перша особа однини

as simple as that

🇺🇦

[перша особа однини @orenburhska]

i wanna sleep forever but i keep waking up

[📚Булочка любить книги і тебе @AlinaBulochka]

We’re all mad here

[Yushchenko Yes! @Viktor_Honey]

Це тепер моє улюблене відео в мережі Інтернет

[перша особа однини @orenburhska]

Харків, Україна

[Сунь Цзи 2.0 ➔ @necyryl]

Ібать Федоров навалює на брифінгу про гш. Я всьому вірю

[Ivan P-S @jonazkoyen]

Buenos días🇺🇦🇺🇦

[Anastasia Klimash 🇺🇦 @nastasiaKlimash]

Russians when Ukrainians hate them for bombing Ukrainian cities:

[Нік 🤖 @NikZharov]

не кличте мене сьогодні тусити, якщо ваша вечірка не виглядає ось так:

[Добра киянка @_farba_]

все, що я відчуваю на 4 рік повномасштабки:

[Відбій довічної тривоги @denintern]

Проблема з вестернерами в тому, що вони ніхуя не розуміють росіян.

Вони думають, що ми не відступаємо, бо ми такі відважні і стійкі.

А ми просто знаємо, що нас усіх вбʼють. Фізично знищать усіх. І незламність це не вибір, це просто єдина можливість вижити.

Очі Патрона, сука..

[No Nonsense Neurodivergent @NoNonsenseND]

Me everyday

[перша особа однини @orenburhska]

the bar is so low and yet

[перша особа однини @orenburhska]

в дитинстві дуже любила читати казки, а в підлітковому віці навпаки, зненавиділа їх. не вірю в хепі енди, не люблю рожеві соплі, терпіти не можу, коли намагаються зобразити шось ідеальне в фільмі/серіалі. дуже давно живу за принципом песимістичного реалізму. ніби комфортно, але

[перша особа однини @orenburhska]

здається, я більше не хочу за це боротись. здається, це все, дуже схоже на це

[Наталія Романівна @gra_barka]

для мене це був один з найважчих моментів, коли на фоні могил включили новини закордонні про не такий контрнаступ, не такі вдачі. «ви мали б бути більш вдячними».

[Raven @Ravvenrotth]

If her country wouldn't be invaded and genocided by russians, she would still be in Ukraine surrounded by her own people.

[A. Miller👁️‍🗨️ @alicenotmiller]

- Where are you from?
- Ukraine
- Say something in Ukrainian
-

[Bohdan Krotevych @BohdanKrotevych]

Коли ми говоримо про незалежність, то найчастіше уявляємо собі свободу — право жити так, як хочемо, самостійно вирішувати, куди йти і ким бути. Але правда у тому, що шлях до незалежності часто проходить через особливу суперечність. Щоб Україна залишалася вільною, сотні тисяч людей зробили свідомий вибір частково відмовитися від власної свободи. Вони одягли форму, стали частиною війська, підпорядкували себе наказам і дисципліні, пожертвували своїм цивільним життям.
Може здатися, що тут є протиріччя: як можна боротися за свободу, відмовляючись від неї? Але саме це й робить цей вибір настільки справжнім. Бо свобода — це не лише “робити, що хочу”. Це здатність прийняти рішення та взяти відповідальність за щось більше, ніж ти сам. І тому ті, хто віддав частину власної незалежності, насправді зберігають її для всієї України.
Обов’язково треба пам’ятати тих, хто віддав за цю незалежність життя. Саме завдяки ним ми можемо й далі говорити про свободу. Їхня жертва — це основа нашого сьогодення.
Є також ті, про кого ми не маємо права мовчати: це наші полонені. Вони позбавлені свободи буквально. Вони переживають найважчі випробування, і їхнє повернення додому — це теж частина нашої боротьби за незалежність. Адже країна, яка справді є вільною, не може залишати своїх людей у неволі.
Тож у цій особливості свободи є кілька облич. Є ті, хто добровільно обмежив себе, щоб ми мали шанс жити у вільній країні. Є ті, хто пожертвував життям, аби незалежність стала реальністю. Є ті, хто нині чекає повернення з полону, щоб знову відчути, що означає свобода.
Отже, незалежність — це не лише історичний акт, підпис чи дата. Це жива боротьба, це вибір, і це відповідальність — перед тими, хто вже заплатив найвищу ціну, і перед тими, кого ще потрібно повернути додому.
“Ми мусимо навчитися жити так, щоб наша незалежність була не папером, а нашою природою.” – Левко Лук’яненко

[неможливо @MelaniePodolyak]

Я насправді якось блять не можу повірити, що це відбувається