Я думала вчора, що від жалю в мене розірветься серце.
Їдемо вчора від продавця з автівкою. Дощ як з відра, холод пробирає аж до кісток. Я за кермом, колега — штурман, розглядає усе навкруги .
Раптом вона як крикне:
— Стій! Здавай назад!
— Бл@дь, що вже таке? Не кричи так, бо ти мене лякаєш! Що сталось? — питаю її.
— Здавай, там під дощем військовий йде…
Здаю, зупиняємось, підходимо — питаємо:
— Бажаємо здоров’я! Вам куди? Давайте хоч трохи підвеземо.
Військовий говорити вже не міг від холоду. Відповідає:
— Та мені до зупинки, ще трішки лишилось, десь 40 хв, і я дійду до зупинки…
Я в шокові. Кажу:
— Сідайте, підвеземо.
Він сідає. По дорозі заїжджаємо на АЗС, зупиняємось — беру каву собі, чай йому. Балакаємо. І він розповідає.
Говорить: ми з дружиною познайомились ще в школі. Одружились, але Бог не давав нам дітей. Вісім років ходили по лікарях, коли втратили надію — до бабок звертались і до Бога. Об’їздили всі святі місця — нічого не допомагало. А потім дружина приїхала до мене в Суми «в гості» , і раптом — ті довгоочікувані дві смужки… Значить так мало статися, що саме зараз у нас народиться дитина.
Я бачив лише по камері в телефоні, як ріс у неї живіт. Потім дзвінок від неї:
— Я в роддомі, кесарево. Все нормально, не переживай, донечка не доношена, сім місяців, але вона сильна. Зі мною і з нею все добре.
— Ти став батьком! Я — мамою!
Я, як завжди, розпустила нюні, бо згадала, коли я сама вперше стала мамою — те відчуття неможливо передати .
Він продовжує: я побіг до командира, просив відпустити, бо ж я став батьком, хочу побачити донечку. Командир відмовляє — із Сум нас перекидають у Покровськ, ніким нас замінити. Розумієте? Ніким, навіть на пару днів.
Командир не г@мно, просто реально — ми закінчуємось…
Він каже, що походив два дні, а потім зробив таке: пішов у СЗЧ на три дні. День добирався, день провів з жінкою і з довгоочікуваною донечкою — назвали її Богданою — і день назад добирався.
— Я знаю, що з того Покровська я не вийду, — каже він, — але я побачив тих, заради кого я воюю. Я її потримав на руках — ось це саме головне, а там вже як буде…
Він плакав, як дитина. Плакав він — і плакали ми.
Підвезли його на зупинку, подякували за наш захист і побажали, щоб він вийшов, щоб ще зміг побути не тільки батьком, а й дідусем…
І знаєте, скільки таких розбитих сердець і родин? Скільки наших захисників не стали навіть батьками? Не побачили народжених дітей?
Я знову плачу, бо це все нестерпно 😥.
Я ніколи не зможу до цього звикнути…
Статистика #Steam за травень 2025 р. Українську мову сервісу обрали 0,73% користувачів. Не забуваймо перемкнути Стім на українську і розповісти про важливість цього кроку всім своїм друзям геймерам. Мета 1%. Це дуже важливо для української локалізації ігор
#ІгриУкраїнською
❗️"Mи не залишимо просто у спокої на цій землі сволоту, яка вбиває наших людей. Ми маємо на це повне право. Це абсолютно справедливо – відповідати вбивцям так, як вони заслуговують", - Президент Зеленський
🇺🇦✊🏻
💛💙
Oleg Kuvaev
Шон Пен отдает своего Оскара Зеленскому.
Если б у меня был какой то Оскар, я б тоже отдал Зеленскому.
У этого чувака какое-то сумасшедшее количество сил...
In 2015, Google accidentally put its domain up for sale.
A former employee spotted the listing and purchased it for just $12.
Google had no choice but to comply with his demands.
But what did he ask for? Not $100,000. Not $100 million.
Here’s what he requested instead:
We're aware of an issue impacting Microsoft 365 Family subscriptions. We're investigating a potential licensing issues and further details will be provided under https://t.co/nEuSQarMf3.
Ukraine lives, fights, and despite everything, continues to develop thanks to the strength and courage of our people, and the support of our partners. Thank you, Ukrainians, each and every one of you, for defending and preserving your country!
🇺🇦🇺🇦🇺🇦
рєбята, забудьте про едіти з тімоті шаламе і педро паскалем, треба пилить отаке зараз, бо там в коментах підозріло багато позитивних коментарів від вестернерів
Три роки тому я просто шукав місце, де видадуть автомат, щоби дочекатись росіян і загинути в бою. Вся мотивація, всі надії та бажання були єдині й прості - не вмерти даремно. Принести бодай якусь користь, захопити кількох уйобків з собою. Наскільки безнадійною виглядала ситуація.
Але водночас був дикий веселий кураж, що ось воно, переломний момент епохи, а життя моє згорить у вогні Великої війни, ключової події в історії нашої держави.
І уявити тоді не міг, що доживу до цього часу, пройшовши хєрову купу кампаній по всій лінії фронту. Здобувши багатьох нових (мабуть і єдиних справжніх) друзів тут. І втративши багатьох з них. Бажання повбивати всіх ворогів не зникло, як і слабка надія, що всі наші жертви були не даремні. Як і памʼять про тих із нас, хто не дожив до цього дня.