Volyn

[zre @zrebroia]

Stanford acaba de filtrar esta clase gratuita que explica cómo funcionan Claude y ChatGPT desde el interior

La mayoría desperdicia el 90% de su potencial

Stanford te lo enseña en 1 hora y 50 minutos

Guarda esto en favoritos para que no lo pierdas.

[Marco @maarcoofdezz]

Sam Altman, CEO de OpenAI:

"Ya no hace falta escribir prompts."

En 38 minutos explica cómo usar ChatGPT a un nivel que la mayoría ni se imagina.

Es una charla que dio a estudiantes de Stanford. Un amigo me pasó la grabación anoche.

Cuando terminé de verla me di cuenta de que solo le estaba sacando como un 15% de lo que puede hacer.

[Скільки-скільки? @skilkyskilky]

"У вересні був тиждень, коли Україна вперше за 100 років не виплавила жодної тони сталі"

Бо зруйновано чи були пошкоджені всі заводи

[жозефина бонапард @gozefinagold]

Вона лежала зґвалтована, зі зламаною шиєю із зашморгом на шиї, а поруч висів її 3-ний син.😭
Коли його зняли з мотузки він був синій і вже не дихав.
Але сталося диво. І те, що ця дитина сказала через рік, розірве вам серце.
20 червня 2022 р. Херсонщина, окуповане село. ⬇️

[Don Quijote de la IA @IA_Quijote]

Voy a decir algo incómodo...

El 99% de las personas que usan Grok, ChatGPT, Claude o Gemini están usando mal la IA.

Y el error siempre empieza igual: "Explícame... Hazme… Escribe…"

En cuanto das una orden genérica, ya has perdido 👇

[Vicent Soria Durá. @vicentgodella]

❌ Deja de usar estas marcas de ZAPATILLAS deportivas:

· Vans 🇺🇸 (la suela plana destroza tus pies)
· HOKA 🇫🇷 (la espuma no dura nada)
· Converse 🇺🇸 (lona a precio de oro)
· ASICS 🇺🇸 (pagas su fama)
· Fila 🇰🇷 (¿aún las lleva alguien?)

✅ Marcas que MERECE la pena comprar ↓

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він був два роки живим мерцем у полоні й заговорив через 7 годин після вироку лікарів.

Коли він повернувся з полону, мама обійняла його, а він дивився крізь неї порожніми очима, і ніяк не реагував, ні на слова ні на дотики.

Він не плакав. Він не впізнавав. Не міг навіть підняти ложку.

Його душа існувала окремо від тіла - ніби спостерігала за собою крізь товсте скло. Він ба��ив свої руки, що лежали поруч із тарілкою, але не міг змусити їх ворухнутися.

Так починалося повернення Юрія Гульчука - морпіха 36-ї бригади, який провів у російському полоні два з половиною роки.

Після обміну його доправили в реанімацію. Він не говорив, не їв, не реагував ні на що.

Маму впізнав лише на третій день. А розплакався й притулився до неї, як колись у дитинстві, - на четвертий день.

Психіатр сказав, що на відновлення мовлення знадобиться щонайменше рік. Але Юрій заговорив через сім годин. І не просто зв'язно, а мовою освіченого філолога.

Його мама Мілана не чекала, поки хтось знайде сина. Вона шукала його сама — півтора року.

Побачивши фото сина на російському сайті, вона об'єдналася з родичами інших полонених. Вона вираховувала місця за крихтами інформації, як детектив.

Коли один із побратимів, що повернувся, сказав, скільки часу їх везли в автобусі, Мілана взяла циркуль, наклала його на карту й обчислила радіус. Так вона знайшла колонію в Мордовії.

Вона влаштовувала пікети під Верховною Радою. Стояла по 6-7 годин у спекотне літо, двічі падала від теплових ударів - і знову поверталася.

Рідні казали їй: "Ти женешся за привидами, у тебе ще троє дітей". А вона продовжувала.

І домоглася свого.

Коли Юрій зміг говорити, він зізнався: найважчим у полоні було дивитися, як побратими втрачають людську подобу.

Його тримали материнські настанови з дитинства: не красти, не доносити, не чинити підлості.

Тепер він вдома та пла��ує знову вивчати китайську, мандрувати та жити далі.

І найдивовижніше: він категорично не хоче забувати полон.

А Мілана тепер прокидається з думкою: "Юра вдома".

Їй пропонували роботу в Міністерстві ветеранів - як людині, яка краще за будь-якого чиновника знає, як шукати полонених і повертати їх до життя.

[がりれお @galileo_fun]

友人の子ども(15)から質問

子「サハラ砂漠って何も無いんだから、ソーラーパネルにすればよくない?」
私「それ検討した人いるよ」

子「マジで？どうなったの？」
私「世界のエネルギー需要の18倍を発電できる計算になった。でも、同時に恐ろしいことも分かったんだ」

子「なに？」
私「それはね…

[Volyn @Volyn14]

@waitmaya 32

[MACHIAVELLIST @PulseOfUkraine]

Після розмови з моїм другом із Польщі я, здається, зрозумів, чому з польською стороною так важко говорити нормально.

І чому частина з них не сприймає факти як щось реальне, постійно викручуючи історію так, як їм зручно, а не так, як воно було. Він мені пояснив.

Давайте відразу: не з поляками як народом, бо це було би тупе узагальнення. Не робіть так.

А саме з окремими поляками, частиною політичного середовища і державною машиною памʼяті, яку роками будували праві кола, PiS, Інститут національної памʼяті і весь цей політичний обвіс навколо «доброго імені Польщі».

У 2018 році Польща внесла поправки до закону про Інститут національної пам’яті. Центральною стала стаття 55a. Вона передбачала кримінальну відповідальність за те, якщо хтось публічно і “всупереч фактам” (вгадайте яким) приписує Польському народові або Польській державі відповідальність чи співвідповідальність за нацистські злочини, вчинені Третім Рейхом. Покарання — штраф або до трьох років позбавлення волі.

Формально закон містив виняток для науки й мистецтва, але через нечіткі формулювання створював тиск, самоцензуру т�� політичного використання проти незручної історичної дискусії.

Польська влада написала норму так широко, що вона могла зачіпати не тільки брехливе приписування Польщі відповідальності за німецьку систему знищення, а й дискусії про участь окремих поляків, локальних структур, поліції, донощиків, шантажистів, сусідів або антисемітських середовищ у злочинах.

Ще один важливий момент — стаття 55b. Вона робила дію цієї кримінальної норми екстериторіальною.

І тут треба бути точним. Польща з 1939 не мала колабораціоністського уряду на кшталт режиму Віші у Франції. Польський уряд був у вигнанні, а польська держава як формальний субʼєкт не була союзником Третього Рейху. Тільки поодинока співпраця АК.

Але це не означає, що польська історія автоматично стає стерильною. Та в реальному політичн��му житті такі закони працюють не тільки через вироки.

Вони працюють через атмосферу. Ну як на росії, формально теж не все так страшно, але людей саджають буквально за вираження своєї думки публічно.

Закон створював ризик, що будь-яке ширше узагальнення про польську співучасть можуть трактувати як атаку на польську націю або польську державу.

Почалась критика історики, правозахисників й академічного середовища. Бо межа між «описом участі окремих поляків» і «плямуванням польської нації» в такій конструкції стає не юридичною, а політичною.

А політичну межу завжди рухають туди, куди треба владі та як вигідно в моменті. Зараз ми це наочно бачимо.

Тобто спроба була захистити не стільки історичну правду, скільки державний міф про польську невинність. Де є польське мучеництво, польський героїзм і Польща як вічна жертва чужих імперій. А все, що псує цю картинку, має бути максимально витіснене в категорію «окремих випадків».

Власне, це дуже схоже на те, що росіяни роблять у своїх законах, коли намагаються криміналізувати незручну історію і захистити державний міф від фактів. Масштаби різні, політичні системи різні, ��ле сама логіка впізнавана.

Саме після міжнародного скандалу, реакції Ізраїлю, США, істориків, академічного середовища і правозахисників кримінальну статтю 55а скасували. Формально кримінальну відповідальність прибрали. Але сама логіка так нікуди не поділася, залишилася цивільно-правова логіка “захисту репутації Польської держави і Польського народу”. У самих поправках 2018 року були також статті 53o–53p, які дозволяли подавати цивільні позови для захисту репутації Польщі, зокрема з боку державного Інституту національної пам’яті.

Замість криміналь��ої справи залишився цивільно-правовий механізм захисту «доброго імені Польщі». Тобто тебе вже не обовʼязково могли посадити в тюрму, але могли затягати по судах за висновки, які не вкладалися в правильний державний наратив. І такі випадки були почитайте про справу Енгелькінг і Грабовського.

Якщо коротко то все, що не влазить у міф невинності це все "окремі якісь поляки"

А коли мова про польські жертви — тоді вже це вся нація, вся історична памʼять, вся держава, весь історичний біль і бажано ще політичні вимоги до сусідів.

Дуже зручна схема, чи не так? Вина завжди індивідуальна. Страждання завжди національне.

Звісно, в цю саму конструкцію впихнули окремим блоком і українське питання. Без цього теж нікуди.

У законі зʼявилися формулювання про «злочини українських націоналістів» які нібито ціле направлено діяли проти польського народу і польського населення, всі співпрацювали з нацистами тощо. Привіт-привіт, тут десь росіяни передають полякам окремий методичний посібник.

Але Конституційний трибунал Польщі у 2019 році визнав частину таких формулювань неконституційними через їхню нечіткість. Бо «українські націоналісти» і «Східна Малопольща» — це не юридичні категорії. Дякую дебілам які цей закон писали.

Ось чому сьогодні так важко говорити з ними з позиції фактів. Коли ти кажеш, що ваші предки теж не були супербілими і світлими, що вони теж брали участь у насильстві, етнічному тиску, переслідуваннях і боротьбі за свою державу не завжди красивими методами, частина польського середовища йде в повну істерію.

- Українців у міжвоєнній Польщі тиснули — але це пояснюють «державною політикою».

- Пацифікацію українців та знищення всього українського — як «наведення порядку».

- Колонізацію, асиміляцію, обмеження українського життя — як щось майже цивілізаційне.

- Злочини польських формувань проти українців — як «акції відплати чи превентивно діяли».

- Операцію «Вісла» — як вимушений безпековий захід, хоча це була примусова депортація та етнічна чистка українського населення з їх земель.

Так само треба сказати й інше.

Так, Волинь була масовим злочином проти польського цивільного населення, і українська сторона не має права це замовчувати чи виправдовувати.

Але визнання українських злочинів не означає, що ��ольща отримує право стерти міжвоєнну пацифікацію, колонізацію, насильство проти українців, примусові переселення, акції польських формувань і власну політику асиміляції. Перші зафіксовані масові вбивства українців відбулись в 1939 році, проєкт «Жертви польсько-українського протистояння 1939–1947 рр.» знайшли 880 випадків смертей тільки за вересень, включно з жінками та дітьми яких вбили поляки. В 1941-1942 велась активна ліквідація Українських допоміжних комітетів, інтелігенції, вчителів та священиків, тільки за те що вони відбудовували українство на цих зем��ях, бо загрожує відновленню Польщі.

У дослідженні Christoph Mick про Львів 1939–1944 вказано, що польське підпілля ще наприкінці 1941 року фіксувало настрої, де “середній поляк” підтримував депортацію всіх українців за Збруч, а в липні 1942 року львівський штаб АК рекомендував депортувати 1–1,5 млн українців до СРСР, решту розселити в ��нших частинах Польщі, а на східних територіях Польщі залишити не більше 10% національних меншин. Там же згадується подібний рапорт “Alfa” щодо проблеми меншин, датований весною 1942 року.

Бачте як за формованою польською зручною рамкою у 1943 році українці просто чомусь зірвалися і почали масово вбивати поляків. Без попередньої історії. Без міжвоєнного контексту. Без польської державної політики. Без насильства з обох боків. Без усього того, що ламає красиву картинку про одну невинну сторону і одну сторону абсолютного зла.

Польська держава неодноразово ��амагалася юридично закріпити зручну версію історії, де Польща передусім тільки жертва. Такий собі «Христос народів», як це люблять у польській політичній традиції. Де поляки передусім герої, мученики і носії правильної памʼяті. А співучасть, колаборація, погроми, злочини проти іншого населення, зокрема українців, — це якісь окремі випадки, локальні перегини або «акції відплати».

А от провина української сторони — це вже, за їхньою ��огікою, системна історична і політична історія. Бажано така, щоб її можна було носити як політичний шантаж десятиліттями.

І це було закладено ще до 2018 року. Нагадаю, задовго до нинішньої хвилі загострень, заяв, блокувань і політичних ігор навколо України.

Саме в 2018 фактично зламалася співпраця між польським Інститутом національної памʼяті та Українським інститутом національної памʼяті. Саме через цей закон і через спробу зробити так, щоб про складні сторінки історії можна було говорити тільки в межах польської політичної рамки.

Тому коли нам розп��відають, що українці мають чесно дивитися на минуле і визнавати свої помилки, моя відповідь проста: чудово, давайте.

Давайте говорити в правовому полі. Не у вашому політичному, а в міжнародному. Давайте говорити академічно. Давайте піднімати архіви, документи, свідчення, дослідження. Давайте заберемо політиків від цієї теми і залишимо її історикам.

Але мені щось підказує, що на це польська сторона не піде.

Тому що:

Українці мають каятися.
Поляки мають берегти добре імʼя.
Українська провина — системна.
Польська провина — окрема, випадкова і бажано без узагальнень.

Ось вам буквально один приклад, чому частина польського суспільства так погано сприймає факти. Бо їм роками пояснювали, що факт — це не те, що було. Факт — це те, що не шкодить доброму імені Польщі.

[MACHIAVELLIST @PulseOfUkraine]

Почитав дуже показову реакцію польського суспільства на рахунок історика Нормана Девіса, який дав інтерв'ю польському виданню.

Британський історик, професор Оксфордського університету Норман Девіс по-суті не сказав нічого проривного.

Він не заперечив Волинь, не відбілював УПА і не почав розповідати полякам, що все це вигадка пропаганди. Навпаки, він говорить про злочини.

Але робить одну страшну для польської історичної політики річ — вимагає точності. А з точністю, як ми знаємо, у них починаються проблеми.

Девіс сказав просту річ: не можна брати Волинь, приклеювати її до всієї УПА, далі до всієї української історії, потім до сучасної України, а в кінці — до українських військових, які сьогодні воюють проти росії. Бо це чисто політика, а не історія.

І додав, що поляки мають бути обережнішими з тим, що говорять про Україну та її історію.

Він не каже, що УПА була святою організацією. Він каже, що УПА загалом не була кримінальною організацією, бо для українців з��ачна частина її історії пов’язана не з Волинню, а з боротьбою проти окупантів, насамперед проти СРСР, який вчиняв геноцид та терор. І саме тому рішення назвати підрозділ на честь героїв УПА не є автоматичним прославленням трагедії.

І от тут у польської правої пам’яті починається коротке замикання.

Бо зручна схема має виглядати так:
1. Польське підпілля — чисте, українське підпілля — злочинне.
2. Армія Крайова — тільки герої, УПА — тільки злочинці.
3. Польща — тільки жертва, українці — тільки боржники по історичній моралі.

А Девіс говорить: ні, дру��і, так не працює. Якщо говорите про Волинь — говоріть і про польські вбивства українців. Якщо говорите про УПА — говоріть і про Армію Крайову. Якщо говорите про український націоналізм — говоріть і про міжвоєнну Польщу, де українці не мали рівних прав, пережили жорстоку пацифікацію 1930-х і цілком могли вважати себе однією з найбільш скривджених меншин у тій державі.

А ще говоріть про операцію «Вісла», де вже після війни польська держава виселила близько 140 тисяч українців і лемків з їхніх земель. Бо історія не працює так.

Цікаве в цій історії навіть не це.

Норман Девіс — це не якийсь український твіттерський «бандерівець», якого полякам легко записати в агенти Києва. Це один із головних західних істориків, які десятиліттями пояснювали англомовному світу, що Польща — це не просто додаток до росії, Німеччини чи Австрії. Що польська історія — окрема велика історична цивілізація Центрально-Східної Європи.

Його книга God’s Playground фактично стала однією з головних книжок, через які Захід почав дивитися на Польщу серйозніше. Якого свого часу критикували за надто необ’єктивну подачу польської історії.

Тобто поки Девіс допомагав полякам витягувати їхню історію з периферії західної історіографії — він був великий історик. Поки писав про польську жертвенність і польське місце в Європі — все було нормально. А щойно цей самий Девіс сказав, що польська пам’ять теж має темні сторінки, що УПА не зводиться д�� Волині, а українців не можна перетворювати на колективний історичний вирок — все, почалась істерика. А Девіс, до речі, має Орден Білого Орла за його роль у дослідженні та популяризації польської історії, польське громадянство, Орден Відродження Польщі, Хрест Великий Ордену Заслуги Республіки Польща, медаль Gloria Artis, а також звання почесного громадянина Варшави з 2005 року.

Класика жанру.

Проблема в тому, що частина польської політики вже давно не займається історією. Вона займається виробництвом моральної переваги. Інститут національної пам’яті, Навр��цький і вся ця права історична машина дуже хочуть, щоб польська історія була не складною, а зручною. Без імперського шовінізму, без пацифікацій, без насильства проти українців, без операції «Вісла», без власних злочинів до, під час і після Другої світової.

Бо якщо це все визнати, тоді доведеться говорити не мовою вимог, а мовою історика. А це вже неприємно.

І Девіс якраз про це. Не про те, що ��країнці невинні. Не про те, що поляки винні у всьому. А про те, що історія складніша за польську пропаганду «Христоса народів», де є тільки святі і правильна державна пам’ять.

Отака іронія. Людина, яка багато років була одним із найсильніших популяризаторів польської історії на Заході, раптом стала для частини поляків проблемою рівно в той момент, коли нагадала їм про їхню історію.

І отак вони самі себе заганяють у кут далі. Спочатку побудували політику пам’яті на власній святості, а тепер щиро дивуються, чому будь-яка спроба говорити про повну картину звучить для них як напад.

Попри всі намагання журналістки спровокувати Девіса, найбільше сподобались його слова: «Ця афера/історія дорого коштуватиме Польщі в майбутньому».

[Volyn @Volyn14]

@graf_atos @Volna0707 Золото та срібло - головні метали геральдики. Золотий лев на синьому тлі - колір лева тут головний, синій як допоміжний.
Тоді жовтий вище синього. Можемо уявити синього лева на золотому тлі, але лев - жовтий , а не синій у природі.

[Volyn @Volyn14]

@Volna0707 @graf_atos Жовтий зверху - це Божа благодать ( сяйво), яка спускається і освітлює землю ( синій колір). Головний колір - золотий ( сяйво) повинен бути зверху за правилами геральдики.

[MACHIAVELLIST @PulseOfUkraine]

Запам'ятай, українцю.

Якщо твоя історія незручна сусідам — її треба переписати, почистити, вибачитись і бажано скласти так, щоб ніхто не відчував дискомфорту, але якщо чиясь історія незручна тобі — ти просто маєш подорослішати і прийняти складність світу того часу!

Якщо твої предки піднімали повстання проти держав чи окупаційної адміністрації — це бунт, терор чи злочин, але якщо чиїсь предки робили те саме — це героїчне повстання проти гноблення.

Якщо твої предки брали до рук зброю — це радикалізм, екстремізм і темна пляма на все життя, але якщо чиїсь предки брали зброю — це боротьба за свободу, честь і право на власну державу та виживання.

Якщо твої предки шукали союзників серед ворогів ворога — це колабораціонізм і вічна пляма, але якщо чиїсь робили те саме — це дипломатія, складна геополітика заради держави.

Якщо твоїх предків масово вбивали, виселяли, пацифікували, забороняли їм мову, церкву, політичне представництво і право називати себе собою — це історичний контекст, де все складно і не так все однозначно, але якщо твої робили у відповідь — це геноцид та злочин.

Якщо твої предки діяли жорстоко у відповідь на десятиліття приниження, заборон і насильства — контекст не враховується, є тільки вирок, але якщо чиїсь діяли жорстоко першими — треба обережно розбирати причини, страхи, обставини і «дух епохи».

Якщо твої пам’ятники, назви вулиць і герої не подобаються сусідам — їх треба демонтувати, перейменувати і пройти курс історичної стерильності, але якщо чиїсь пам’ятники й герої не подобаються тобі — це їхня внутрішня справа і частина національної спадщини. Навіть якщо вони робили злочини проти інших.

Герої можуть бути суперечливими, складними, з рішеннями, які призводили до трагічних наслідків, а твої — ні!

Якщо ти просиш назвати злочин злочином — ти розпалюєш історичну ворожнечу, але якщо хтось вимагають того самого — вони просто борються за історичну справедливість.

Якщо твої історики пишуть про злочини сусідів — це пропаганда, ревізіонізм і спроба посварити народи, але якщо чиїсь історики пишуть про твоїх — це академічна свобода, чесна наука і мужність говорити правду, навіть без фактів.

Я��що ти хочеш говорити про взаємну відповідальність — ти маєш вислухати лекцію про твою провину, але якщо ти нагадуєш про чиюсь відповідальність — тобі не можна ставити все на один рівень, бо це не так важливо.

Якщо твій народ пам’ятає своїх убитих, виселених і знищених — це культ жертви, але якщо інші пам’ятають своїх — це національна гідність і священний обов’язок перед предками.

Якщо твоя держава молода і болісно збирає власну історію докупи, як�� століттями знищували — ти маєш спершу вислухати вимоги моральної стерильності, але якщо чиясь історія будувалась через війни, асиміляцію, пацифікації, депортації й придушення інших — це просто нормальний шлях історії того часу.

Помилки в історії твоєї держави — це доказ твоєї історичної неповноцінності. Помилки інших держав — це важка епоха, важкі рішення і «не суди минуле з позиції сьогодення».

[Volyn @Volyn14]

@onlyskypace 48

[Добрий Ден @dobriy_de]

1.@GorReborn Як обіцяв. Невеликий тред про мости на шляху з Криму.
Чонгарській міст. Точні іх два. Навкруги солоний Сиваш та болота. Не підірваний

[Volyn @Volyn14]

@Physics_Lirics @math_ccat Не існує такої науки як інженерія. Це творча діяльність людини , спрямована на створення чогось нового, щоб полегшити життя людини на планеті. Інженерія використовує різні науки: математику, фізику, хімію, географію, біологію...
Всі наші нові девайси не існували б без математики

[Volyn @Volyn14]

@daskams @math_ccat Гарно сказано, бо справді "Золотий переріз" лежить в основі гармонії Всесвіту і всього, що в ньому існує. Без математики ніяк.

[Volyn @Volyn14]

@Veznan839 @math_ccat Тоді попрощаємося з архітектурою, будівництвом, машинобудуванням...
Великий секрет в тому, що немає ні, ліриків, ні фізиків окремо. Філолог і бухгалтер - обидвоє відносяться до системи Людина-Знак. Для одного літера, для іншого - цифра є знаком. А Золотий переріз - база Всесвіту.

[𝕄атемати𝕂іт @math_ccat]

Немає більш токсичної та конченої спільноти, як прихильники хейту математики. Прикол в тому, що математик за власним бажанням спокійно може стати істориком, філософом тощо. А от історик або філософ хєр стане математиком. А знаєте, чому? Бо математика — це єдина наука, де дійсно потрібно ДУМАТИ!