Майже завтра в мене ДН.. але чомусь, для мене це проблема.. не тому, що я старію😅
Просто, мені завжди сумно на свій ДН.. відчуття, ніби згадують про мене, лише в цей день.. і не те щоб я дуже чекала на привітання, просто не люблю цей день..
Я ніколи не палю при мамі (хоча вона по це знає).. не тому, що боюся це робити при ній, а тому, що мої нервові кліти мені дорожчі.. і всі про це знають.. але завжди знайдеться той(та) хто скаже «пішли покурим».. ніби спеціально.. іншим то байдуже, а я маю слухати лекції 😒
Коли я приставляла до свого ліжка дитяче (з надією, що донька буде спати, тільки, на ньому), то й подумати не могла, що часто буду сама там спати.. а в той час Мала спить в поперек, так ще й ногами відштовхує…
Мабуть, від того, що більшість часу перебуваю вдома, а також, від відсутності спілкування, перед сном згадую всі крінжові моменти життя..
Про деякі моменти шкодую, але більшість випадків - просто досвід..
І я б не проти повернутися, щоб начудити більше 😁😅
Не можу перестати думати про те, що принципова різниця між Україною та Росією, і одна з найбільших трагедій цієї війни, у тому, що у них гинуть найгірші, а у нас — найкращі люди.
Коли запитали «чи посидиш з дітьми?»
Уява: позалипати мультики (або телефон) поки діти будуть бавитися самі
Реальність: один з рук не злазить, інша лізе скрізь куди не можна, і ще один, хоч і старший але найбільш вредніший