Подивився вчора "Ти космос". В нас, таки знімають хороше кіно. Купа метафор та алюзій, сама по собі катастрофа у фільмі - то фон, що може бути замінений на що завгодно. Сподобалося.
Хоча історія дуже знайома, в мене такими всі стосунки з жінками були :)
Купив тут собі за знижкою Hogwarts Legacy за 200 грн на стімдек. Красиво. Але.
Після Disco Elysium з його трансцендентно-філософськими кислотними діалогами та Divinity 2 з сарказмом та нігілізмом в діалогах - в Гогвартсі діалоги настільки приторно-солодкі, що аж нудотно.
Всі діляться спогадами.
Для мене початок повномасштабки не був несподіванкою, лягав спати я з чітким розумінням, що на ранок почнеться.
Тоді написав кільком людям щоб готувалися, мало хто послухав.
А ще в мене побачення було 4 роки тому.
Блін, та я ж тобі прямим текстом кажу, що ти не розумієш що я роблю, я не просто підкидаю кульки, я відпрацьовую асинхронний елемент "2 +пусто" в одній руці з тим щоб вийти на стабільні 3 в одній руці.
Але ж ти побігли глянув і все зрозумів і вирішив, і тебе не переконаєш.
Дивлячись на деяких офіцерів виникає думка самому піти на офіцера.
Відпрацьовую новий елемент у жонглюванні, новий офіцер в роті дивиться:
- класно, але двома кульками - це простіше як на мене.
- ти просто не розумієш що я роблю, це складніше ніж здається
- ну мені так здається
Другий день поспіль відчуваю себе обісраним невдахою (не те щоб в інші дні я був переможцем по життю, але 2 дні якось дуже). Зато я зважився і дізнався, що до омріяних 100 кг мені треба набрати ще 4.
Терпіти не можу осі ці офіційно-протокольні вшанування/нагородження.
Мабуть, з дитинства йде. Коли примусово виганяли на всі ті паради, коли тобі 7 років і ти просто хочеш бігати, а натомість хтось монотонно буркотить офіциоз. Після такого дисонансу не дуже віриться усім промовам