Ніна Лущенко

[Alex Mykolaiv @AlexMykolaiv]

😠😠😠 амеби їбучі 🤬🤬🤬

[Kiwi 🇺🇦 @Good__Bad]

Провели сьогодні світлу людину.
Кожен раз на прощаннях нагадуєш собі, що жити треба так, щоб не було соромно перед ними, щоб нести памʼять про всіх цих найкращих з нас, бо це найменше, що кожен з нас може робити.

[es_mk @es_myko]

С. Федина #ЄС

🆘⚡️⚡️ПРОШУ ПРО МАКСИМАЛЬНИЙ РЕПОСТ‼️
Цього тижня мають приймати в ДРУГОМУ ЧИТАННІ правки до бюджету. Хочу усім нагадати, що там ЗАКЛАДЕНО КРАДІЖКУ 40 мільярдів гривень ❗️з фонду на озброєння наших сил оборони. 🤬
❗️КОШТИ НА ЗБРОЮ для Армії — це БЕЗПЕКА В ТИЛУ💯

[Дмитро Чекалкин @Chekalkin]

#НевідривнийКалендар
8 червня 4 роки тому загинув Роман Ратушний - розвідник 93-ї бригади "Холодний Яр", громадський діяч, який боровся проти незаконних забудов: https://t.co/EVQVIobrqv

[ES_Poltava @EsPoltava]

💔 Реальність, яка розбиває серце…

Дівчинка так хотіла показати своєму найріднішому, якою красунею стала.

Але тепер може лише принести квіти
до місця його вічного спочинку… 🕯️

Є рани, які не загоюються ніколи.
Світла пам’ять Герою. 🇺🇦💔🕯️

📹katyushaberezovska/TikTok

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Кам’янська міська рада Дніпропетровської області
19 травня під час проходження військової служби поблизу населеного пункту Підопригори на Сумщині помер солдат Парамонов Павло Вікторович.
Від імені всієї громади міський голова Андрій Білоусов, Кам’янська міська рада та її виконавчий комітет висловлюють глибокі співчуття рідним і близьким померлого захисника.
Павло Парамонов народився 17 вересня 1981 року в Камʼянському. У 1998 році закінчив ПТУ №22. Тривалий час працював у трамвайному управлінні. У лютому 2025 року став на захист України та її народу.
У нього залишилася сестра.
Доземний уклін воїну-захиснику!
Вічна пам’ять і слава Герою!

[Український часопис @falledlenin]

01.06.1975 народився Валерій Семенов "Сем" - солдат 72 ОМБр, інженер служби фізичн.захисту ЧАЕС. У бер.2022, коли ЧАЕС була окупована, крав паливо для генераторів в окупантів, щоб запобігти радіац.катастрофі. Загинув 12.03.2025 на Покров.напрямку. Кавалер орд.«За мужність» 3 ст.

[Пухнастий українобот 🇺🇦⚓️ @UaArtem]

Дуже прям дуже хєрове.
Днями загинув весь екіпаж катеру біля Південного, внаслідок удару шахеда.
Дякуємо за службу, герої не вмирають!

[Serhii Sokolov @Serhii_Sokolov]

Ганьба такій владі, які прикриваючись патріотизмом здають людину на тортури та страту до росії.
👇
Дмитро Биков:
Державна міграційна служба України ухвалила рішення про примусову депортацію до Росії громадянина РФ Руслана (Аслана) Хакімова, волонтера та розробника наземних дронів і роботизованих комплексів для ЗСУ.

Це все відбувається на фоні того, що з травня 2026 року Восьмий апеляційний адміністративний суд у Львові розпочав розгляд скарги Хакімова на це рішення. Рішення щодо депортацію можуть привести у виконання найближчим часом без очікування рішення суду.

❗️Його повернення до Росії це гарантована для нього тортури і смерть.

📣Абсолютно ганебні дії міграційної служби, які вимагають гострої реакції суспільства, незгоди та необхідних суспільних дій - протестів, тиску на владу, яка чомусь вважає Аслана ворогом. Це не так, Аслан працював на інтереси України і це очевидно всім небайдужим.

Потрібен розголос і підтримка на акціях для Аслана всіх, хто може взяти участь.

[Букви @Bykvu]

Рятувальник Антон Ярмоленко загинув у Дніпрі під час ліквідації наслідків російського обстрілу.

Він потрапив під повторний удар РФ, коли прибув допомагати людям на місці атаки - отримані поранення виявилися смертельними.

Антон Ярмоленко був майором служби цивільного захисту та заступником начальника загону з ресурсного забезпечення 8-го державного пожежно-рятувального загону ДСНС у Дніпропетровській області.

🖋️: mvs_ua | Instagram

[Ukrinform @UKRINFORM]

🕯️ На фронті загинув 23-річний військовослужбовець Ярослав «Варнак» Іванов

Ярослав воював із 2022 року. Спершу служив у складі 93-ї ОМБр «Холодний Яр», згодом у Десантно-штурмових військах, а у 2025 році — в роті РЕБ 3-ї ОШБр.

Він писав музику та літературну прозу. Окрім реп-треків про воєнний досвід, написав чернетку прозової книги й працював над другою.

📸 nedopysani.project / Instagram

[ПРАВИЙ СЕКТОР @praviy_sector]

Згадаємо.

Десять років тому, в ніч з 1 на 2 червня, від важких поранень відійшов у вічність боєць 1-ї Окремої Штурмової Роти ДУК «Правий сектор» Євген Костюк — друг «Шльоцик».

Йому було лише 19 років. Побратими, які пройшли разом із ним через найважчі випробування війни, й досі згадують його як щирого, відданого, життєрадісного та мужнього юнака, який без вагань став на захист України.

Світла пам’ять і вічна слава Герою, який віддав своє життя за свободу та незалежність Української держави.

[Дмитро Чекалкин @Chekalkin]

#НевідривнийКалендар
29 травня день пам'яті Сергія Кульчицького – генерал-майора, Героя України (1963-2014). 
Небесним генералом називають його не лише військові: https://t.co/S2gwZXMQMe

[Mrs. Obviousness @AlexTann5588]

❗Я вкотре прошу поширення❗
Цього хлопа треба відбити.
Окупаційна влада намагається депортувати його до росії де на нього чекають катування та страта❗
Він будував НРК для ЗСУ.

[Олена Бек Самурай @OlenaBek60]

Друзі, треба допомога!!! Ви усі знаєте пані Інночку @i_turenko . В неї померла мама і вона після тяжкої операції. Потрібні гроші , вона ніколи нічого не просить, тому давайте допоможемо, дуже прошу!!! Картка пані Інночки п'ять36три5чотири20один65 п'ять196три

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

А ви думали, де наші ударні дрони та крилаті ракети?
На 9 га біля Буковелю розгорнувся відпочинковий комплекс. Лише земля там, за теперішніми цінами, може коштувати близько $4,5 млн. Нині ці активи — на компанії «Евентус Менеджмент», серед керівників якої колись був Тимур Міндіч. А кілька років її єдиним власником був Ігор Хмельов — один із колишніх топів Fire Point — розслідування https://t.co/VBF5SsNyJS (https://t.co/Y2aTiH7edT).

«З 2024 року «Евентус» почали «накачувати» землею і нерухомістю біля Буковелю — з очевидно мільйонними інвестиціями та потужним розмахом.
Саме тоді, коли НАБУ і САП уже активно займались однією з найбільших корупційних історій країни, в якій засвітилися Міндіч і Хмельов».

[Alex Golobutsky (Олексій Голобуцький) @golobutsky]

Це - Марія Вдовиченко, 37 років, вже пів року як перша заступниця Генерального прокурора Кравченка. Дочка громадянина РФ і партнера російських бізнесменів в окупованому Криму, сестра ще трьох громадян РФ, один з яких ще й працює у військовій прокуратурі ЦВО Росії. Фактично, всі четверо цілком собі зрадники. І про це вже було відомо всім зацікавленим сторонам на момент призначення (звісно ж, це не скасувало призначення).

Кримінальні провадження за статтями «державна зрада» (щодо брата першої заступниці) та «колабораціонізм» (щодо її батька) Офіс Генпрокурора під тиском громадськості відкрив лише наприкінці минулого року.
✦✦✦✦✦
От вам базові якості нашої еліти. В кожного обов'язкові родичі в Росії, краще - в оборонці, в прокуратурі, в ФСБ, серед чиновників різних ланок, на крайняк - серед бізнесменів, що оплачують "СВО" податками. Чим глибший допуск до держтаємниці і чутливої інформації - тим ближче до спецслужб ворога мають бути родичі.

Як на мене, це просто за межами всього. Просто божевілля якесь. І я не знаю, що з цим робити...

[Pandamonium ☕ @RudijLis]

Штилерман і Умєров обговорювали виведення 300 млн$ за частку Фаєрпоінт від продажу арабам за кордон 💸 називали це "Кеш аут" 😡
Тобто роблять вливання з бьюджету, продають, і виводять з країни на катарські рахунки

[Олег Володарський @volodarskijo]

Рівно 4 роки тому, його закатоване тіло виявили 22 травня в Херсоні в порту. Що з ним зробили важко передати словами.

Незламний Віталій Лапчук.

Уранці 24 лютого 2022 року, коли країну розбудили вибухи, коли страх і невідомість накрили кожен дім, він був у Києві. Міг залишитися там. Міг урятувати себе, забрати родину й перечекати. Міг переконати себе, що це не його боротьба.

Але він повернувся.

Коли дружина подзвонила розгублена й налякана, він не шукав виправдань і не ставив зайвих запитань. Просто сів у машину й поїхав додому — у Херсон, над яким уже нависла війна.

25 лютого він був у місті. І майже одразу поїхав на Антонівський міст — туди, де вже пахло смерtю.

Там лежали тіла наших військових. Молодих хлопців, які першими прийняли удар ворога. Віталій не зміг пройти повз. У машині знайшов простирадло й накрив одного із загиблих танкістів. Бо навіть у пеклі війни людина має залишатися людиною.

Його не полишало одне питання: чому міст досі не підірвали? Чому ворогу дали пройти далі? Він телефонував усім, кому тільки міг — просив, переконував, вимагав: «Треба зупинити їх зараз. Інакше вони зайдуть у місто».

У відповідь чув лише: «Забирай сім’ю і їдь».

Але він не вмів тікати.

Він приїхав до обласної адміністрації — там уже було пусто. Влада зникла, а місто залишалося сам на сам із ворогом.

Тоді Віталій зробив те, що підказувала совість. Разом із другом створив загін тероборони. 59 звичайних чоловіків, які не захотіли стояти осторонь. Для них він став опорою і прикладом.

Коли окупанти вже були в Херсоні, він продовжив боротьбу. Разом із побратимом їздив містом на машині з написом «Хліб». Під цим прикриттям вони збирали зброю, що залишилася після боїв.

Віталій повторював: «Вона ще знадобиться. Наші повернуться».

І він вірив у це до останнього подиху.
27 березня у двір заїхали машини з символами «Z». Усе стало зрозуміло без слів. Це був початок страшного.

Його привезли вже жорстко побитим.
Обличчя — суцільна рана. Сліди ударів , кров, біль, який неможливо приховати. Але навіть тоді дружина не мовчала. Вона дивилася окупантам у вічі й говорила правду: що вони прийшли на чужу землю, що вони злочинці й відповідатимуть за все.

А Віталія били знову. У підвалі.Жорстоко, нелюдськи. Він показав, де захована зброя, але катування не припинилися. Коли його вивели, дружина ледве впізнала чоловіка. Він уже не міг говорити — тільки стогнав від болю.
Того дня вона бачила його живим востаннє.

Потім були допити.Крики за стінами. Удари. Очікування, яке вбиває зсередини.

Коли окупанти дізналися, що він родом зі Львівщини, почали знущатися ще більше. «Бандеру зловили», — казали вони.

Наче цього було достатньо для ненависті. Хоча все своє життя він прожив у Херсоні й любив його всім серцем.

Та справжня причина їхньої люті була іншою.

Віталій допомагав Україні. Передавав інформацію нашим військовим. Робив усе, що міг, аби наблизити звільнення рідного міста. За це його й убили.

Його катували кілька днів. Вимагали імена, адреси, інформацію. Але він нікого не здав. Жодного. Він вистояв.

22 травня його тіло знайшли у воді. Окупанти намагалися приховати свій злочин, втопити правду разом із ним.

Але такі історії неможливо втопити. Вони залишаються болем у серці країни й нагадуванням про справжню ціну свободи.

Віталій Лапчук не став на коліна. Не зрадив. Не відступив. І саме тому він назавжди залишиться серед тих, кого не змогла зламати навіть смерть.

Пам’ять про таких людей — це не лише скорбота. Це наша відповідальність. Говорити про них. Пам’ятати їхні імена. Розповідати їхні історії дітям. Бо поки ми пам’ятаємо — вони живі. І поки живе пам’ять про таких людей, Україну неможливо перемогти.

[Ігор Гаєнко @iggae]

#SaveAzovstalDefenders