завтра цьому збору рівно місяць.
додайте до цього ще час на організацію, пошуки, покупку та підготовку машин, і задумайтесь скільки ще в нелюдських умовах серед холоду і бруду хлопці чекатимуть на машини, які допомагатимуть і рятуватимуть?
🫙: https://t.co/cPonj8YlzN
У 1996 році Ічкерія підписала з Росією мир. Папірець, який мав гарантувати кінець війни. Кремль зробив вигляд, що погодився. Світ видихнув. Чеченці повірили, що жахи позаду. Але Росія ніколи не підписує мир заради миру. Вона підписує тільки заради паузи перед новим ударом.
У 1999 році Москва знову напала. Без жодних причин, без вагань, без совісті. Просто тому що могла. Через рік російські війська захопили Грозний. Місто перетворили на попіл. Людей катували, вбивали, викрадали серед білого дня. Фільтраційні ями, масові страти, розстріли цивільних стали частиною повсякденності.
У цій війні загинули десятки тисяч людей. Від 50 до 100 тисяч чеченців втратили життя, майже десята частина всього народу. Двісті тисяч були змушені тікати з власної землі. Ще приблизно десять тисяч зникли безвісти і їх не знайдуть ніколи. Спротив тривав багато років, але окупаційна машина системно ламає народ, поки не створює з нього інструмент для своїх наступних воєн.
Саме так сталося з Чечнею. Народ, який боровся за свободу, через двадцять років колонізації Кремлем ми бачимо вже в Україні як знаряддя російської агресії. Покоління, яке виросло під окупацією, не мало шансів. Їх примусово перетворили на солдатів для чужих воєн. Росія не просто знищила Ічкерію, вона перетворила її громадян на ресурс, на м’ясо, на зброю.
І все це почалося з мирного договору. Точного такого, як нині США/«союзники» пропонують Україні. Світ знову заколисує себе розмовами про переговори, компроміси, замороження. Соціальні мережі киплять обговореннями плану Трампа, де Україна має поступитися територіями і прийняти «мир», який не є миром. Це спроба продати українцям ту саму смертельну пастку, в яку вже падали інші.
Росія не змінюється. Вона не зупиняє війну, якщо не програє. Вона використовує переговори лише як інструмент для перегрупування і нового наступу. Чечня це показала. Грузія у 2008 році це підтвердила. Мінськ це довів остаточно. ЖОДНА угода не врятувала ЖОДЕН народ від наступної атаки Москви.
Ті, хто сьогодні пропонують Україні мир із Росією, фактично пропонують українцям повторити чеченський сценарій. Частина населення буде вигнана, частина зникне, частина буде насильно мобілізована в російську армію, а окуповані території перетворяться на майданчик для майбутнього вторгнення. Це не мир, це розстрочка на нову війну.
Історія вже показала, чим закінчується мир із Росією. Тепер питання тільки в тому, чи зробимо ми вигляд, що цього не бачили, чи нарешті вголос скажемо правду. Мир із Росією це пастка. Це пауза перед новим ударом. І це удар, який буде значно болючішим за все, що ми пережили дотепер.