@pani_reivenna маю таку лисичку "Морсічка"(she/they 20y.) поки це неповноцінний персонаж який дуже давно сидить в голові і реалізований тільки за допомогою деяких художниць:
1арт -https://t.co/BA8oXSu9eL
2-3скетчі - https://t.co/VaTGZzXlVz
@_kompozitor_ 1. так, тільки якщо є привід чи компанія. не п'янію, тому часто не п'ю дорого обійтися може аби розслабитися. проте подобається смак пива, тому можу пити як якусь солодку воду без ефекту.
2. так, на жаль рано почала, і переросло в залежність, яку вже давно намагаюся здолати..
@miralllllas в тому взагалі твоєї провини нема, і ти це розумієш, це головне. ти не варта такого ставлення. шкода, що це сталося і що до них не доходить чому вони не праві.. жах.. я до нині згадую наші розмови на твоїй кухні, а ці люди не цінять таку прекрасну людину, що поруч з ними
обіймаю!
@miralllllas але це нормально не почуватися себе гуд в компаніях, де тобі не подобається.. якщо нам хтось не подобається, ми не створбємо з ними близьких стосунків, і це нормально!! будь собою, та з тими з ким тобі комфортно♡
після панічки, та перед очікуваною подією завжди відбувається ще один етап..
самостійна стрижка чубчика.. =-=..
я вже за стільки років так добре то навчилася робити, що більше нікому якось чубчик довіряти не хочу))
мене зараз так хуйовить через тривожку.. дві ночі я майже не сплю, а в день по хаті круги наматую.. вже не кажучи, що починаються проблеми з диханням та звичне мені несприйняття реальності.. а це все лише через екзамен, який я завчасно знаю, що провалю і від якого нема сенсу..
я так і не навчилася з тим боротися, мені діагностували тривожну-депресію майже півтора року назад, а живу я з нею все життя... не знаю, що робити, вже втомилася, чому я не можу реагувати нормально, чому я маю втрачати відчуття всі окрім цієї ТРИВОГИ, не їсти і не спати?! щоб що¿
вирішила трохи поділитися досвідом життя в Італії та чому варто контролювати досі, що вадягаєш на вулицю.
протягом двох років, я живу в одному районі, де повертатися до дому, не важливо коли, небезпечно.
ті самі райончики з серіалів, де бувають зникають люди, продають траву->
я не знаю, з якою метою я виливаю весь цей бруд, що відбувається і до нині, просто хочу сказати, що не просто так я не ношу такий одяг, не те щоб травма, не хочу бути зґвалтована в чужій країні, де і так не відчуваю спокою.. ось така історія.. ось такий наш світ..
а ще забути, що на цьому районі залишаються жити чи то до 50 українців, серед яких є точно близько 5 знайомих тобі особисто дівчат та більше 10 дітей, що тобі розповідали подібні історії.. тому що кожному не допоможеш, коли не можеш допомогти собі.. ->