Поширюйте, люди!
Хлопець важкий. Майже сліпий, лежачий з усіма наслідками.
Йому потрібні рідні!
Хай віднайдуться!
«Прошу максимального розголосу.
Можливо, саме завдяки цьому допису рідні знайдуть свою близьку людину.
У Городенківській лікарні перебуває Богатов Валентин Ігорович, 1984 року народження, родом із Харкова.
Відомо, що він проходив службу у 91 ДШВ, 3бат. Має сестру Ольгу та дядька Угланова Сергія Миколайовича.
На жаль, у нього немає жодних документів, коштів, одягу — фактично нічого. Зараз він має серйозні проблеми зі здоров’ям і потребує допомоги. Він бідний навіть чим їсти немає
Наші військові хлопці та небайдужі люди вже придбали все найнеобхідніше на перший час, але цього недостатньо.
Створила банку і було зібрано 12506грн) сьогодні кошти передам і звіт виставлю всім величезне дякую
Тому й звертаюся до всіх небайдужих. Якщо ви впізнали цю людину, знаєте її рідних або маєте можливість допомогти — будь ласка, не проходьте повз. Кожен репост може стати тим самим, який приведе до нього сім’ю. Кожна допомога зараз має величезне значення.
Добро завжди повертається. Давайте разом не залишимо людину сам на сам із її бідою.
І наперед прошу! Не пишіть всякі недоречні коментарі!
Дякую за розуміння
Максимальний розголос, будь ласка.»
https://t.co/HMGoGESUY8
Журналісти @Slidstvo_info оприлюднили розслідування про 425-й штурмовий полк «Скеля». Згідно зі свідченнями військових та їхніх родин, у підрозділі регулярно практикують фізичне насилля, знущаня і вбивства.
Олександр Завалов, мобілізований до «Скелі», загинув від чотирьох пострілів співслужбовця Максима Череваня, коли намагався втекти під час оформлення документів у ЦНАПі. Мати загиблого стверджує, що замість законного затримання його просто розстріляли. До того ж, сам Черевань раніше мав кілька судимостей за крадіжки, проте був озброєний штурмовою гвинтівкою та виконував функції конвоїра.
Військовослужбовець, який раніше служив у полку «Скеля» розповідає, що бійців карали нелюдськими методами, наприклад забороною пити воду півтори доби, бо інструктор забув пляшку на полігоні. Після виснажливих навчань вони пили воду з калюжі.
Ще один чоловік став жертвою жорстоких побиттів з боку брата командира полігону за незгоду з методами навчання. Йому вибили зуби, бо новобранці погано стріляли в присутності командира полку Гаркавого.
«Гаркавий знову приїхав на полігон напередодні 2025 року. Він любив показати новоприбулим, як стріляти з гранатомета. За словами Юрія, дехто з них помилявся через страх, що на них дивиться командир полку.
Ввечері в палатці для інструкторів брат командира полігону «Жеки», котрий був старшим інструктором — почав кричати на Юрія, що його підопічні дуже погано стріляли. Відтак Юрій опинився на підлозі. Старший інструктор бив його по голові трубою від гранатомета. Він розтрощив Юрію задні зуби, його голова розколювалася, й чоловік знепритомнів. Коли отямився, пішов спати до себе. Проспав півтора дня, а відтак попросив командира полігону відпустити його до стоматолога через біль після побиття».
Іншому мобілізованому вибило око, бо він на навчаннях неправильно тримав автомат.
Після першого побиття він намагався перевестися через ВСП, але там його спробували передати назад до «Скелі», звідки по нього приїхали представники полку.
«Мені буквально життя врятував керівник Черкаського обласного ВСП. Я його просив, він мене вислухав — і не віддав «Скелі».
Поліція та ДБР загалом ігнорують звернення до них про системне насильство у полку.
Її катували струмом, забивали цвяхи в коліна, влаштовували імітацію розстрілу, а у камері вона намагалася покінчити з собою, але вижила.
Олена Пех провела шість років у російському полоні: два - у в'язниці, чотири - в таборі.
У 2014 році Олена з донькою виїхали до Одеси. Але через два роки в її матері стався інсульт, і жінка почала регулярно їздити на окуповану територію, щоб доглядати за нею.
Під час одного з візитів її викрали й звинуватили у співпраці з українською владою.
Перші місяці її катували, знаючи межу болю: струм, протигаз без повітря, фізичне насильство. Від болю вилазили очі, тіло розривало зсередини та відкривалася кровотеча.
На колінах досі шрами від цвяхів, які вбивали блокнотом. Були й сексуальні приниження, здирання одягу, постійні образи: "українська підстилка", "жидівська тварюка".
Двічі її виводили до стінки й стріляли з кулемета над головою.
Одного вечора охоронець приніс хліб і яблуко, - вона не з'їла, натомість попросила відро води, а за батареєю знайшла шматок металу.
Спочатку хотіла повіситися, але ноги діставали до підлоги. Тоді вирішила порізати вени. Тупим металом шкребла шкіру, доки дісталася вен, і кров потекла у воду.
Уранці її камера "розкрилася". Волосся прилипло до підлоги від крові. Її перетягли в іншу камеру, перев'язали та облили водою. Коли вона отямилася, - то вже нічого не боялася.
Найболючішим виявився удар від рідних. Через два роки адвокатка дала Олені ознайомитися зі справою.
Серед доказів були свідчення матері й сестри, які звинувачували її в тому, що вона за Україну, а вони - за росію.
Їй дали 13 років, "пришили" державну зраду. Своє останнє слово вона сказала коротко: "13 років - за що?".
Триматися їй допомагала любов до доньки та рідкісні дзвінки, в яких донька зі сльозами казала "Мамо, про вас забули".
За кілька днів до обміну її змусили написати прохання про помилування на ім'я Путіна, а через три дні оголосили: вона помилувана.
Далі були дев'ять годин до Москви, ніч в одиночці, потім автобус, мінне поле і наказ бігти.
І лише коли росіяни зникли, вона почула українською: "Ви вже вдома".
Сьогодні Олена живе в Німеччині. Полон змінив її назавжди: вона уникає людей, розмовляє з деревами та робить руками шкатулки, щоб заспокоїтися.
Її мрія - щоб Господь вимкнув у людей здатність створювати зброю. А особисте щастя для неї - у щасті її доньки.
Look, world. Hell is already here, on Earth. The devil is dropping bombs to kill women and children. His name is Russia.
Yesterday in Sumy, the Russians killed five civilians, including one child.
Look at this, world. Don’t look away. You can stop this.
Сьогодні Роману Ратушному могло б виповнитися 29 років.
У 16 років він брав участь у Революції Гідності, згодом – боровся з забудовою Протасового Яру в Києві, з початком повномасштабної війни долучився до війська. Роман загинув 8 червня 2022-го року. Памʼятаймо його слова і продовжуємо боротьбу.
русня поширювала фейки про Україну та торгівлю органами, як так вийшло, що виявилось це саме росіяни цим займаються?
Взагалі як показує практика всі злочини, в який з росіяни звинувачують інших зазвичай займаються вони самі, рано чи пізно це стане відомо всім.
Я старе гетеросексуальне бидло щиро підтримую посестру. І не проміняв би службу з нею на службу з отими, які в тилу ницо ховають обличчя, виходячи на марші не за своє, а проти чужого. Ця дівчина заслуговує на такі ж права як і в мене, вона не раз довела це, хоча і не мала б.
❤️🏳️🌈
Я не дам вам забути це фото.
2 червня 2014. Луганськ. Кацап штурмує український прикордонний загін на кварталі Мирний , переходячи між будинками прикриваючись дітьми.
Як воює кацап було зрозуміло вже тоді. Хіба хтось в світі це усвідомив?...