THIS GUY BUILT AN ENTIRE WIKIPEDIA THAT IS 100% AI HALLUCINATIONS AND IT'S OPEN SOURCE ON GITHUB
it's called Halupedia.
nothing on the site existed before you clicked. every article was generated the second you arrived.
the site has one rule: the universe only exists when you visit it.
it looks exactly like wikipedia. same fonts. same layout. same scholarly citations. same "stumble" button for random articles.
the only difference is none of it is real.
here are some actual articles currently in the encyclopedia:
> the great pigeon census of 1887
> the ministry of slightly wrong maps
> chaldic arithmetic — a branch of mathematics where subtraction is forbidden
> armund the river mapper — a cartographer who mapped 14,000 leagues of river without leaving his chair
> the society for the prevention of unnecessary tuesdays
every article page also tells you how many people are reading it right now. it says: "you alone are consulting this folio at present."
the creator's own tagline for the site is the most unhinged sentence i've read this year:
"an encyclopedia of a universe that does not exist until you visit it"
the entire backend is a single open source repo called vibeserver. one guy. one description on github: "a little webserver making things up just in time."
we built the largest knowledge base in human history and the very first thing a guy did with it was make a hallucinated mirror universe and put it on the open web.
the internet is healing.
Trump estimates 1-2 sprints to finish the project but sources tell me there are important cards in the backlog that are being ignored because they’ve been deemed follow up work not critical to the delivery deadline.
there was a joke on ukrainian twitter about how a well-known ukrainian activist goes back in time to kill baby putin, successfully does it, and as he returns to the present, on february 24, 2022 a special military operation is announced by the president of russia alexei navalny
Я працюю в індустрії пошуку роботи і працівників, тому мені цікаво відповісти на неявну рекомендацію Дмитра - "підвищуйте кваліфікацію і буде кращий заробіток/продуктивність". Чи варто вкладатись в підвищення кваліфікації? Що це дасть?
Якщо завтра в україні з'явиться +100 PhD з фізики зі спеціалізацією на літографії чіпів, то вони знайдуть роботу чи поїдуть в ASML в Нідерланди чи TSMC в Тайвань?
В короткостроковій перспективі, нажаль, вони поїдуть працювати туди де є існуючий попит на їх навички - США, Тайвань, Китай, П.Корея, а не чекатимуть на створення попиту на них в Україні.
Ринок праці парує кандидатів і вакансії. Неокласична теорія (Дмитра) - якщо люди підвищують кваліфікацію, то фірми автоматично створюють роботу для її використання. Новіша структуралістська модель вважає, що роботи визначені рівнем технології. Консенсус - ринок праці визначається тріадою "навички, технології і інституції" де технології мають вирішальний вплив. Тобто розвиток навичок без інвестицій в технлогію не створює більше доданої вартості.
Ринок праці - черга кандидатів на найкращі роботи для їх кваліфікації. Якщо одна людина підвищить кваліфікацію, вона знайде кращу роботу. Але не вище рівня технологій. Скажімо фінансовому аналітику з CFA level 2+ в Україні немає роботи (і не було останні 20 років) яка відповідає цій кваліфікації. Але люди з кваліфікацією є. Тому відбувається одне з двох:
1. "Інфляція кваліфікацій" - кандидат покращує свою позицію відносно інших, але не застосовує усі навички в роботі. Так з'являється вимога вищої освіти на вакансію рекрутера чи бухгалтера, де достатньо курсів/коледжу. Кваліфікаціє виконує лише функцію "сигнала", що ви достатньо дисціпліновані і розумні щоб отримати диплом але не робить продуктивнішим.
2. Міграція, наприклад в Китай. Brain Drain
Формально це описує Beveridge Curve (відношення вакансій і безробіття). Вона зміщується вправо. Через невідоповідність навичок і вакансій стає більше бізробітних і більше вакансій аж поки безробітні не погодяться на працю нижче кваліфікації або емігрують.
Що насправді підвищить продуктивність.
Продуктивність = ВВП/робочі години
ВВП = Af(K;L), тобто функція інституцій, капіталу і робочої сили.
В економіках що розвиваються рентабельність інвестицій в капітал (бізнес, виробництво, технології, інфраструктура) вищі на рентабельність інвестицій в робочу силу.
Підвищення кваліфікації покращить індивідуальне становище, але не перейде в якісну зміну суспільного становища.
Охохо ехехехе! OpenAI змерджив до себе мою Eval Model яку я побудував на основі UA-GEC: Grammatical Error Correction and Fluency Corpus for the Ukrainian Language. Тобто наступна версія ChatGPT буде евалюватись на моделі яку зробив я. А ми усі отримаємо більш якісну підтримку української в ChatGPT
нарешті на третій день конференції під час чергової панелі про гібридні атаки росіян на балтійські країни почали з'являтися питання, а де ж наші гібридні атаки у відповідь. трошки налякали панелістів.
Є дуже важлива тема, яку я намагався вирішити на різних рівнях, щоб ситуація була виграшною для всіх: одні могли б сказати — «ось які ми молодці», інші отримали б не просто бажане, а те, на що мають повне конституційне право від народження.
Але, на жаль, сталось не так, як гадалось. Я знову злий, як собака. І саме тому попрошу вас приділити кілька хвилин вашого дорогоцінного часу й уважно прочитати те, що буде написано далі.
Уявіть: ви народилися у 2003 році — в Криму, Донецьку чи Луганську. Ваші батьки — українці, громадянство у вас українське. У 2014 році ваш дім окупували. Вам тоді було лише 12 років, але ви зберегли любов до своєї держави. Попри те, що оточення здебільшого проросійське і попри те, що навіть батьки могли поділяти проросійські настрої, ви народилися в незалежній Україні й зуміли зберегти це відчуття.
У 14 років вам видали російський паспорт — без вибору. Добре, що Україна не визнає цей документ. І ось, коли вам виповнилось 18, ви нарешті здобули право самостійно пересуватись територією окупанта та виїжджати за кордон. Ви це робите, бо вас уже розшукують, наприклад, за надання українським військовим інформації про пересування ворога. І жага до свободи веде вас уперед.
Ви пам’ятаєте статтю 33 Конституції України:
«Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну».
Тому ви звертаєтесь до українського консульства в третій країні. Але там до вас ставляться як до прокаженого. Ваше свідоцтво про народження нікого не цікавить. Родичам на підконтрольній Україні території ніхто не телефонує. Усі говорять про якусь «процедуру ідентифікації», але по факту її не існує. Документів (навіть письмової відмови) ви не отримуєте. У кращому разі кажуть, що ви «не пройшли перевірку». У гіршому — просто перестають брати слухавку.
Ви в розпачі, але не здаєтесь. Грошей майже немає, житло й роботу вам надає правозахисна організація… країни-агресора. Це трагікомічно. Ви не знаєте, як діяти, бо інструкцій немає. Стукаєте в усі двері. Хтось обіцяє допомогти — але все лишається в форматі «спробуємо, а там буде видно».
У якийсь момент на ваш запит просто в звичайній соцмережі відповідає людина, яка має знайомих котрі «мають знати механізм в’їзду». Але механізм цей — «будь-яким чином дістатися до українського кордону». Це майже нереально. Йде вже другий рік ваших спроб повернутися додому.
Ви збираєте останні кошти та летите до Молдови. Там — вибори, і вам відмовляють у перебуванні через російський паспорт (закордонний у вас теж російський). Вас депортують у третю країну. Звідти — нова спроба: летите до Стамбула. Там друзі цієї людини (по-суті, просто чужі вам люди, але такі ж українці) допомагають із житлом, і ви знову звертаєтесь у консульство.
Але процедура та сама: запити у різні служби, частина з яких взагалі не має стосунку до ідентифікації вас як громадянина. Відповідь — «даних немає, повної перевірки провести не можемо, бо території окуповані». І ви знову в глухому куті. Починається третій рік ваших спроб. Ви вже думаєте: якби вступили в російську армію й здалися в полон українським військовим, то, можливо, потрапили б додому швидше.
Людина, яка допомагає вам, оббиває пороги чиновників. Частина байдужа. Частина — без команди й пальцем не поворухне. Частина щиро хоче допомогти, але не має механізмів. У консульстві в Стамбулі все ж більше добросовісності, ніж у попередніх (консульство України в Вірменії в більшості – просто ганебні покидьки) , але й там — «свої моменти». Тим часом у вас лишається місяць легального перебування в Туреччині. Далі — ще 120 днів «очікування» поза її межами. Де, як, за який кошт?
Ви почуваєтесь кинутим і нікому не потрібним.
Було дві історії у «третій країні»: батьки неповнолітніх дітей зверталися до Вас, щоб дізнатися, куди йти і як проходять процедури, бо в них така ж ситуація. Люди чекали, чекали, і зрештою просто здавалися. Вони подавали на громадянство «третьої країни», бо країна, в якій вони народилися — Україна, — не могла їх ідентифікувати. Ви тільки уявіть абсурдність цього.
А людина, яка вам допомагає, пише цей текст — і не розуміє, куди зникла елементарна емпатія чиновників. Здавалося б, це завдання для славнозвісного Міністерства єдності, повернень чи соціальної політики чи яке воно було. Але мабуть і того міністра більше зацікавленості в схемах на житлових комплексах. Тож доводиться робити це самому, не без допомоги декількох небайдужих людей.Хотілося б, щоб все працювало не через публічні скандали. Уявлялося інакше: ми повернули хлопця, написали пост, похвалили МЗС, Мінсоц, міграційну службу — усі молодці, але виявили проблему й сіли її вирішувати. Але ні — вони змушують ненавидіти. І це найгірше. Бо складається враження, що державі повністю байдуже до українців на окупованих територіях. Особливо до тих, хто хоче повернутися на підконтрольну Україні територію.
Подивіться на новини: СБУ та Нацполіція викрили посадовця МЗС, який за гроші «легалізовував» росіян у країнах ЄС, оформлював їм українські паспорти, щоб ті могли вільно пересуватись Європою. Тобто для громадян держави-агресора знаходяться «механізми» і навіть паспорти, а для своїх — дітей та молодих людей з окупованих територій — механізму досі не існує. Це не просто цинізм, це зрада й зневага до тих, хто тримається за віру в державу.
Тепер конкретика. Якщо ви українець, народжений у незалежній Україні, але паспорт отримали в окупованій — досі не існує процедури вашого повернення.
Імовірність, що дані про вас або ваших рідних є в Єдиному демографічному реєстрі, мінімальна ( а це обов’язкова умова отримання листа на повернення). Бо він працює лише з 2012 року. Записи вносились, якщо оформлювали біометричні документи. На окупованих територіях цього не робили.
Але рішення просте. Посадити за один стіл МЗС, Мінсоц, ДМС, Мін’юст. Призначити відповідального. Дати кілька днів дедлайну. Створити відкритий механізм ідентифікації громадян. Це реально й нескладно.
Можна направити представників міграційної служби в кілька консульств. Можна поєднати бази даних Мін’юсту й ДМС. Можна передбачити обов’язкову перевірку СБУ та ДПС. Все це можна й потрібно зробити.
Бо страшно уявляти, скільки дітей і молодих людей зараз не мають змоги повернутися додому лише через байдужість системи.
Іноді я думаю звернутись у МЗС Польщі, аби з їх допомогою провести цього хлопця до українського кордону. Можливо, так і буде. Але хочеться, щоб десятки тисяч тих, хто залишився вірним Україні, отримали не лише шанс, а й повну підтримку та супровід від своєї держави.
Подивимось, що з цього вийде. Дякую за увагу.
“Why could that be me so easily actually?” is the question few investigate. Screaming about discrimination by **insert imaginary concept no one else mentions but that conveniently justifies your outrage** instead of reflecting on what can and should change to reduce violence? Yas
@Miyhnea@PanAmCD Westie europeanism is just peace, love, unity and in east eurofeds dream of Empire that fucks everyone up. In Brussels old timers had hard time absorbing new EE class of beurocrats who were convinced Europeanists who believe Ode to Joy should be sang through cries or enemies.
- гетьмане, треба будувати міцні інституції для збереження державності
- ні, будем козакувати
- але ж гетьмане
- бачив які прикольні качки в Суботові?
- але ж москалі підступають
- брате, жнива, падажжі
оцього мого класного знайомого військового, який мені подобається, армія виєбала неправильно. беспредел, нас необхідні термінові реформи
а отого от хуйового військового, який пише в інтернеті ХУЙНЮ, яка мені не подобається, армія виєбала справедливо. нехуй нить, скиглії.
Таке враження, ніби потрапив на п'янку вчителів у школі, де всі дружно хуєсосять свого колегу, який отримав якусь відзнаку, бо він "вискочка", "нічо не досяг", "хуйовий вчитель" і взагалі "гімно таке, пропрацюй з моє, позаповнюй журнали".
В багатьох інтерв'ю, великі командири розповідають про крутих тилових спеціалістів які працюють над забезпеченням хлопців на бойових. І такі дійсно є, але їх мало, бо мало спеціалістів, навіть з патріотичних міркувань захочуть жити і утримувати свої сім'ї на 20к гз