Spider-Noir (2026). Ніби три різні Всесвіти: нуар, Людина-павук, Ніколас Кейдж. Але якось воно доволі органічно сплетено воєдино. Не те щоб це було щось дуже круте, але всі ознаки трьох напрямків збережені, тож дивитися, як мінімум, кумедно.
The Odyssey (2026). Щось середнє між Macbeth (2015) і The Adventures of Sinbad (1996). Дуже гарно (хоча десь тут ми побачили візуальну межу Нолана, яку він не може переступити), але дещо фрівольна інтерпретація міфів. А ще жахливий каст і бісить оцей маркетинговий аймаксо-дроч
Obsession (2025). Гарна ідея в стилі «а що якщо…», винахідливий твіст-омаж-фінал, подивитися раз, але не більше. Відверто не розумію загального захоплення.
Rope (1948). За такої акторської гри та відчайдушної прямолінійності доволі складно розглядати цей фільм якось інакше, ніж музей кіно. Єдине, що його тримає на плаву - гей-дискурс.
Little Brother (2026). Чомусь подобається спостерігати за тим як Сіна напружено думає, падає, страждає, знову напружено думає. Ну але звісно ж - фільм лайно.
Malcolm in the Middle: Life's Still Unfair (2026). По-перше, незрозуміло навіщо робити з цього серіал, якщо загальний хрон влазить у 2 години. По-друге, це срань, яку зробили просто щоб показати як змінилися актори
Malcolm in the Middle (2006). Сьомий сезон не такий вже й топорний. Ніколи не помічав скільки тут класних відсилок на інші фільми або жанри, при чому зроблені дотепно, а не як у Community (2009).
Big Mistakes (2026). Класна ідея, але тупа і всрата реалізація. Можливо Дан Леві колись зможе зіграти персонажа-натурала, це дійсно буде неймовірний акторський прорив!