Boom

-В мене загинув друг. І якось ніяково стоїш, очима пиляючи підлогу. Друг. Взагалі, важке слово для мене. Для усвідомлення скільки в це слово можу вкладати. Щоразу, щось згадується. Додається. І виходить що друг і далі слів, як в собаки титулів на виставці. Ми друзі? Побратими? Родина? Не можу вмістити в одне слово все що відчуваю до людини. Коли я проговорюю: -Знаєш, а я завдячую своєму другу життям… На губах різко зʼявляється суха кірка, яку йдучи за моїм другом в темряві, я зриваю. Зубами звісно. Бо сушить як пшеницю в серпні. Він прийшов вивести нас з позицій, ризикуючи своїм життям. І я йду за ним, гризу ту нещасну губу і думаю: оце ти друг попиздив сюди, шоб цією хуйнею займатись і нас виводити. Робити нєхуй шо. -В мене загинув друг. Я стою на Майдані, з цигаркою. Присідаю, дивлюсь на фото яке зробила швидкоруч щоб поставити біля прапорця. Видихаю дим, на вулиці мжечка. Підходить чоловік, років 50, присідає поруч. І питає: -Ваш близький? -Близький друг. І тільки зрадницькі сльози починають текти. Бо перед тим як зʼявилось це фото, ви стояли на кухні в Дружківці, на хаті екіпажів і чистили зуби ірігаторами. Я ще завжди сміялася з цієї «спільної» звички. -Він так багато розповідав про вас, казав що ви кращі друзі, родина рвп. Дурацька продавчиня не обрізала на розах шипи, і якщо до цього всю процесію я трималась на божому слові і болю в пальцях від шипів, то після цього питання захотілось теж в яму в землі і щоб засипали. Ну а хулі. Бо ну, він чекав три дні бо хотів щоб той дурацький уламок дістала я. І потім по дурному складав руки і вхилявся як будісти роблять. Завжди так робив, особливо коли косячив безбожно. Перед його могилою я відпущу руку побратима, покладу білі рози, складу ті дурнуваті сині від холоду руки, вхилюсь і крізь сльози скажу те дурацьке намасте. Тепер, знаєш, той хто це читає. Дуже страшно називати когось другом. Бо є таке єбейше кладовище в голові, друзів, блять. А ти один як єблан, живий. А без цих людей всіх, якось не те життя. Ані жартів тобі, ані цигарки скуреної вночі на позиціях, ані обіймів і тупих побутових сварок. Кожного разу стоячи десь біля памʼятника, або могили кажу вголос: -Ти заєбал, обʼєктивно. Вставай, тут без тебе знову всьо уронілі. А потім, як дура стою і реву. Бо блять мене без вас постійно роняє. Бо я не хочу з кладовищем, я хочу з вами. Хоч одну цигарку, хоч одну каву, хоч одне щось. Слово з чотирьох літер. А сенсу не вистачить на всі книжки в світі. Друже, повернись і викури зі мною ще разок. Будь-ласка. Друг. Чотири літери, а ти друже, дочитавши цей пост вже міг згадати десятки імен. Тупих жартів. Випадків. Слово таке. Найважче в світі.

292