Integrated ChatGPT 6 Astra into World of Warcraft Classic
Went to Codex and said "make me a Herdr plugin for WoW. Make it so I can see all my agents and I get notified when they're done
3 minutes later I can now message all my agents in WoW
This is what's beautiful about AI. It allows you to do more of what you love. More of what brings you joy. While still being significantly more productive than you've ever been
Wake up. AI starts building you value autonomously. Do literally whatever you want with your day.
This is the future
Now will I ever get attention from females again now that I announced World of Warcraft brings me joy? No.
Is it still worth it? Yes.
Pokój na Ukrainie zbliża się wielkimi krokami! @realDonaldTrump ogłosił rychłe zakończenie negocjacji pokojowych USA-Ukraina-Rosja
Na Polaków zawsze można liczyć jak trzeba pomóc innym, więc już czas szykować się na pomoc w powrotach do domu przydługo goszczących
#UkraińcyDoDomu
"I very much hope we'll get the two decades that horses did. But looking at how fast Claude is automating my job, I think we're getting a lot less." https://t.co/Y95b9uwuM7
1: Let’s talk about Steve Witkoff, because I think the narrative of him being a “useful idiot” is a dangerous trap to walk in.
It’s darker than that.
Witkoff has spent three decades swimming in russian money, russian mob circles, and russian real-estate pipeline.
A thread 🧵
Я хочу розповісти історію, яка не має нічого спільного з сьогоднішнім днем, а всі збіги — виключно випадкові. Це історія про те, як США одного разу допомогли своїм "союзникам досягти миру".
Генрі Кісінджер увійшов в історію як нобелівський лауреат миру. Насправді ж він став людиною, яка спочатку змусила Південний В’єтнам погодитися на капітуляційний "мир", а потім послідовно підрізав йому крила, прикриваючись словом "корупція". Кінець був закономірний: країну, яку Америка обіцяла захищати "до кінця", просто віддали на розтерзання, а фінальним акордом став панічний виліт вертольотів з даху посольства в Сайгоні.
Спочатку був торг. Вашингтон був виснажений протестами та політичною кризою. За завданням президента США Ніксона перед Кісінджером поставили ціль здобути "мир з честю" — формула, яка гарно звучить у газетах і доповідях, але в реальності означає: вивести американські війська, віддати південного союзника на повільне удушення й зробити вигляд, що все це "сам в’єтнамський народ обрав своє майбутнє". Південнов’єтнамське керівництво пручалося: воно розуміло, що Паризькі угоди 1973 року — це не мир, а відкладена смерть. Але на нього тиснули. Кісінджер вів прямі таємні перемовини з Ханоєм, ставив союзника перед фактом і змушував "бути конструктивним", бо у Вашингтоні треба було показати результат.
Далі США пообіцяли свою підтримку: якщо Північ порушить угоду й знову піде в наступ, Америка повернеться, допоможе, не дасть зламати союзника. Потім, коли Північ саме це й робить, раптом виявляється, що "є проблеми". У Конгресі говорять про "корупцію", "неефективність", "відсутність реформ" у Сайгоні. Ті самі люди, які роками закривали очі на всі зловживання, раптом відкривають їх дуже широко — коли це зручно для виходу з війни.
Фінансова й військова допомога починає скорочуватися "з принципових міркувань". Амуніція приходить із запізненням або не приходить зовсім, авіапаливо урізають, резервні частини не допомагають у боях, гарантії безпеки розчиняються у фразах про "втому суспільства" й "неможливість втручатися у внутрішній конфлікт". Кісінджер, який ще вчора тиснув руку сайгонським лідерам і розповідав про "спільну боротьбу проти комунізму", дуже швидко переключається на нові геополітичні комбінації — відкриття Китаю, розрядку з СРСР. В’єтнам стає звичайною змінною в цій грі.
Коли Північний В’єтнам переходить у вирішальний наступ 1975 року, Південь фактично вже задушений. Обіцянки про "повернемося, не дамо впасти" виявляються пустими. Американські військові, які мали "стояти поруч до кінця", отримують наказ евакуюватися. Світ облітають кадри: вертольоти на даху посольства США, люди, які чіпляються за трапи, відчаєні союзники, що благально дивляться на кораблі у затоці — і холодна, дуже прагматична тиша Вашингтона.
Так закінчується історія "захисту" Південного В’єтнаму. Кісінджер отримує Нобеля і місце в підручниках як "архітектор миру". Південний В’єтнам отримує концтабори, репресії, еміграційні човни й сотні тисяч загиблих. Корупція, на яку так зручно було посилатися, виявилася лише ширмою. Реальною причиною було інше: стратегічне рішення здати союзника, коли він перестав бути корисним, і оформити це як "мирний процес".