я поряд; квіти, щоденно особливий місяць та зорі, найсмачніша кава (адже вона приготовлена тобою).
це і є моєю таємною спокусою та пристрастю.
#укртві;
виявляється, що стан самотньої людини досі завдає шкоди моєму життю, адже я вкотре акцентую увагу на чомусь, що могло б стати «подразником» отриманого відчуження.
бути «третьою» на прогулянці із парою — це справді дискомфорт: й, думаю, не лише для мене, а й для них. особливо за умови, якщо одна з них ревнує свою партнерку до мене, через що я немов відчувала те тяжке повітря навкруги.
не знаю, як воно все між собою взаємоповʼязано, але коли в мене настрій жахливий не просто до чортиків, а до скажених чортів, я відчуваю неймовірну тяжкість всередині організму. типу… у мене болить серце, щось «тисне» та …i just wanna disappear. 🧘🏼♀️
бажаю всім жити так, як вони цього хочуть: бути там, де хочуть; навчатися там, де хочуть та що приносить задоволення; їсти те, що хочуть, не задумуючись над тим, скільки зʼїв/зʼїла; комунікувати з тими, з ким хочеться.
у мене взагалі немає бажання, настрою та сил знаходитися тут. впевнена, що наразі рівень моєї життєздатності та “життєрадості” рівний нулеві. скоріше б закінчився цей день, надзвичайно складно все це вивозити.
хочу додому.
я так люблю треки NF. вони як відчуття мізерної надії на спокій або як прохання чи молитва, де розказується про тривоги і переживання, де описується безсенсовість всього навколо, але при тому бажання жити, шоб все таки віднайти цей сенс
справді, я обожнюю дощ, його атмосферу, запах та й гуляти під дощем, але… зараз ненавиджу дощ, тому що під цим поняттям у мене виникає купа проблем — звичайно ж, у вигляді служби.