Супутниця

[Супутниця @inaksh_a]

І це зле, ненаситне та хиже вогнище -
те, що зжерло доль та життів без ліку -
згасне. Здохне. Колись. А поки що -
землю - тримають люди. Небо - тримають МіГи.

Василь Мулік

[Супутниця @inaksh_a]

І коли все скінчиться й почнуть заростати шрами,
і буде все знов - передбачувано та усталено,
ми раптом побачимо, як постаріли наші мами,
і раптом відчуємо, як ми самі постаріли.

[Супутниця @inaksh_a]

І тиша настане. Сторожко змовкнуть гармати.
І не буде салютів, парадів, свята.
Ми лиш будем своїх обіймати. І плакати.
Обіймати і плакати. Плакати і обіймати.

[Супутниця @inaksh_a]

Бої безперервні, південні степи ароматні.
Укотре надходить обстріляна, зморена ніч.
Заснула у спальнику, у бліндажі, з автоматом.
У слові "ніжненька" заховане слово "ніж".

Павло Коробчук

[Супутниця @inaksh_a]

Хотіла любити і квіти садити барвисті.
І жити лиш тим, що дає вмиротворення й силу.
Прийшли вороги і зірвали з країни намисто.
У слові "красива" заховане слово "сива".

[Супутниця @inaksh_a]

Розтоптано братиків і похоронено друзів.
Зруйновано нерви, які б не здавались сталеві.
Які б не здавались солодкі, не стало ілюзій.
У слові "шалена" заховане слово "але".

[Супутниця @inaksh_a]

...Ліс потемнілий важко й волого диха.
Входить до нетрів перша чота сатрапа.
Оля знімає хрестик, сорочку й тихо,
зблиснувши хутром, стає на чотири лапи.

Мальва Кржанівська

[Супутниця @inaksh_a]

Оля знімає бронік, складає зброю,
безліч підсумків, аптечку, кевлар і піксель.
Оля здіймає руки над головою,
очі закривши, гортанно заводить пісню.

[Супутниця @inaksh_a]

Дай мені, земле, взяти без міри требу.
Ось тобі серце, ось в ньому гнів і горе.
Ось наша правда, ось мені в свідках небо.
Он горизонт, а за ним мого роду ворог.

[Victor Shepelev 🇺🇦 @zverok]

Моя перша робота — нічний продавець у хлібнім кіосці
пів ночі там навіть можна було сидячі спати
(бухих вантажників, жирних щурів, опіки від обігрівача не забув і досі)
мене вистачило на чотири місяці, втік на п’ятий.

Працював один. І в найгіршу ніч уявляв: просто встати і вийти,
покинути назавжди це місто, яке здається зруйнованим вщент.
Тільки цього й хотів, але бачиш, не втік, та й куди мені було подітись? —
до моря, звісно, до моря, куди ж іще?

Але море вже тут було, з часом це стане очевидним,
море вже тут було, і не так давно, як може здаватися,
зовсім не складно побачити певні ознаки,
якщо знати, що море вже тут було:
думаєш, ліхтарі встановила якась міська служба?
це нарости на носах риб-вудильників, що сплять під асфальтом;
старе колесо огляду було висохлою морською зіркою:
вона впала у сплячку і течія принесла її в цю западину,
тож з нього і не було видно нічого, крім дерев;
та й ті дерева, якщо подивитися уважно, надто
схожі на водорості, то синьо-зелені, то бурі.

Дивись, моя рідна, яке прекрасне це було море,
яка довга донна трава колихається на опорах електопередач,
які дивні мушлі несе течія
і зупиняє на кожному світлофорі,
які величні коралові рифи залишаються недокінченими
через банкрутство забудовника,

як рейки на Сортировці викривлюються, ніби крізь кольорове скло,
ніби піску грібінці, і товща води над ними сонцем просвітлена і прозора.
Колись і ти пригадаєш: море вже тут було.
Тут, насправді, і досі немає нічого, крім моря.
(2010)

[Супутниця @inaksh_a]

https://t.co/YS35A0n4Na

[Супутниця @inaksh_a]

Руслан Горовий 28.05.2026р.

Не плач, Таня, не плач.
Ось твій м'яч,
ось торшер і диван,
ось із м'ясом вирваний кран,
ось фрамуга твого вікна -
хоч далеко впала, та це точно вона.

[Супутниця @inaksh_a]

Любов - це не плач і страх.
Любов - це під час пиздецю посилати нах.
У любові немає початку й нема кінця.
Любов - це наші слова, наші букви, це ти і я.