«жити своє найкраще життя»
кожен день тепер перед сном мучать думки що мені в цьому житті робити
де я взагалі
що відбувається
і чому замість того щоб різко РРРАЗДВАТРИПОГНАЛА міняти, в мене відчуття що я на місці
мені нема чого жалітися
але поки дати раду собі не можу.
бляха, мені це нещасне маленьке кошеня з голови не йде
і ці дві дурепи
в такі моменти відчуваю що є люди, яким би я особисто б руки переламала. і мені не було б шкода.
як так можна
що там в голові
сука
Я щиро вірю, попри всі свої загони, що я розберуся. Можливо,не так швидко як хотілося б(бо я хочу все і одразу),але розберуся. Дуже хочу сама собою пишатися. Визнавати. Бачити. І бути нарешті собі опорою,а не палками в своїх же колесах. І відповідно, ще більшою опорою для своїх.
Мда
Неприємно усвідомлювати що зазвичай найбільшою проблемою в моєму житті є я сама, а саме: власна голова і думки, які безбожно знущаються.
Неприємно визнавати, що не прийде Хтось і вирішить це.
Сама з цим зараз варюся.
Ото самій з цієї засади вилізти і треба.
Я дуже хочу подорослішати, в найкращому сенсі цього слова.
«Я хочу йти з тобою плече в плече».
Хочу навчитися давати собі з собою раду.
Хочу навчитися визнавати свої досягнення.
Хочу розібратися і не барахтатися в неробочих схемах, що напрацювала роками і вперто продовжую тягти.
Сьогодні переді мною тотально і глобально вибачились вдруге.
За моє розбите серце.
Відчуття дивні. Ніби мені вже це не треба.
Я, багатослівна, все, що змогла сказати: «І тобі дякую за такий досвід».
Хотілося додати: «Так Йобнуло, що Дійшло і більше такого не буде. Ніколи».
Соціальні мережі дуже погано впливають на мою мотивацію в професійній діяльності.
У всіх концерти, релізи, і тільки я сиджу оце колупаюся.
Хочеться все кинути і піти працювати десь в офіс під дихання кондиціонера.
Хоч в інтернет не заходь.
*Новини, ні, в це коло ви не входите.