— Тоді чому ж ти їдеш?
— Чому я їду?
Я їду здебільшого тому,
що вже страшенно втомився
прокидатись вранці розлюченим
і так само розлюченим
лягати спати ввечері.
У тому, щоб жити,
немає ніякого щастя.
Жити: нести світом своє болюче 'я'.
А ось бути — це щастя.
Бути: перетворитися на водограй,
на кам'яний басейн,
у який спадає Всесвіт,
наче теплий дощ.
Злість найпростіша.
Я, як і багато хто, знаю,
що можу стати чимось більшим.
Але поки, сил у мене вистачає
тільки на те, аби бути тим,
хто я зараз.
Все.
Я знаю, що любов справді існує
хоча б тому, що бачила
як хлопець в метро
старанно й ніжно
витирає серветками сльози дівчині,
намагаючись її заспокоїти.