нина мельник

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Знову невимовний біль і гірка втрата прийшли до Борзнянської громади.
Безжальна війна, яка щодня забирає найкращих синів і дочок України, обірвала життя ще одного нашого земляка – Євгенія Власюка, 2001 року народження.
Євгеній Сергійович народився 18 листопада 2001 року. З 2008 по 2017 роки навчався у КЗ «Борзнянська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів». Ще зі шкільних років він мріяв стати військовим, захищати свою країну, стояти на сторожі її свободи та незалежності. Ця мрія стала його покликанням і справою життя.
Євгеній був добрим, щирим, чуйним і світлим юнаком. Він умів підтримати, вислухати, допомогти. Його поважали однокласники, цінували вчителі, любили рідні та друзі. Відповідальний і талановитий, він гарно малював, захоплювався музикою та чудово грав на гітарі. У його серці було багато добра, тепла та життєвих планів.
Після закінчення дев’ятого класу розпочався його шлях до омріяної професії. Спочатку – навчання у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, згодом – служба у лавах Збройних Сил України та навчання у Київському інституті Національної гвардії України.
У 2024 році Євгеній отримав омріяне офіцерське звання. Молодий офіцер мужньо боронив Україну на найгарячіших ділянках фронту, залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов’язку. Саме там, на Донеччині, обірвався його земний шлях...
Попереду було ціле життя. Роки, сповнені надій, задумів і мрій. Як і кожна молода людина, він будував плани на майбутнє, прагнув щастя, хотів жити, творити, любити. Та війна безжально перекреслила все, залишивши після себе лише нестерпний біль, сльози та світлі спогади.
Євгеній мріяв про родину і встиг здійснити цю мрію. Але тепер без люблячого батька залишилася маленька донечка, без коханого чоловіка – молода дружина, без надійної підтримки – рідна сестра. Для них ця втрата стала раною, яка ніколи не загоїться.
Особливо боляче усвідомлювати, що йому було лише 24 роки. Вік, коли життя тільки набирає обертів, коли відкриваються нові горизонти, народжуються найсміливіші мрії та будується майбутнє. Але доля визначила для нього інший шлях – шлях справжнього Воїна, який віддав найдорожче за Україну, за її свободу, незалежність і мирне майбутнє кожного з нас.
Сьогодні важко знайти слова, здатні передати всю глибину цього горя. Важко змиритися з тим, що ще одна українська родина отримала страшну звістку, яка назавжди поділила життя на «до» і «після». Важко прийняти, що згасло таке молоде життя, сповнене сили, надій і любові.

[нина мельник @ninamelnik6]

@LidaSharko @Dynatron_Power 🤣

[Олег Володарський @volodarskijo]

Він провів у російському полоні три з половиною роки, із них два з половиною просто лежав, - настільки жорсткими були катування.

Назарій "Вівтар" Красовський, боєць 12-ї бригади "Азов", сьогодні пересувається в інвалідному візку, але вірить, що колись знову стане на ноги.

У полоні він писав вірші, ховаючи рядки в своїй пам’яті, а коли випадала нагода, то вишкрябував їх на шматку мила чи паперу.

На нього завжди заспокійливо діяла музика, а тому гітара була з ним ще в Маріуполі, коли у 2020-му він підписав контракт із "Азовом".

Під час оборони Маріуполя вони з батьком опинилися в різних частинах міста. Якось батько передав, що береже його гітару в орендованій квартирі, але після зустрічі зізнався, що врятувати інструмент не вдалося.

Назарій разом із побратимами тримав оборону на "Азовсталі" до травня 2022 року. Він не міг припустити, що потрапить у полон, і бачив для себе лише смерть у бою.

Тому, коли їх передали в полон, - він відчував лише припинення обстрілів, - такий собі тривожний спокій. Полону не боявся, просто лякала невідомість.

Спочатку він потрапив в Оленівку, де чув і бачив вибух 29 липня 2022 року, коли загинули десятки полонених.

26 вересня 2022 року його етапували до таганрозької тюрми.

Там в перший же день наглядачі вишикувалися вздовж коридору з палицями, дротами та молотками. Назарій упав на третьому кроці, послизнувшись на чиїсь крові, а потім поповз і думав, що його доб'ють.

А наглядач двічі йому на ухо: "Не лежи, а повзи".

Після цього їх загнали в душ, дали ношений одяг і помістили в камеру, яка була залиту водою.

Півмісяця він не міг ні рухатися, ні спати, і саме тоді почав мріяти про розстріл.

Його били, пускали струм, палили сигаретами, змушували годинами стояти на колінах, замотували скотчем, засовували голки під нігті.

Одного дня катування стали такими сильними, що Назарій отримав важку травму хребта, впав і більше не зміг піднятися.

Два з половиною роки до звільнення він пролежав у камері. Побратими приносили йому їжу та допомагали митися.

Перестали працювати руки, з'явились проблеми з пам'яттю та концентрацією.

У полоні його тримала думка про бабусю, для якої він був цілим світом. Він вирішив, що єдиний варіант це вижити й вийти при здоровому глузді.

Після реабілітації він почав слабко відчувати ноги, і це вже було добре, бо він дуже хоче стати на ноги.

Він каже, що люди зустрічають його на вулицях і дякують йому, а він питає: за що? Я просто зробив свій вибір.

Назарій нікого не видав у полоні і зрозумів важливість кохання. Він написав пісню для своєї коханої і сподівається на весілля вже цього року.

[Гамількар Барка 25% @ganimed31]

Волонтерка. Наши справи на сьогодні
https://t.co/nScSA8DhqM

[Mrs. Obviousness @AlexTann5588]

❗Львів ❗
Прошу підтримки ❗
І прошу поширення 🙏💛💙

[Yrii Kischuk @KischukYrii]

FM Галичина
Чи знали ви , що в оригінальному тексті нашого гімну був куплет за який автора миттєво заслали на північ росії...

[Ксеня @XeniaUA]

Квартал - це дніщє моральних покидьків. Крапка.

[Сергій Погребецький @pogrebeckij]

Гайворонська міська рада
З сумом та болем повідомляємо про загибель Піліпішина Володимира Володимировича з позивним «Пілє».
Володимир народився 15 жовтня 1988 року в селі Солгутове. У 2000 році разом із родиною переїхав до міста Гайворон, де минули його дитячі та юнацькі роки, сформувалися характер і життєві цінності.
У 2006 році закінчив Заваллівську школу-інтернат. Після завершення навчання вступив до Вищого професійного училища №11 у м. Вінниця, де у 2006–2007 роках здобув професійну освіту та опанував фах, який став основою його подальшої трудової діяльності.
У 2011 році в житті Володимира сталася одна з найважливіших подій — народилася донька, яку він безмежно любив. Стараючись бути турботливим батьком, завжди підтримував її, піклувався та прагнув бути для неї надійною опорою.
З 2017 по 2025 рік Володимир працював у місті Київ-Вишневе у фірмі «Аквалон».
Захисник мав велику та дружню родину, яка була для нього важливою частиною життя. Після втрати батьків особливе місце в його житті займала сестра, яка стала для нього підтримкою, замінила батьківську турботу та була поруч у найважчі моменти. Також у нього залишилися два брати, з якими він підтримував тісний родинний зв’язок, та племінниця, яка фактично зростала поруч із ним і була йому дуже близькою.
Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Володимир не залишився осторонь та став до лав територіальної оборони міста Києва. Згодом був призваний до лав Збройних Сил України, аби виконати свій громадянський обов’язок і стати на захист рідної землі, свого народу та майбутнього України.
28 червня 2025 року розпочав службу у складі 210 окремого штурмового полку. Обіймав посаду командира гармати. Побратими знали його як мужнього, надійного та відданого воїна, який завжди підтримував бойовий дух, не втрачав людяності навіть у найважчі моменти та був готовий прийти на допомогу кожному.
Піліпішин Володимир Володимирович загинув 19 травня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Вільна Свобода Есманської селищної громади Сумської області, до останнього подиху залишившись вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Рідні, колеги, друзі та побратими знали його як працьовиту, відповідальну, щиру та доброзичливу людину. Він завжди був готовий допомогти, підтримати добрим словом і ніколи не залишався байдужим до чужих труднощів. Його поважали за чесність, людяність та вірність своїм принципам.
Світла пам’ять про Володимира Піліпішина назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто мав честь знати цю щиру, мужню й добру людину.
Вічна пам’ять та слава Герою!

[Олена Бек Самурай @OlenaBek60]

Друзі, треба допомога!!! Ви усі знаєте пані Інночку @i_turenko . В неї померла мама і вона після тяжкої операції. Потрібні гроші , вона ніколи нічого не просить, тому давайте допоможемо, дуже прошу!!! Картка пані Інночки п'ять36три5чотири20один65 п'ять196три

[nowukraine @nowukraine_]

У мережі розлетілося відео, де чоловік (ймовірно, грузин) дорікає українцю питанням: “Чого ти не воюєш?”

І саме це викликало хвилю обурення. Бо коли іноземець перебуває в Україні під час війни й починає повчати українців, кому йти на фронт, — це звучить щонайменше дивно.

У коментарях пишуть простіше: якщо приїхав у гості — поважай країну, людей і контекст, у якому вони живуть.

Україні потрібні чіткі правила для всіх: для своїх, для гостей, для мігрантів і для тих, хто вважає нормальним провокувати людей під час війни.

#Україна #мігранти #суспільство #новини

[нина мельник @ninamelnik6]

@roDDinRB @JamesWynnReal @ZelenskyyUa Кому росия помогла??? Сирии,Афганистану в 1979,Корее,Чехии в1968,соседи рф очень хорошо знают ету "помощь"

[нина мельник @ninamelnik6]

@JamesWynnReal Значит США должни бить колонией Великой Британии тесние связи,язик и в прошлом принадлежали ВБ

[нина мельник @ninamelnik6]

@Zerg5121 @apiontkovsky А де фуфломінго?30000шт?

[нина мельник @ninamelnik6]

@OlenaBek60 @dr_Strategist @jolud13 🙏🏼

[Максим Белый @MBelyj2972]

Одесса Такую красивую и нежную кошечку ,выкинули на Черёмушках,перед зимой.Она очень плакала первые дни и просила помощи.Я работаю в том районе и когда была на работе кормила ее.Она была очень холеная,сейчас немного похудела.Но она смогла пережить зиму.Сейчас наблюдая за ней,она все также тянется к людям,но очень осторожничает.
Мне очень хочется ей помочь,я вижу,что ей тяжело,днём сидит ,то под машинами,то под домом,ей просто некуда податься,она как неприкаянная.Я прошу помощи,найти ей любящую семью.
Видно,что выкинутая,появилась внезапно и плакала просила помощи.Может кто-то захочет ее осчастливить домом и заботой.Я покажу где она находится и помогу поймать.
Мой номер телефона 0963426182.Наталья.

[14™&&🇺🇦🐦 @aeyntkmcjy]

На плакатах, якими перед 9 травня обвішали мацкву —
українець Петро Дзюба.
Герой СРСР.
У 2022 році фашисти із рazії розбомбили його будинок у Константиновці Донецької області та кладовище у Харькові, де він був похован...

[нина мельник @ninamelnik6]

@mila1961b Краще б вигоріло чим косоокі житимуть аби змогла б бобратися сама б вче попалила

[нина мельник @ninamelnik6]

@Panchenko_X На жаль дончане не спалили свій "будинок профспілок"і місто опинилось в окупації VIVAT ODESITAM

[нина мельник @ninamelnik6]

@yapravvsegda @Sxnt1_Sxndxval Какое он имеет отношение к ЕТОМУ ребенку чтоб ломать свою жизнь?

[нина мельник @ninamelnik6]

@dobriy_de Долари

[нина мельник @ninamelnik6]

@dobriy_de Trust Wallet можно или через вaйбит,но лучше кошелек