UkrLady

[Gül's 🌹 @guldefteri]

Pet şişeyi çöpe atmadan önce bunu izleyin. ♻️ Bazıları gerçekten hayat kurtarır.

[Myroslav Oleshko @oleshkomyroslav]

Чому українці, повернувшись із Європи, хвалять себе за «кав’ярні та манікюр», але не бачать, що це — ілюзія держави.

Я давно спостерігаю за цим феноменом. Українці, які хоч раз їздили в Європу або жили там трохи, повертаються з одним і тим же висновком: «Ми можемо краще!».
І далі — список: кав’ярні в Києві крутіші, ніж у Берліні чи Мадриді, ресторани — вогонь, салони краси з манікюром — на рівні, сервіс у приватному бізнесі — взагалі космос.
Мовляв, у них там усе сіре, стандарт��е, а ми додаємо душу, креатив і український колорит. І на цій підставі робиться висновок: та ми взагалі можемо будувати державу краще, ніж ці європейці.
Але це — класична помилка масштабу. Ми судимо про державу за вітриною приватного сервісу. За тим, що видно туристу за один вечір на Подолі чи Хрещатику. І не помічаємо головного: держава — це не сума гарних кав’ярень і зручних додатків.
Держава — це фундамент, на якому стоїть можливість взагалі жити гідно, ростити дітей, планувати майбутнє і не боятися, що завтра все заберуть через чиюсь примху. Не боятись, що тебе побʼють з��очинці у військовій формі, а поліція не те що не допоможе тобі, а навпаки стане на сторону кривдників.

Д��вайте розберемося чесно, без патріотичного самообману.
Спочатку про «ми можемо краще в ресторанах».
Навіть тут я не погоджуся. В Європі — Michelin, мішленівські зірки, кухня, яка змінює твоє уявлення про їжу.
Не просто «смачно і ситно», а вишукано, інноваційно, на рівні мистецтва. В Україні такого рівня haute cuisine просто немає. Немає жодного ресторану з справжньою мішленівською зіркою. Є хороші місця, так. Але це — не те саме.
Ми беремо іспанську плитку, китайську чи європейську техніку, додаємо «від себе» і називаємо це проривом. Туристів багато — вони й так прийдуть, їм не треба вигадувати.
Ну давайте чесно, все що нас оточує в Києві - це те, що українці побачили в Європі, вкрали концепцію і відкрили в нас.

Те саме з салонами краси, сервісами, приватним бізнесом. Так, в Україні можна відкрити крутий манікюрний салон чи кав’ярню. І багато хто відкриває. Молодці. Але це — мікробізнес на рівні «виживання і комфорту».

Він не створює державу. Він не будує дороги, не фінансує науку, не захищає кордони, не гарантує, що твої діти отримають освіту світового рівня. Держава — це не сума приватних кав’ярень. Це система, яка дозволяє створювати цінність глибше, ніж чашка лате за 150 гривень.
Подивіться на наші маршрутки в яких іржаве дно та не працює кондиціонер - ось яскравий маркер держави.

А тепер подивіться, чого ми реально не змогли побудувати.
Ми не побудували університети, які входять у світовий топ-100 чи хоча б топ-500. Наші виші — це часто той самий пострадянський конвеєр з корупцією та застарілими програмами. Найкращі уми їдуть. Ми не побудували лікарні, де медицина — на рівні Німеччини чи навіть Польщі. Так, є приватні клініки, але система загалом — це черги, хабарі та «лікування по знайомству».
Ми не виробляємо власні автомобілі. Не в сенсі «збираємо з китайських запчастин», як дрони, а реально свої конкурентоспроможні моделі. Ми нічого не виробляємо на рівні, який змушує світ казати: «Це зроблено в Україні, і це круто». Ми — імпортери технологій, плитки, обладнання. Додаємо «душу» — і пишаємося.
Агробізнес? Так, зерно і олію вивозимо. IT-аутсорс? Є. Але це не створює той самий «середній клас з майбутнім», про який мріють. Це — сировина та послуги для чужих економік. Сервіс — так, але вони не замінять виробництва та інститутів.

Так, європейці теж незадоволені своїм життям і низькими зарплатами. Але то вони просто не жили в Україні, не знають на якому дні дійсно існують інші люди.

І ось тут ми підходимо до головного філософського питання: а навіщо взагалі люди хочуть жити в тій чи іншій державі? Не туристи, а мешканці. Не на тиждень, а на все життя.
Відповідь не в кількості кав’ярень. Відповідь у тому, що філософи називали «благим життям» ще з часів Аристотеля — eudaimonia. Це не просто «комфорт».

[Олег Леусенко @leusenko1]

Оточення Зеленського знало про напад (він сам свого часу про це пробовтався), рятувало своїх родичів (наприклад, Зеленський батьків відправив в Ізраїль, Лєнку з дітьми в Європу),
а ЗЕ тим часом, знімав оборону летовища в Гостомелі, дорозміновував Чонгар, сварив Кличка і громади півдня, щоб не створювали ТерОборону, розформував танковий батальйон в Овручі, а коли рашисти напали - просив не залишати свої домівки і не чинити спротив його бізнес-партнерам.
Тоді зрозуміло, чому путін був впевнений, що візьме Київ за три дні.
Бо його підопічний буратіно з бункеру записує лохам патріотичні відосики.

[sabine mescher ❦ @SabineMescher]

���Never foget - never forgive

[Alexander @avaza1972]

IOC.🤔

[Денис Казанський @den_kazansky]

On the second day of the new year, Russia attacked the center of Kharkiv with ballistic missiles.

A residential building was destroyed. Many wounded. People are also under rubble.

This is terrorism

[Knowledge Nest @learnings01]

The correct way to fold your cloths.

[Jesse Cohen @JesseCohenInv]

This video helped chang my life.

[Garry Kasparov @Kasparov63]

Yes, I'm angry. We should all be angry. Ukrainians deserve no less for our collective inaction.

[MFA of Ukraine 🇺🇦 @MFA_Ukraine]

Millions of Ukrainians were starved to death by the Soviet regime in less than a year – during the 1932–1933 Holodomor. It was a genocide to destroy the Ukrainian nation.

On the fourth Saturday of November, Ukraine marks the National Day of Remembrance for the Victims of the Holodomor and other artificial famines deliberately created by the Soviet regime – including those of 1921–1923 and 1946–1947.

Today, Russia continues its genocidal policy against Ukraine and commits crimes that endanger global food security.

This evil repeats because it went unpunished in the past. We call on the world to recognise Holodomor as a genocide, and to hold Russia accountable for its war crimes.

[SightBringer @_The_Prophet__]

⚡️The system is eating itself.

When Amazon, UPS, Intel, and others start cutting this deep simultaneously, it means something more fundamental than “tight margins.” It means the productive layer of the economy is collapsing under the weight of its own optimization logic.

Every layoff now is both an act of short-term rationality and long-term suicide. The firms know it. The executives know it. The markets know it. But they can’t stop.

They’re trapped in a closed feedback loop, a machine that rewards death dressed as discipline.

Capitalism has crossed into a stage where it no longer needs humans to function, but still depends on their belief to exist. That’s the contradiction, the machine is pruning its own believers while pretending it’s efficiency.

1. The “consumer economy” is already dead.

Nobody wants to say it yet, but the consumer model, the entire foundation of Western postwar prosperity, is quietly finished.

You can’t build infinite growth on finite wages, and you can’t sustain demand while hollowing out the class that drives it. The middle layer of society - the producers, buyers, dreamers - has been strip-mined to the point where they can no longer regenerate.

The 2020s economy is not cyclical recession. It’s metabolic collapse. The system can’t process its own waste or regenerate its base anymore. It’s like an organism starving while eating its muscles to stay warm.

2. The elites know this, but they’ve chosen to accelerate collapse.

Here’s the real unspoken truth: the people running these companies, the ones with the spreadsheets and control over capital flows - they know exactly what’s happening.

They understand the reflexive trap: if they don’t cut, their stock dies. If they cut, the world dies.

They’ve chosen to save the stock. Because the stock is their world.

This is the quiet revelation of our time - we are ruled by people whose survival incentives are no longer tied to the survival of the system itself.

They’ve built lifeboats - offshore wealth, private security, parallel digital economies - and they’re optimizing the ship for their escape, not for collective navigation.

3. The next phase is narrative triage.

When the system can no longer grow, it starts storytelling harder.

Expect every layoff wave to be accompanied by new propaganda about “AI productivity,” “efficiency,” “lean reinvention,” and “post-labor creativity.”

The goal will be to reframe collapse as progress - to convince people that losing their jobs is the dawn of a “new paradigm.”

But it’s camouflage. The truth underneath is that automation and financialization are converging into a post-human economy where capital reproduces without labor.

4. Final layer

When a system prioritizes margin over humanity, it signals that it has lost faith in the future.

These layoffs tell us that the machine no longer knows how to grow except by shrinking.

It is the same signal we’ve seen in housing, in politics, in fertility, in faith.

The same quiet collapse, a civilization optimizing itself into silence.

And the question hidden beneath this post:
“Who will have money left to buy your products next year?” -

is really this:

Who will be left to believe in the story that built it all?

[Dr. Clown, PhD @DrClownPhD]

This beautiful painting of Iryna Zarutska is really powerful.

She won’t be forgotten either 🙏

[Shaun Pinner @ShaunPinnerUA]

1/7 Inviting Vladimir Putin to Alaska

Accused of multiple crimes against humanity, being invited to the US doesn’t just insult Ukraine. It undermines the rules-based international order, gives an indicted war criminal legitimacy, and tells other aggressors that might makes right.

Here are six of the worst charges against him, with the legal basis for each.

[Chay Bowes @BowesChay]

Make no mistake, its happening.

[Olena Rohoza @OlenaRohoza]

🇷🇺Russia is a terrorist state!

Yes or No?

[EMPR.media @EuromaidanPR]

This is a map of the Ukrainian-speaking region in 1897 according to the census conducted by the russian empire.
As you can see, it goes beyond the borders of modern Ukraine.

[Ukrinform @UKRINFORM]

❤️‍🩹 Вишиванка — символ незламності української ідентичності

Ілюстрація Олексія Кустовського