🚨Update: the driver drove the damaged bus with 4 bodies and 5 injured to the hospital.
An eyewitness: “I saw a bus passing by with dead people in the seats, heads hanging, blood all over. Like a horror film.”
📷 Police
russian barbarians have kept a Ukrainian man with autism in captivity for over three years.
Leonid Popov is 25 years old.
The russians abducted him in Melitopol on May 24, 2023.
They starved him and beat him so badly that he feared they would kill him. When he was finally taken to a hospital, he was severely emaciated and needed an IV.
Nine days later, they took him away again.
Then came the “spying” charges.
In February 2025, a russian occupation court declared Leonid unfit to stand trial and ordered him into a psychiatric hospital.
He remains there today.
His mother says autism is not a disease to be “cured.”
Yet russia is using punitive psychiatry to keep her son imprisoned with no clear end.
Leonid is not a spy.
He is a Ukrainian civilian with autism who was abducted, tortured and imprisoned by russia.
russian occupation is not peace.
Leonid must come home.
#FreeUkrainianPOWs
Рівно 3 роки я о третій ночі виїхав з Миколаєва до Києва, а після обіду вже сидів у кав'ярні, і думав про співбесіду, яка щойно закінчилася.
В папці були документи, а в голові думки про те, що мене затвердили кандидатом у топовий підрозділ, про шлях який я пройшов щоб дійти до цього, про подальші плани.
Моя кар'єра розвивалася, я був на піку форми, ми тільки вийшли з бойових після контрнаступу і попереду були 4 місяці відновлення, у той же день ввечері я познайомився з дівчиною, яка стала моєю дружиною.
Але моя кар'єра закінчилася, так і не розпочавшись.
Проблема переведень в Силах Оборони добре всім відома. Вона була завжди, просто стояла не так гостро. Навіть в 2014-2018 перевестися між батальйонами бригади було квестом.
Ця проблема зруйнувала і мою потенційно успішну кар'єру.
Армія не зацікавлена у двосторонній вигоді, яка полягає у тому, що ти зростаєш, отримуєш кращі умови, а дежрава отримує фахівця, який зацікавлений роботою та ефективно виконує свою роботу. Мотивація отримати чесним шляхом кращі умови призводить до зростання ефективності роботи людини.
Натомість, армія зацікавлена у односторонній вигоді, де отримує виконану роботу і слухняного солдатика, який не обурюється нічому, нічого не вимагає і готовий до всього 14/7. У якого не має бути потреб, бажань, планів і тд. А якщо таке є, і солдат намагається втілювати це, то існує цілий іститут примусу, який ставить систему у вигідне положення, а солдата у максимального некомфортне.
Простими словами "все одно нікуди не дінешся".
Одні адаптовуються до того що є, другі служать серез суперечок та конфліктів, треті йдуть в СЗЧ, у четвертих пощастило з підрозділом і служба і так збс.
До чого це все? До того, що через зацікавленість держави у зручних, а не ефективних людях, відсутня система заохочень та просування по кар'єрних сходинках.
Через нестачу людей, а також через ще меншу кількість ефективних людей, в СОУ закріпилося "право власності" підрозділів, та окремих командирів на людей. На їх думку, це їх люди, які належать їм, які працюють для них. Відповідно, розпоряджатися цими людьми можуть лише вони, і навіть самі люди не мають права вирішувати, як їм жити.
Хочеш кращу чи вищу посаду? хуй
Хочеш ППД ближче біля дому? хуй
Хочеш іншу спеціальність, яка тобі цікава? хуй
Не влаштовує колектив, робота, командування? потрійний хуй тобі у сраку, залишимо тебе у нас тим паче, щоб ти ще більше був незадоволений.
Ось так, з цінного спеціаліста, після висловлювання про покращення власних умов, ти перетворюєшся у незручного, якого все одно залишать у підрозділі, і ти все одно зробиш роботу, щоб не підставляти побратимів. Бо нікуди ти не дінешся.
І тому підрозділ у виграші, бо ти лишаєшся і хоч якось, але робиш роботу, а ти у програші, бо ти не досягнув свого і ще й погіршив своє поточне становище.
І цей апетит до власності у деяких лише росте. Це виливається у жагу до (ненавиджу вже нахуй це слово) ПОКАЗНИКІВ. Таке враження, що деякі давно забули що йде війна, що треба знищувати ефективніше у відношенні до часу та витрати ресурсів. Але якщо це не вписується ПОКАЗНИКИ, то значить ці показники створять будь якими методами.
Всрати купу дронів на пусті хати, підозрілі предмети, підбиту техніку? це ізі. Не ділитися з суміжниками якимось досвідом, розробками, методами? теж ізі, бо це ж вони наші ПОКАЗНИКИ погіршать і покращать свої. А тоді красива нарізочка для прес служби і бум, підрозділ в шоколаді (ні).
І тому, повертаючись до теми, це жлобство вилилося у те, що тобі не дадуть вирости, стати ефективнішим, почуватися комфортіше і мати кращі умови, якщо це означає викреслення тебе зі штатки поточного підрозділу.
Єдиний варіант зростання у такому випадку, це як модно називати "прийшов зі своєю командою", а по факту це дочекатися поки командиру дадуть підвищення, і він всіх "своїх" підтягне вище за собою, не залежно від того, підходять ці люди для тієї роботи чи ні. І це при умові, якщо ти "свій"
Що ми маємо в кінці? Наверх йдуть за показники і тягнуть за собою зручних і слухняних, а дійсно потрібні люди лишаються в низах і роблять основну частину роботи.
Рішеня про кар'єру людей часто приймаються одноосібно, залежно від особистих стосунків та настрою прямого начальника.
Ніхто з них не скаже "ти крутий інженер, тобі було б краще з твоїми навичками у "підрозділ_нейм", пробуй туди прориватися.". Вони скажуть "ось тобі ще купа роботи яку треба зробити", бо ти добре робиш ту що була до цього. І межі для накидування тобі геморою нема, бо ПОКАЗНИКИ можна необмежено. Але сили і мотивація у людей дуже обмежені. І якщо цю мотивацію не підкріплювати постійно, мотивація зміниться примусом зі значним падінням показників роботи.
Ти частина корабля. Ти можеш покинути його, але через вогонь, воду і мідні труби. Одне твоє бажання покинути команду своєї дирявої шхуни заради служби на лінкорі - це зрада і особиста образа командира підрозділу. А ти записаний у блокнот для підарасів.
Кожна бригада, батальйон, рота - це маленькі королівства зі своїми царьками, які вершать долі людей.
І контроль цього з боку системи відсутній. Бо їй це і не потрібно. Бо і сама система зроблена так, щоб "рішати", а не досягати. Ніде не прописано, що тобі треба зробити щоб дійти до своєї мети, ніякого порядку дій, алгоритму, і головне ніяких гарантій, що за вкладені тобою зусилля ти отримаєш відповідну винагороду. Є примітивна система рапортів, які не гарантують взагалі нічого. Бо є рішення певних осіб в погонах, і приймають вони їх залежно від ставлення до тебе, настрою та стану свідомості.
І можливо, ти б став командиром супер боєздатного корпусу, але ти ним не станеш, бо командир роти образився що ти захотів перевестися від нього.
Навіть наші з вами спроби переведень і тд - це ніщо інше як рішалово, що б це не означало. Бо кожен стукає у ті двері до яких може дотягнутися, щоб домовитися про те що йому краще.
А далі це довга боротьба твоїх спроб щось змінити, і палок в колеса тобі ж.
Тобі усміхаються і кажуть який ти тут цінний, потім дістають телефон і дзвонять кєнтам наверху, щоб ті загубили, затримали чи "порішали" з твоїми документами на переведення. А ти терміново їдеш у відрядження у інший підрозділ. І це все за один день.
От десь отак було і зі мною. Я працював, вкладав усі сили в це, здобув собі шанс піти далі.
Повернувся, підійшов до начальства, пояснив ситуацію, агрументував. Отримав "так" і час від часу питання "ну що там, коли вже прийдуть документи?
А виявилося, що на ділі отримав затягування часу і палки в колеса до моменту, поки моя особова справа не потребувала повного оновлення. Тобто по суті все треба було робити заново.
Тому, цінуйте підрозділи у яких вам комфортно служити.
Командири, думайте не про своє очко, а про те що під вами ходять живі люди, і ваше суб'єктивне рішення може зламати чиєсь життя.
Якщо змога обирати підрозділ - ідіть туди де є свої, але не забувайте про тих хто поруч.
На місцях, на своєму рівні створюйте умови, які будуть мотивувати людей іти ДО вас, і тоді у вас не буде проблемою з тим щоб відпустити того, хто з різних причин хоче піти з підрозділу. Бо якщо від вас ідуть, то це привід задуматися про себе, а не записувати людей у підараси.
Я так і не став бійцем того підрозділу, хоча мав змогу вже от після звільнення із ЗСУ.
Чи шкодую я про це? Ні.
Я шкодую про те, що система не оціює старання людей, а сприймає їх як належне. Що система вимог не має меж. Що система заохочень у сучасній армії опустилася до рівня базових потреб, таких як відпочинок, якийсь зайвий вихідний і тд. Не кажу вже про грошові винагороди чи ще щось. Шкодую про те, що система не дотримується речей, які сама ж ніби гарантує. А коли ти стаєш поперек роботи системи або йдеш проти - вона тебе пережує і переварить.
sad but true.
There are moments when I have no words left for this war. Only rage and paralyzing helplessness.
The baby boy in the rescuer’s arms was three months old. Last night, russia killed him.
In Marhanets, russia struck a residential building as civilians slept inside. Eleven others were injured, including two children. Seven are fighting for their lives in hospital.
Russia struck a passenger train from Odessa to Dnipro with a drone. The driver and assistant driver were killed.
Passengers were evacuated.
For everyone not very well familiar with Ukrainian cities, in EU that would be an equivalent of a terrorist attack on a train from Munich to Frankfurt (population is the same).
Відкрили банку. Комп’ютер під службу, бо мій поточний мак починає ригати від службових задач.
На розіграш поставлю свою копію настолки по «Сталкеру», Veteran Pledge і промо-мініатюру. Це не все.
Посилання:
https://t.co/IrEQaTBRXN
Номер картки Банки:
4874 1000 3091 2714