаються знайти ще двох
Мама мого загиблого друга хотіла замовити товар на @prom_ua
Обрала продавця з Харкова, щоб підтримати залізобетонне місто. Але передумала, коли продавець почав писати їй російською. На що у відповідь отримала ось це.
70-летний украинский фотограф Анатолий Гаргатый провел 100 дней в российском плену за то, что снял на видео вход российской армии в Балаклею в 2022 году. Несмотря на пытки и угрозы, он не согласился сотрудничать с оккупационными "властями".
Головнокомандувач ЗС України генерал Валерій Залужний:
Сьогодні День пам'яті захисників Донецького аеропорту, героїв, які написали важливу сторінку в історії боротьби за нашу Незалежність.
"Украинцы - наш мобилизационный ресурс в будущей войне с НАТО", - российские военкоры.
И ведь они не шутят. Они реально хотят из Украины сделать сплошной ДНР и все мужское население отправить на пушечное мясо.
Но вы продолжайте думать, что вас это не касается.
В Польше грузоперевозщики блокируют переезд через польско-украинские пограничные пункты.
А теперь следите за руками.
Организатор этой акции (на фото) Рафал Меклер – член партии "Конфедерация свободы и независимости" и директор транспортной компании имени себя.
Лидер вышеозначенной партии выступал за признание Крыма российским, да еще и сам был в Крыму в 2015 году.
"Рафал Меклер Транспорт" в начале полномасштабной войны несколько раз проводила акции за снятие санкций с России.
Хмммммм, чьи же тут уши?
Сьогодні моя дочка почула у київській школі собі у спину іронічну фразу від іншої дитини «вона прямо українка». Це на тему того, що вона, як і я колись, єдина дитина в класі, яка розмовляє на перерві українською мовою.
У мене логічне питання - ким себе вважає дитина, яка кинула це в спину моїй дочці?
Савєцкім челавєкам? росіянкою? істотою без національності, яка говорить на общепанятнам?
Ким себе вважають батьки, від яких їхня дитина перебрала оце вєлікарускає кліше «вона прямо українка». Як часто вони вживають цю зверхню фразу щодо україномовних українців, що це так легко повторює дитина у 9 років?
Коли у моі шкільні часи, на початку 2000-х, мене у школі дражнив як мінімум один російськомовний хлопчик «дивіться, яка щира українка», я його просто під час гри в волейбол, била ногами. І досі шкодую, що не посилала рускім матом. Очевидно, треба починати вчити цього свою дочку.
Дякую вам, любі батьки в Києві, які виховують своїх дітей російськомовними і зневажливими до української мови. Які не вчать дітей поважати тих дітей, хто на перерві завжди принципово говорить українською. Моя дочка вихована саме так, і навіть під час булінгу, будучи скромною та переважно мовчазною, не переходить на російську, я нею пишаюся.
Дякую вам, хто не вчить мовної стійкості, а вчить на уроках говорити українською, а на перервах щебетати на общепанятнам та бути зарозумілими російськомовними стервочками і травити дітей через їхню несхожість з ними. Дякую і за те, що сьогодні я згадала, як мріяла дитиною переїхати у Львів та вчитися там у школі, і задумалася про те, щоб переіхати зараз, аби моя дочка не страждала від цього вашого колективного сорому, які не здатні скинути з себе мовне клеймо російської колонії навіть від час геноцидної війни проти вас. Дякую вам, що моя дитина через вашу російськомовність почувається чужою у київських школах.
Але я нікуди не переїду. Краще навчу її бити за такі фрази ногами та посилати матом.
Не просто так воювала за свободу України від росії, і за те, щоб рідний мій Київ був український.