Найпаскудніша осінь. Зламала абсолютно все. Все йде не так і не туди. Найгірша осінь пустила кров замість милування покірно падаючим різнокольоровим листям. Сказала жити, не надіючись. Але не навчила як. Заєбісь.
Так бля я хочу понити. Мені самій від с��бе бридко. Відчуття, ніби я зробила дуже велику помилку, відчуваю себе сукою. Кожен день починається із почуття власної провини. Фак. Коли я повернула не туди і нахера взагалі далі щось продовжувати. Ідіотка.
Вперше за усі ці роки згадала про Аню. Все згадала. Ніби в крижану воду скинули і перед смертю все життя перед очима проноситься. Так ось так і з нею - смерть і спогади йдуть пліч-о-пліч. Вона так і залишилась війною і руйнуванням.
Але… сьогодні вночі я за нею буду сумувати.
Ми закохуємось у вигаданий нами образ, надуманий. Можна сказати, фантастичний. Давно визнана правда. Але ти досі не можеш вивчити цей урок, наст��паючи на ті ж граблі вже вкотре.