Мене насправді дивують корупціонери. У них тупо відсутнє відчуття провини, як це? Я, наприклад, маю нішеве хобі збирання різних цукрових стіків, бо вони зазвичай мають кайфушний дизайн. Але мене бляха совість мучає, коли я беру каву і 2 стіки, адже не вживаю цукру взагалі.
Мені хочеться плакати. Поки я оплачую купу кредитів, які набралася, щоб мати можливість працювати і купувати батькам ліки і всяке необхідне, щоб батьки не замерзли від холоду, якесь чмо за мої ж блять чесно зароблені податки купує собі ОЦЕ
Правда. Плюс я почала замічати, що більшість людей з якими я спілкуюся досить тісно, спілкуються зі мною лише тоді, коли я їм пишу. Дуже шкода, що моя колишня колега, з якою ми були не розлий вода, ходили часто на обіди разом, перестала зі мною спілкуватися після мого звільнення
мені здається коли тобі 20+ друзів вже тупо неможливо знайти і з кимось реально зблизитися.
бо щоб побудувати дружбу треба спілкування, а всі постійно зайняті то роботою то ще чимось і конект зникає, так само як інтерес і бажання спілкуватись бо людина постійно зайнята 🫠
Я буквально писала, шо гьорл, можеш писати мені коли завгодно, жалітися і т.д., бо ми підтримували одна одну довго, але поки я не напишу, то вона і не думає мені писати. Образливо звичайно, але і я не збираюся чіплятися
Їбать, я не розумію що не так. От ніби молода і маю сили на розвиток. Я відповідальна а плані роботи, різностороння і вмію в спілкування. Але от чому я не можу знайти щось краще за продавця в якомусь магазині (
Тупо дизмораль неймовірна.