#укррайт
Він був повністю лисий. Що, звісно, й було очікувано від черепа. Ні волосся, ні шкіри. Й провалля замість очей та рота. Наче той Гарік з кабінету біології. Тільки більш людський. Явно не з пластику.
Він снився Марині вже вкотре. Виблискував на краю кожного другого сну.
Перше, що вчепить пам'ять —
Вп'ється в тебе навіки.
Сміх твій, усмішка, постать,
Жовті смішні черевики
Зірочки ластовиння,
Вуглики під очима...
Перше запам'ятання
Нестимеш за плечима.
#укррайт#укрвірші#вірші
забирайте котів, умоляю прошу, асорті котів, є ще в наявності чорний хлопчик півроку, шпротний хлопчик півроку, сіра оксамитова мама-кіта, чорний хлопчик брат оцих, мама оцих, +сірий дорослий висловушко у родичів
приходьте до нас вечеряти
з дітьми, притуленими до висохлої груді,
з прозорими рушницями на плечах,
із пальцями без нігтів,
понівеченими на допитах,
з коліньми, перебитими на лісозаготівлі,
в обгорілому пікселі,
з жовто-синіми браслетиками
на зап'ястках
Катерина Калитко
Восени це місто готується впасти під ковдру зимову.
Сонне листя скидає, мов робу робочу і втому,
Дошкреба під потоком дощів.
Ти ховаєшся в серці. У ньому
Як один з тих пригрітих котів.
#укррайт#укрвірші
де правди діти, де тебе заховати
в кишенях листя, ігральні карти
старі монети, каміння з річки
вуглик з багаття, зелені стрічки
в кишенях квіти, чернетки, вірші
замок іржавий й малюнок замку
купка резинок, а ниток більше...
і хтось підкинув тебе-загадку
#укррайт#укрвірші
Моє тіло ляга важким панцирем, проминаючи силует між ковдр. Лущиться. Першими йдуть сузір'я родинок, світлі риски шрамів. Чорнильні написи на зап'ястях. Слідом шкіра тріскається, як земля під поштовхами, і розверзається. Щось валить з проломів. Щось — я — втомлено лине вгору. >>
Мене немає. Ти є, страх є. Порожнє крісло. Поспішно скинуті папери розкинулись, мов листя, на червоних килимах. І їх гортає вітер. А мене нема. І більше нас нема.