Я лежав у мішку для трупів і просив не відрізати ногу. А вижив - щоб розповісти.
Уявіть: ви лежите на спині, відчуваєте, як витікає ваша кров, поруч палає будівля, і ви розумієте - зараз помрете. У 27 років.
І єдине, що ви можете - хапатися за спогади, щоб згадати, заради чого все це було.
Мене звати Богдан Биков. Я пішов добровольцем 27 лютого 2022 року. Слідом за батьком і мамою - ми опинилися в одній бригаді.
На Херсонщині ми тримали оборону, потім був наступ - 30 кілометрів углиб фронту. Потім - Кліщівка під Бахмутом. Постійні обстріли 120-го міномета.
Один із моїх підрозділів відкотився під щільним вогнем. Я відчув провину. І вночі пішов повертати позицію - з одним бійцем, автоматом і тепловізором.
Побратим Паша йшов за мною в 15 метрах. Ми мали кодовий шифр. Коли я сказав "крюк з днем народження" - значить, чисто, можна заходити.
І тільки після всього Паша запитав: "А яка, власне, задача?" Я здивувався - він пішов за мною, навіть не знаючи, куди.
Був у нас у зводі побратим Немо - 55 років. Йому постійно прилітало в сідниці. Ми причепили йому ззаду додатковий захист - про всяк випадок. Досі живий, досі служить. Пом'ятий, але живий.
31 грудня, напередодні Нового року, загинули двоє побратимів. Я пішов забирати тіла. А коли повертався - дрон скинув міну. Один осколок у стегно, два в руку.
Мене поклали в мішок для трупа, дали автомат - як мумію - і евакуювали. У святковому білому мішку.
По дорозі я схопив медика за бороду і прошепотів: "Шефу, будь ласка, зроби так, щоб мені не відрізали ногу". Не відрізали.
Потім був Бахмут. Я вивозив поранених вночі. Одного разу - Тіхий. Я привіз його до медиків, відкрив багажник - а він уже мертвий.
Виявилося, у нього було ще одне поранення, якого не помітили. І ти просто стоїш і думаєш: я міг врятувати, але не врятував.
Друга ходка - я витягував пораненого, і за спиною прилетіла 120-та міна.
Мене відкинуло. Я дивлюся - права стопа просто висить. Ліва рука не працює. Палець на правій руці відірваний. Я не міг навіть дістати турнікет, який висів у мене на грудях.
Запалала будівля поруч. Було дуже жарко. Я лежав на спині й усвідомлював - стікаю кров'ю і помру в 27 років.
Я хапався за спогади, наче той, хто тоне, хапається за повітря. І зрозумів - життя було непогане.
Але пощастило. Побратими почули мене по радіостанції, прийшли, затягнули в машину, швидко передали медикам.
Я відключився й прокинувся через тиждень.
17 квітня у мене була клінічна смерть. Реанімували - і ще тиждень відкачували.
У мені більше сотні осколків. Глибинні й поверхневі. Ноги повністю в осколках, таз, легеня, один за черепом. Діставати - тільки нашкодити.
Коли я вийшов з коми, прийшов колега Ігор. Показав фото племінниці у футболці з написом "Богдан - сталевий". А ще приніс кульбабу з корінням - щоб я повірив, що вона вже цвіте. І посадив її біля офісу.
Я навчився сідати, пересідати в крісло колісне, готувати їсти, писати заново - по складах.
Купив машину з ручним управлінням. Крок за кроком ставав самостійним. Три Нові роки поспіль зустрічав у лікарнях - сподіваюся, цього разу традицію перерву.
Ця історія не про те, як я вижив. Вона про те, що кожен, хто йде захищати країну, має знати: що б не сталося - він не залишиться сам.
Він отримає лікування, реабілітацію та шанс на нормальне життя. Настільки, наскільки це можливо. Бо ми - не одноразки. І наш голос має значення.
На війні загинув фанат Дніпра.
Мій друг... Євген Коротченко. Лідер банди "Речной Флот" людина з якою я заряджав на фанатській трибуні. Світлий,відкритий, справжній, позитивний і максимально дружній для всіх...
Проходив службу на кораблі Сімферополь
Прощання в Одесі 5.09.25
@takatoro@andriyanov_no Мої друзі літали з Канади лікувати зуби в Турцію. Комплексно виходило дешевше + тиждень відпочинку у теплого моря.
А голандці, мабуть, в Польшу до дантистів їздять.
Ще останній Depeche Mode - найкращий з часів Playing the Angel, але не шедевр, та два альбоми The National за рік, з яких можна було б зробити один міцний.
Рік праці та війни, може то мені не до співів, а може й не вродилося. Подивимось, що буде у 2024му.
Не дуже багатим на видатні релізи видався 2023й: довгоочікуваний Peter Gabriel, на причуд різноманітний Troye Sivan та дорослий, меланхолічний Blur - мабуть і все цікаве.